Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Сонце піднімалося все вище і вище, в камері стало досить ясно. Прокинулися решта арештанток. Але Найт не приходив. Серце зайшлося від туги.

Раптом Олена розрізнила виразний звук кроків у коридорі. Різко сіла на ліжку, зачепивши один із коконів головою. Навіть не звернула увагу на те, як у ньому закопирсалися мерзенні тварюки. Начхати. Зараз Найт забере її звідси, і вона першим ділом прийме душ. Змиє з себе весь цей неприємний тюремний бруд.

Почувся брязкіт ключа в замку, і двері відчинилися:

— Сніданок, — байдуже промовив чоловік з кам'яним обличчям.

Сусідки пожвавішали, похапали зі столу металеві миски, вишикувалися в чергу. Кожна отримала черпак підозрілої на вигляд юшки. Після чого двері, видавши зловісний стогін, зачинилися. Олені захотілося завити з дверима в унісон.

— Новенька, агов, спиш чи що? — крикнула кудлата. — Спускайся, дівчата взяли й на тебе.

— Дякую, не голодна, — похмуро зітхнула Олена.

— Не хочеш, як хочеш — нам більше дістанеться, — резюмувала ватажок, а потім, хитнувши головою, додала: — Дивна ти якась.

Сніданок скінчився. Співкамерниці зайнялися хто чим, а Олена вся перетворилася на слух. Тепер уже дивитися у вікно не було сенсу, тепер вона прислухалася до кожного шереху в коридорі. Минуло близько години, коли за дверима знову пролунали кроки. Цього разу Олена не просто сіла на ліжку — вона спустилася вниз. Обтрусилася і збила волосся.

— Це по мене, — хтозна навіщо сповістила решту арештанток.

Сніданок уже минув, а до обіду дуже далеко. Тоді хто це ще може бути, як не Найт.