Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

136
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 122
Перейти на сторінку:
а потім стер з комп’ютерів?

— Так.

— У це важко повірити. Він був у будинку зовсім недовго і не встиг би. Та й знань йому забракло б.

— Гаразд, це звучить багатонадійно, — з сумнівом у голосі промовила Фарах Шаріф. — От тільки…

— Так?

— …це, на мою думку, не відповідає натурі Франса. Невже він справді був здатен знищити головну справу свого життя? Це все одно що… не знаю… відрубати собі руку або, ще гірше, вбити друга, згубити потенційне життя.

— Іноді доводиться йти на великі жертви, — задумливо сказав Бубланський. — Знищувати те, що любиш, чим живеш.

— Або ж десь є копія.

— Або ж десь є копія, — повторив Ян і раптом зробив дивну річ — простягнув уперед руку.

Фарах Шаріф не зрозуміла. Вона просто дивилася на неї, ніби чекала, що комісар їй щось дасть. Але Бубланський вирішив не відступатися.

— Знаєте, що каже мій рабин?

— Ні.

— Що людська істота складається з суперечностей. Ми прагнемо додому й водночас пориваємося виїхати якнайдалі. Я не був знайомий з професором Балдером, і, можливо, він уважав би, що я просто старий дурень. Але я знаю одне: ми здатні воднораз любити свою роботу й боятися її так само, як Франс Балдер, очевидно, любив сина й утік від нього. Жити, професоре Шаріф, означає не вписуватися в якісь межі, а розриватися навсібіч. Я от думаю, чи не переживав ваш друг якоїсь переломної стадії? Може, він дійсно знищив справу життя. Може, він нарешті виявив себе в усій своїй суперечливості і став справжньою людиною в найкращому розумінні цього слова.

— Ви так гадаєте?

— Я не знаю. Але ж він змінився, чи не так? Суд постановив, що Балдер нездатен піклуватися про сина. Одначе професор довів, що це не так, і навіть домігся того, що хлопчик розцвів і почав малювати.

— Це правда, комісаре.

— Звіть мене Яном.

— Окей.

— Народ іноді ще кличе мене паном Бубликом.

— Он як?

— Так… І знаєте, що я ще думаю?

— Що?

— Що ви…

Далі він нічого не сказав, але то було й непотрібно. Фарах Шаріф подарувала йому усмішку, що в усій своїй простоті відновила віру Бубланського в життя і в Бога.

О восьмій годині ранку Лісбет Саландер устала зі свого великого ліжка на Фіскарґатані. Вона знову не виспалась. І не тільки тому, що безрезультатно боролася з зашифрованим файлом АНБ. Вона ще прислухалася до кроків на сходах і час від часу перевіряла сигналізацію й камери спостереження в під’їзді. Їй так само, як усім іншим, було невідомо, чи покинула сестра країну.

Цілком можливо, що після приниження на Інґаре Каміла готує нову атаку, потужнішу. А ще в квартиру можуть удертися люди з АНБ. Щодо цього Лісбет не мала ніяких ілюзій. Але сьогодні вранці вона, відкинувши смутні думки, рішучими кроками пішла до ванної кімнати, роздяглася до пояса й перевірила рану.

Їй здалося, що рана нарешті почала загоюватися, і це якоюсь мірою була правда. Однак її пройняла божевільна думка сходити до боксерського клубу на Горнсґатані й потренуватися.

Клин клином виганяють.

Після тренування Лісбет сиділа в роздягальні геть виснажена. У неї майже не було сили думати. Задзижчав мобільний телефон, проте вона не звернула на нього уваги. Зайшовши в душову кабінку, вона просто стояла під теплими бризками води. Помалу її думки проясніли, і в голові знову з’явився Авґустів малюнок. Але цього разу її увагу привернуло не зображення вбивці, а щось у нижній частині аркуша.

Лісбет тільки мигцем бачила закінчену роботу ще в літньому будиночку на Інґаре. Однак тоді вона була зосереджена на тому, щоб надіслати фотографію малюнка Бубланському й Мудіґ. Коли б вона й замислилась над ним, то, як і всі інші, захопилася б точним відтворенням деталей. А тепер її фотографічна пам’ять зосередилася на рівнянні, що його написав Авґуст під зображенням, і вона вийшла з душу в глибокій задумі. Проте дівчина майже не чула власних думок, бо біля роздягальні репетував Обінце.

— Заткнись! — крикнула вона йому. — Я думаю!

Та це не дуже допомогло. Тренер розходився не на жарт, і будь-хто інший, крім Лісбет, його, певно, зрозумів би. Обінце здивувався тому, як стомлено й посередньо вона била грушу, а незабаром, коли дівчина почала опускати голову й кривитися з болю, неабияк стривожився. Нарешті, зробивши несподіваний маневр, він підскочив до неї, задер рукав її футболки, виявив стріляну рану й збожеволів. Судячи з усього, він ще й досі не спам’ятався.

— Знаєш, ти ідіотка! Дурепа! — волав він.

Лісбет була заслабка, щоб відповісти. Сила зовсім покинула її, побачене на малюнку поволі стиралося з думок, і вона знеможено опустилась на лавку в роздягальні. Поруч з нею сиділа Джаміла Ачебе — крута дівчина, з якою вона боксувала й любилася. Зазвичай усе відбувалося саме в такій послідовності, бо в тому, як вони запекло бились на рингу, відчувалася часом якась довга дика прелюдія. Кілька разів вони не зовсім пристойно поводились у душовій кабінці. Жодна з них правилами етикету особливо не журилася.

— Правду кажучи, я згодна з цим галасливим телепнем. Ти несповна розуму, — сказала Джаміла.

— Можливо, — відповіла Лісбет.

— Твоя рана жахлива.

— Вона загоюється.

— Але тобі поки що не слід боксувати.

— Судячи з усього, не слід.

— Ходімо до мене додому.

Лісбет не відповіла. У її чорній сумці знову задзижчав мобільник. Три однакові текстові повідомлення з засекреченого номера. Прочитавши їх, вона стиснула кулаки й прибрала такого лютого вигляду, що Джаміла відчула: секс із Лісбет Саландер краще відкласти на потім.

Мікаел прокинувся о шостій ранку, маючи в голові кілька гарних ідей для статті. Дорогою на роботу стаття сама собою виростала в його думках. У редакції він з головою поринув у роботу й заледве помічав, що діється навколо; іноді, правда, він відривався від статті й згадував про Андрея.

Блумквіст, як і раніше, сподівався на краще, але підозрював, що за матеріал Андреєві довелося заплатити життям, і намагався в кожному реченні віддати колезі належне. З одного боку, репортаж задумано як історію вбивства Франса Балдера і розповідь про Авґуста Балдера — восьмирічного хлопчика-аутиста, що бачив, як убивали батька, і, попри відставання в розвитку, знайшов спосіб завдати удару у відповідь. Однак, з другого боку, Мікаел хотів, щоб то була повчальна історія про новий світ стеження та шпигунства, де стерто всі кордони між законним і злочинним. Писалося йому й справді легко. Часто-густо слова сипалися самі собою. Проте, певна річ, поставали й труднощі.

Завдяки давньому контактові в поліції Блумквіст роздобув матеріали розслідування нерозкритого

1 ... 112 113 114 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у павутинні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчина у павутинні"