Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

вбивства Кайси Фалк із Бромми — молодої жінки, яка колись була подругою одного з ватажків мотоклубу «Свавелше». Хоча злочинця не знайшли й ніхто з допитаних не розповів нічого цінного, Мікаел усе ж зміг зробити висновок, що мотоклуб роздирали величезні незгоди і що серед членів банди ширилась якась непевність, повзучий страх, викликаний тим, що один зі свідків назвав «Леді Зала».

Попри значні зусилля, поліція так і не змогла зрозуміти, що таїло це ім’я. Та Мікаел не мав ніяких сумнівів, що «Леді Зала» — це Каміла і що саме вона стоїть за низкою інших злочинів як у Швеції, так і за кордоном. Однак розкопати хоч якісь докази було важко, і це його дратувало. Поки що вона фігурувала в статті під кодовим ім’ям Танос.

А втім, найбільша проблема полягала не в Камілі й навіть не в її тіньових зв’язках з російською держдумою. Найдужче Блумквіста непокоїло усвідомлення того, що Ед Нідгем нізащо б не поїхав до Швеції й не виповів надзвичайно секретної інформації, якби не хотів приховати щось важливіше. Дурнем Ед не був і розумів, що й Мікаел не йолоп. Тож він ні в чому й не прикрашав своєї розповіді. Навпаки, змальовував АНБ в досить моторошних барвах. Проте…

Придивившись до його інформації уважніше, Мікаел побачив, що Нідгем усе-таки описував шпигунську організацію, яка добре функціонувала й поводилася цілком гідно, якщо не брати до уваги виразки з запеклих злочинців у Департаменті захисту стратегічних технологій — саме в тому підрозділі, що, як з’ясувалося, завадив Едові зловити гакера.

Американець, мабуть, хотів завдати серйозної шкоди кільком конкретним колегам, а не потопити всю організацію. І хоч її крах був неминучий, Нідгем усе ж уважав за краще пом’якшити удар по ній. Тому Блумквіста майже не здивувало й навіть не розлютило, коли Еріка з’явилася позаду нього й зі стурбованим виразом на обличчі простягла йому телеграму Те-те.

— Це знищить нашу історію? — спитала вона.

Перекладена телеграма агенції Ассошіейтед Пресс починалася так: «Двох високопосадовців АНБ, Джоакіма Барклі й Браяна Еббота, затримано за підозрою в тяжких економічних злочинах і негайно звільнено. На них чекає суд».

«Це ганебна пляма на тілі нашої організації, і ми не пошкодували сили, щоб розібратися з проблемами й притягти винних до відповідальності. Той, хто працює для АНБ, повинен мати високі моральні принципи, і ми обіцяємо підчас судового процесу виявити максимальну прозорість, яку тільки дозволяють інтереси нашої національної безпеки», — заявив керівник АНБ адмірал Чарлз О’Коннор агенції Ассошіейтед Пресс.

Крім довгої цитати з промови адмірала О’Коннора, в телеграмі не було більше нічого змістовного — ні згадки про вбивство Балдера, ні про щось інше, пов’язане з розвитком подій у Стокгольмі. Але Мікаел однаково зрозумів, що мала на увазі Еріка. Тепер, коли новина спливла нагору, на цю історію накинуться «Вашингтон пост», «Нью-Йорк таймс» і вся зграя великих американських журналістів, і годі передбачити, що вони ще відкопають.

— Справи кепські, — спокійно промовив Блумквіст. — Але цього й слід було сподіватися.

— Невже?

— Це частина тієї ж стратегії, що привела їх і до мене. Вони прагнуть мінімізувати шкоду й повернути ініціативу собі.

— Як саме?

— Вони мали причину відкритися мені. Я відразу зрозумів, що це не просто так. Чому Ед так наполягав на зустрічі зі мною тут, у Стокгольмі, та ще й о п’ятій ранку?

Еріка, як звичайно, під найсуворішим секретом була поінформована про Мікаелові джерела й усі факти.

— То ти гадаєш, що його дії були санкціоновані згори?

— Я підозрював це з першої ж миті, але спочатку не розумів, що він робить. Я просто відчував: тут щось не так. А потім я розмовляв з Лісбет.

— І що з’ясував?

— Я збагнув: Нідгем точно знає, що саме вона відкопала під час своєї гакерської атаки. Тож має всі підстави побоюватися, що я дізнаюся кожне слово. Він з усієї сили намагався мінімізувати збитки.

— Одначе він розповів тобі не зовсім райдужну історію.

— Він розумів, що я не вдовольнюся чимось занадто прикрашеним. Думаю, він злив мені рівно стільки, скільки треба для того, щоб я написав ексклюзивний матеріал і не копав далі.

— Ну, тут він, мабуть, схибив.

— Можна принаймні сподіватися на це. Але я не уявляю, як мені посуватися далі. АНБ — це неприступна таємниця.

— Навіть для такого старого нишпорки, як Блумквіст?

— Навіть для нього.

Розділ 30

25 листопада

Повідомлення складалося з трьох слів: «Іншим разом, сестричко!» Його надіслали тричі, але чи то технічна помилка, чи безглузда спроба наголосити на кожному слові, Лісбет визначити не могла. Хай там як, та тепер це не мало ніякого значення.

Повідомлення явно надійшло від Каміли. У ньому для Лісбет не було нічого нового. Події на Інгаре тільки поглибили давню ненависть, і вона знала напевно: інший раз неодмінно настане. Каміла, зумівши підібратися так близько, нізащо не відступиться.

Тож стиснути кулаки в боксерському клубі Лісбет змусив не сам зміст повідомлення, а думки, що їх воно породило, і спогад про бачене у світлі ранішнього сонця на стрімкому кам’янистому схилі, коли вони з Авґустом сиділи на вузькому заломі, а над ними кружляв сніг і гримотіли автомати. Не маючи на собі ні куртки, ні взуття, Авґуст страшенно трясся від холоду, і Лісбет з кожною секундою дедалі більше усвідомлювала їхню скруту.

При ній був хлопчик і жалюгідний пістолет замість справжньої зброї, тоді як покидьки нагорі мали автомати. Залишалося хіба заскочити їх зненацька, інакше її з Авґустом заб’ють, мов ягнят. Тож вона прислухалася не тільки до кроків і напрямку автоматних черг, але й до того, як чоловіки дихали й шаруділи одягом.

Але дивна річ: коли їй нарешті випала нагода, вона завагалася. Вирішальна мить настала після того, як під її ногами тріснув прутик. Саме тоді вона схопилася, стрибнула й раптово опинилась перед чоловіками. Часу на сумніви вже не було, і, користуючись із тієї мілісекунди несподіванки, вона швидко вистрілила раз, другий, третій. З власного досвіду Лісбет знала, що такі моменти закарбовуються в пам’яті особливо яскраво, ніби напружуються не лише тіло і м’язи, а й спостережливість.

Кожна деталь прозирнула навдивовижу чітко, і Лісбет побачила перед собою всі найдрібніші зміни довкілля, наче крізь об’єктив камери з оптичним збільшенням. Вона помітила подив і страх в очах чоловіків, зморшки й незугарність їхніх облич та одягу, а також зброю, якою вони розмахували й стріляли навмання — і щойно не поцілили.

Та ніщо з того не справило на неї такого могутнього враження, як силует