Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

ти там бачиш, малий Джефрі? — спитала Гуді Альсоп.

— Вона — пані Ройдон — уся в кольорах веселки. Її відьмине око блакитне, а решта її зелено-срібляста, як у богині. А що це за червоно-чорна смуга? — поцікавився хлопець, показуючи на мій лоб.

— То — знак вера, — відповіла Гуді Альсоп, погладжуючи смугу пальцями. — Цей знак свідчить про те, що вона належить до родини володаря Ройдона. Якщо ти коли-небудь побачиш таку мітку, Джефрі, — а вони трапляються досить рідко — то мусиш сприймати це як застереження. Веру, який таку мітку поставив, не сподобається, якщо ти станеш чіплятися до теплокровного створіння, на яке він заявив своє право.

— А це боляче? — поцікавився хлопчина.

— Джефрі! — знову скрикнула Сюзанна. — Хіба ти не знаєш, що не слід дратувати Гуді Альсоп своїми запитаннями.

— Якщо діти перестануть ставити запитання, Сюзанно, то нас чекатиме непевне й безрадісне майбутнє, — зауважила Гуді Альсоп.

— Кров вера не завдає шкоди, вона зцілює, — сказала я хлопцю, перш ніж Гуді встигла відповісти. Нехай малий відьмак зростає без страху перед невідомим і незбагненним. Я перевела погляд на Метью, чиї «права» на мене сягали набагато далі, аніж скріплена кров’ю клятва його батька. Наразі Метью не був проти того, щоб Гуді Альсоп і далі продовжувала мене оглядати, але він стежив за нею, не зводячи очей.

Я зобразила посмішку, і він вигнув куточки рота у відповідь.

— Ой, — слабко вигукнув Джефрі, виявляючи таким чином помірний інтерес до того, що я йому сказала. — А ви не могли б знову вилупити курча з яйця, пані Ройдон? — Як не прикро, але хлопці не могли користуватися магічною енергією саме в такий спосіб.

Гуді Альсоп притиснула скарлючений палець до западини над верхньою губою Джефрі, затикаючи йому рота.

— Зараз мені потрібно поговорити з Енні. А коли ми закінчимо, я хочу, щоб слуга пана Ройдона повів усіх вас трьох погуляти до річки. А коли ви повернетеся, от тоді й будеш мене розпитувати про все, що захочеш.

Метью злегка кивнув головою у бік дверей, і П’єр, взявши за руки своїх підопічних і підозріло глянувши на бабцю, відвів хлопців униз, щоб там почекали. П’єр, як і Джефрі, ще не встиг подолати свій страх перед іншими створіннями.

— А де дівчинка? — спитала Гуді Альсоп, повертаючи голову.

Енні несміливо виступила вперед.

— Я тут, Гуді.

— Скажи нам чесно, Енні, — суворо спитала у неї Гуді. — Що ти пообіцяла отцю Габбарду?

— Н-нічого, — затнулася дівчинка, переводячи на мене погляд.

— Не бреши, Енні. Брехати — це гріх, — докірливо мовила Гуді Альсоп. — Кажи негайно.

— Я маю попередити його, коли пан Ройдон збереться знову покинути Лондон. А коли пан та пані ще сплять, отець Габбард присилає до мене свого чоловіка і той розпитує мене, що відбувається в домі. — Сказавши це, дівчинка затиснула руками рота, наче не вірячи, що виказала так багато.

— Ми маємо дотримуватися букви угоди, яку уклала Енні з Габбардом, але не її духу. — Гуді Альсоп замовкла й на мить задумалася. — Якщо пані Ройдон із якоїсь причини покине Лондон, то Енні сповістить про це спочатку мене. А перед тим як сповістити Габбарда, маєш почекати годину, Енні. А якщо ти кому-небудь розкажеш про те, що відбувається тут, то я заткну тобі рота таким закляттям, що й тринадцять відьом потім не спроможуться розв’язати тобі язика! — На обличчі Енні відбився непідробний жах перед такою перспективою. І, напевне, неспроста. — Тепер іди до хлопців, але перед тим як піти, повідчиняй усі двері та вікна. Коли прийде час повертатися, я за тобою пошлю.

Коли Енні розчиняла двері й віконниці, обличчя у неї було винувате й перелякане, тож я їй підбадьорливо посміхнулася. Бідолашна дитина не мала змоги перечити Габбарду і робила те, що її змушували, аби вижити. Кинувши останній погляд на Метью, чиє ставлення до неї було відчутно прохолодним, вона пішла.

Нарешті, коли у домі стало тихо і біля моїх литок закрутилися вихорці протягів, Метью озвався. Він так і стояв, спершись на одвірок, і, здавалося, його чорна одежа поглинала собою те слабке світло, яке іще лишалося в кімнаті.

— Ви зможете нам допомогти, Гуді Альсоп? — Його ввічливий тон і близько не був схожий на грубу зверхність, з якою він обходився з удовицею Бітон.

— Гадаю, що зможу, володарю Ройдон.

— Будь ласка, сідайте й відпочиньте, — сказала Сюзанна, жестом руки показавши Метью на ближній ослінець. На жаль, навряд чи такому здорованю, як Метью, можна було комфортно відпочити на маленькому триногому ослінчику, але він осідлав його без жодного нарікання. — У сусідній кімнаті спить мій чоловік. Він не повинен дізнатися, що до нас прийшов вер, і підслухати нашу розмову.

Гуді Альсоп посмикала себе за сіру вовну та сріблясту лляну тканину, що прикривали її шию, і відсмикнула пальці, діставши з матерії щось маленьке й ледь помітне. А потім простягнула руку, тряснула кистю — і в кімнату з її руки злетіла якась примарна постать. То була її точна копія, яка відразу ж рушила до спальні Сюзанни.

— Що то було? — спитала я, не насмілюючись дихнути.

— Мій двійник. Вона наглядатиме за паном Норманом, щоб його ніхто не розбудив. — Гуді Альсоп беззвучно поворушила губами, і протяги в кімнаті припинилися. — Тепер, коли всі двері й вікна приміщення запечатані, нас ніхто не зможе підслухати. Стосовно цього можеш не турбуватися, Сюзанно.

Перед моїми очима були застосовані два заклинання, які могли стати в пригоді у помешканні шпигуна. Я розтулила було рота, щоб спитати Гуді Альсоп, як вона ними користується, та не встигла й слова мовити, як вона підняла руку, зупиняючи мене, і посміхнулася.

— Ви така допитлива як для дорослої жінки! Боюся, ви докучатимете Сюзанні своїми розпитуваннями іще більше, ніж Джефрі. — Вона відкинулася на спинку крісла і задоволено поглянула на мене. — Довго ж я тебе чекала, Діано.

— Мене? — недовірливо спитала я.

— Безсумнівно. Ознаки твого приходу з’явилися іще багато років тому, але час ішов, і ми почали втрачати надію. Та коли наші сестри розповіли мені про призвістки, що трапилися на півночі, я знала, що ти незабаром з’явишся. — Гуді Альсоп явно мала на увазі Бервік та химерні події в Шотландії.