Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Лібава опинилась у зоні бойових дій. Частина кораблів зуміла вирватися. Частина була підірвана. Деякі потрапили в руки супротивника. Командир бази капітан 1 рангу М.С. Клеванський був визначений винуватцем і розстріляний. Але все сталося тому, що німецька 291-а піхотна дивізія вже в перший день війни відрізала Лібаву від своїх тилів і з околиць міста почала обстріл гавані. Відбивати німецьку піхоту повинна була радянська 67-а стрілецька дивізія за геніальними планами Жукова. Але з якоїсь причини наша стрілецька дивізія, перебуваючи біля самого кордону, «не мала завчасно підготовленої оборони» (ВІЖ. 1962. No 4. С. 45).

«Після падіння Лієпаї під загрозою захоплення з суші виявилася Рига, а потім і Таллінн. Сухопутний фронт оборони цих баз не був підготовлений» (ІВВВРС. Т. 2. С. 44).

«Сухопутна оборона головної бази Червонопрапорного Балтійського флоту - Таллінна до початку війни взагалі не планувалася» (Червонопрапорний Балтійський флот у битві за Ленінград. 1941-1944. С. 51).

Геніальний Жуков перед війною не передбачав, не планував і не готував сухопутну оборону ні Лібави, ні Риги, ні Таллінна. І вони разом з величезними запасами дісталися противнику. Сухопутна оборона не тільки балтійських, але й чорноморських баз не готувалася тому, що великий Жуков був упевнений: противник до цього рубежу не дійде. І ось на черзі Ленінград. «Загроза Ленінграду з південного заходу, з боку Східної Пруссії, в розрахунок майже не приймалася, і в плані нашої оборони можливість прориву противника на цьому напрямку, по суті, не враховувалася» (Генерал-майор авіації А. Новіков. ВИЖ. 1969. No 1. С. 63).

Топити флот - погано. Але віддати противнику - ще гірше. І ось у вересні 1941 року в Ленінграді з'явився Жуков, якого вже скинули з посади начальника Генерального штабу, і наказав командувачу флоту адміралу Трибуцу: нумо розміновуй кораблі!

А чому? На якій підставі? А тому, що Жуков все так само впевнений: сюди противник не дійде. Жуков уже багато разів жорстоко помилявся, і за його помилки розстрілювали людей. Де гарантія того, що він не підставить флот під смертельний удар, як уже підставив Дунайську і Пінську флотилії, Лієпаю, Одесу, Ригу і Таллінн? А якщо й цього разу в Жукова буде, як завжди у нього буває? Хто відповідатиме? Хто під розстріл піде?

– 6 -

Як письменник Костянтин Симонов був зобов'язаний виявляти пильність, звертати увагу на дрібні, на перший погляд непримітні деталі. Розповідь Жукова Симонову свідчить не про рішучість і безстрашність Жукова, а про жахливу безвідповідальність. Що це означає: «Я сказав командувачу флоту Трибуцу»?

Генерал армії Павлов виконував письмові директиви Жукова. Його потім звинуватили в тому, що він виконав наказ, і за це розстріляли. Разом з усім його штабом. А в Ленінграді Жуков навіть і письмових наказів не віддавав: я сказав командувачу флоту! Якщо вже Жуков виявився таким мудрим, рішучим і впевненим у перемозі, то слід було оголосити: я, Жуков, беру на себе персональну відповідальність за долю флоту! Ось письмовий наказ: кораблі негайно розміновувати! Якщо хоч один потрапить у руки супротивника, нехай мене розстріляють!

Але великий стратег ніколи ні словом не обмовився про письмовий наказ розміновувати кораблі. І жоден з жуковських захисників ніколи не надав такого документа: ось, мовляв, який він хоробрий, на себе відповідальність узяв! І Костянтину Симонову в голову не прийшло обуритися цією дикою безвідповідальністю: віддавати усні накази, не залишаючи письмових слідів.

Письменник Симонов повинен був задати стратегу й інше запитання: чому, Георгію Костянтиновичу, ти мені розповідаєш, що віддав наказ розміновувати кораблі, а в мемуарах про це ні словом не обмовився? Соромишся чи як?

А ще треба було Симонову запитати: як командувач Балтійського флоту адмірал Трибуц на наказ Жукова реагував?

Цікаво чути, як хтось рішуче і сміливо віддає накази. Але не менш цікаво знати, як ці накази виконують. Немає більш жалюгідного видовища, коли командир кричить, бризкає слиною, а підлеглі його накази ігнорують.

Перед тим як натхненно описувати стратегічного генія, що віддає наказ розміновувати кораблі, письменникам-героям слід поцікавитися, а чи був наказ Жукова виконаний? Та й сам полководець розповів, що наказ він віддав, але забув уточнити: виконаний він був чи ні?

Конфуз полягає в тому, що кораблі Балтійського флоту розмінували через рік, восени 1942 року, коли остаточно стало ясно, що вони ворогові в жодному разі не дістануться. Жукова в цей час уже давно в Ленінграді не було.

Одне з двох:

– або стратег в вересні 1941 року віддав грізний наказ, над яким командування флоту посміялося і не стало його виконувати;

– або стратег свої рішучі дії в Ленінграді просто вигадав, він розповів наївному письменнику Симонову те, чого ніколи не було.

– 7 -

Прикинемо, а чому, власне, командувач Балтійського флоту адмірал Трибуц повинен був наказ Жукова виконувати? На час блокади Балтійський флот, замкнений у Кронштадті та Ленінграді, перейшов в оперативне підпорядкування Ленінградського фронту. Що це означає? Це означає, що в питаннях ведення бойових дій командувач флоту тимчасово підпорядковується командувачу Ленінградського фронту. А які бойові дії міг вести флот, позбавлений свободи маневру? Що йому залишалося? Правильно. Залишалося з місця вести вогонь корабельною., береговою та зенітною артилерією. І тут командувач Ленінградського фронту міг наказати: квадрат 13-41, ану, матросики, підкиньте вогнику! От і все. На цьому повноваження командувача Ленінградського фронту закінчувалися. Більше нічого він Балтійському флоту наказати не міг.

У всіх інших питаннях Балтійський флот командувачу Ленінградського фронту не підкорявся. В інших питаннях у Балтійського флоту залишалася звичайна система підпорядкування: командувач флоту адмірал Трибуц, над ним - нарком ВМФ адмірал Кузнєцов, а над ним - Верховний Головнокомандувач. Жуков у цьому ланцюжку підпорядкованості відсутній. І не йому було вирішувати: мінувати кораблі або розмінувати, підривати зараз або почекати.

А найсмішніше ось де. Жуков за