Читати книгу - "Беру свої слова назад"

першою версією прибув до Ленінграда 9 вересня, за другою версією - 10 вересня. І відразу увірвався на нараду і наказав кораблі розмінувати. Але навіть увечері 11 вересня генерал армії Жуков офіційно все ще перебував на посаді командувача Резервного фронту. І саме командувачем Резервного фронту Жуков названий у наказі Сталіна, який був підписаний увечері 11 вересня. А Резервний фронт вів бойові дії на Смоленському напрямку.

Уявімо ситуацію: 9 або 10 вересня генерал, який офіційно командує Резервним фронтом, який не має ніякого стосунку ні до Ленінграда, ні до Балтійського флоту, віддає усний наказ командувачу флоту розміновувати кораблі. Командувач флотом Трибуц головою відповідає за те, щоб кораблі не дісталися ворогу. А командувач Резервного фронту Жуков тут ні за що не відповідає. Чи кинеться командувач Балтійського флоту виконувати наказ сторонньої людини, якій не підпорядкований?

І вже якщо Жуков вирішив скасовувати наказ, то перш за все треба було поцікавитися, хто ж прийняв рішення мінувати кораблі? Чий це наказ він скасовує?

Для себе встановимо: таке рішення не могло бути самодіяльністю командувача Балтійського флоту. Хто б після 1937 року на свій страх і ризик вирішив в порохових льохах лінійного корабля «Марат» встановити детонатори і рубильники з дротами? А на чотирьох десятках підводних човнів? За таку самодіяльність належиться вишка без оскарження.

І нарком ВМФ на таке не зважився б. Йому теж жити хочеться. Він, як зараз відомо, і не наважився. Залишається припустити, що тільки Сталін і міг віддати наказ мінувати кораблі. Це припущення підтверджується і документами, і спогадами флотоводців, яким у даному питанні немає підстав не вірити.

Адмірал флоту Радянського Союзу Микола Герасимович Кузнєцов засвідчує: наказ віддав Сталін. «Перепитавши, чи зрозумів я, Сталін підкреслив, що в разі невиконання цього наказу винні будуть суворо покарані» (Кузнєцов. На флотах бойова тривога. М., 1971. С. 78).

Ми можемо бути впевнені, що в разі, якби кораблі потрапили в руки супротивника, винні суворою доганою не відбулися б. У товариша Сталіна були свої уявлення про суворість.

Віддавши усний наказ, Сталін наказав Кузнєцову викласти його письмово і підписати. А Кузнєцов підписувати відмовився: «Щоб дати таке відповідальне завдання, потрібен особливий авторитет, і одних вказівок наркома ВМФ недостатньо» (Там же).

Тоді Сталін наказав поставити два підписи: наркома ВМФ адмірала Кузнєцова та начальника Генерального штабу РСЧА Маршала Радянського Союзу Шапошникова. Шапошников і Кузнєцов директиву склали, підписали, але удвох вирушили до Сталіна і зажадали, щоб він поставив затверджувальний підпис.

Коли Кузнєцов писав мемуари, свої слова він не міг нічим підтвердити. Цілком таємні документи він цитувати не мав права. Але через 20 років після виходу його книжки Радянський Союз розсипався, деяка частина документів була розсекречена, в тому числі й ця директива. З'ясувалося, що Кузнєцов повністю правий. А Жуков, м'яко кажучи, неправий.

Пункт 4 директиви свідчив: «Знищення проводиться за суворо послідовним планом з моменту дачі сигналу Головним Командуванням». Це означає, що не було потреби Жукову звинувачувати командування Балтійського флоту в боягузтві й панікерство. Мінування кораблів проводилося не за місцевою ініціативою, а за наказом Москви. І підрив міг проводитися тільки за наказом вищого керівництва держави та Збройних Сил.

І ось вам ситуація: сидять на нараді в Смольному вищі адмірали Балтійського флоту, обговорюють, як виконати директиву, яку підписав нарком ВМФ, начальник Генерального штабу РСЧА і затвердив Верховний Головнокомандувач. І тут раптом вривається геній військового мистецтва і скасовує наказ Верховного Головнокомандувача, начальника Генерального штабу і наркома ВМФ. Виходить, що могутній Жуков скасовував не тільки директиви Генерального штабу, а й накази самого Сталіна.

Чи не занадто нашого стратега заносить?

Чи могло бути таке: командування Балтійського флоту вирішило не підкорятися ні Генеральному штабу, ні своєму наркому, ні товаришеві Сталіну? Але вирішило підкоритися командувачу Резервного фронту, війська якого захлинулись у крові в районі Смоленська. Дивно: записці Сталіна вони відразу повірили, а офіційний наказ, затверджений тим же Сталіном, вирішили не виконувати.

Але це приказка. Казка попереду.

Найцікавіше - резолюція Верховного Головнокомандувача на наказі про підготовку кораблів Балтійського флоту до підриву. Текст простий і короткий: «Затверджую. 13.9.41. Сталін».

– 8 -

Мінування кораблів - справа відповідальна і складна. За свідченням адміралів Кузнєцова, Трибуца, Пантелєєва, мінування не можна було почати негайно після отримання наказу. Перш за все треба було підібрати психічно стійких людей, яким можна було б довірити рубильники. Але ж бойових одиниць було більше двохсот, не рахуючи берегових об'єктів флоту. Треба було запобігти паніці й падінню морального стану особового складу замінованих кораблів. Запобігти паніці можна було тільки шляхом збереження таємниці. Для цього треба було так підібрати сотні виконавців, щоб чутки не поповзли по флоту. Було багато інших проблем з мінуванням. Попередньо треба було так розставити кораблі, щоб вони були не просто підірвані, а щоб своїми корпусами перекривали фарватери. Одним словом, мінування не могло розпочатися 13 вересня. Воно почалося пізніше.

За розповідями Жукова, кораблі були заміновані, а він наказав: «Прошу розміновувати кораблі». А за документами виходить, що кораблі в момент появи Жукова в Ленінграді ще не були заміновані. Операція з мінування кораблів проводилася після того, як Жуков був призначений командувачем Ленінградського фронту, після того, як прибув до Ленінграда і прийняв посаду.

За розповіддю Жукова, він з'явився в Ленінграді не то 9-го, не то 10 вересня і тут же скасував наказ Сталіна, який був підписаний 13 вересня.

Виходить, що Жуков не просто скасував наказ Сталіна, але скасував за три дні до підписання.

З цього, в свою чергу, випливає, що героїчні сцени на нараді в Смольному - плід хворої уяви стратега... і неуважності письменників-героїв.

* * *

Жуков був у Ленінграді менше місяця. Прибув 13 вересня, відбув 6 жовтня. Поява Жукова в Ленінграді нічого не змінила і змінити не могла.