Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

у Європі. Він, як і раніше, мав ті самі 14 доларів, з якими залишив домівку, але їх вистачить ненадовго. Потім, в останню хвилину, із Сіетла прибув конверт зі 100 доларами. Його сестра Мері Хелен надіслала майже всі свої заощадження, кажучи, що взяла в обмін на гроші його стару скрипку. Джонні добре знав, що вона не мала жодного інтересу до скрипки.

Того вечора вони обмежили свій тур по Нью-Йорку поїздкою в Державний театр Лоус, де Дюк Еллінгтон і його оркестр закінчували тижневий ангажемент. Це було основним моментом перебування в Нью-Йорку, особливо для Джо і Роджера. Під величезною люстрою із чеського кришталю, сидячи в оббитих червоним плюшем кріслах театру, в оточенні позолочених різьблених по дереву оздоблень, вони заворожено слухали, як Еллінгтон і його оркестр виконували «Настрій індиго», «Акцент на молодість», «У сентиментальному настрої», «Сум на околицях міста» і ще з півтора десятка мелодій. Джо купався у яскравій, мідній музиці, всотуючи її, коли вона оповивала його, та відчуваючи, як вона заколихує його.

Пізно того вечора вони зупинилися переночувати у клубі «Альфа Дельта Фі» — залишалася одна ніч, перш ніж наступного ранку почнеться найбільша пригода у їхньому житті. Коли хлопці вимкнули світло, за 50 кілометрів на південь від них дирижабль «Гінденбург» рушив зі свого місця швартування у Лейкхерсті, штат Нью-Джерсі, і незграбно полетів над Атлантикою на шляху додому в Німеччину для виконання своєї маленької ролі в Олімпійських іграх 1936 року, темно вимальовуючись на тлі нічного неба, і великі чорні свастики красувались на його хвостових закрилках.

Під стрекотання камер кінохроніки і спалахи фотоапаратів хлопці зійшли по трапу на «Манхеттен» о 10:30 ранку. Як і 325 інших членів олімпійської збірної США, що сіли на цей корабель, вони були запаморочені, сповнені щирим хвилюванням. Жоден із них ніколи не був на судні, більшому ніж пором удома в Сіетлі, а пароплав «Манхеттен» — 203 метри завдовжки, вагою 24289 тонн, із вісьмома пасажирськими палубами, здатний розмістити 1239 пасажирів — був далеко не поромом. У дійсності, він був першорозрядним розкішним лайнером. Перебуваючи в експлуатації всього 5 років, він та однотипний із ним пароплав «Вашингтон» були першими великими північноатлантичними лайнерами, побудованими в Америці з 1905 року, і найбільшими з тих, що американці будь-коли спорудили.

Стоячи на якорі на Гудзоні того ранку, «Манхеттен» був майже суцільно американським видовищем, яке лишень можна собі уявити. Він мав червоний корпус і блискучу білу надпалубну частину, увінчану двома трубами, кожна з яких була хвацько відхилена назад і пофарбована червоними, білими й синіми горизонтальними смугами. Коли спортсмени радісно підійнялися на борт, кожному з них вручили невеличкий американський прапор, і скоро всі перила були заповнені молодими людьми із сяючими обличчями, що махали прапорцями, гукали сім’ї і доброзичливців, що юрмилися нижче на причалі.

Хлопці знайшли свої каюти внизу в туристичному класі і склали свої речі. Вони зустрілися й потисли руки іншим веслярам, які представлятимуть Сполучені Штати в Берліні. Це були Ден Барроу, одиночний весляр зі Спортивного клубу Пенсильванії; дві пари, одна з яких була з рульовим, а інша — без нього, також зі Спортивного клубу Пенсильванії; екіпаж парної двійки з клубу «Ундіна Бадж» у Філадельфії; і два чотиривесельні екіпажі, один з яких, із рульовим, складався з гарвардських хлопців із клубу «Ріверсайд Боут» в Массачусетсі, та інший з Вестсайдського веслувального клубу в Баффало, штат Нью-Йорк, без рульового.

Згодом, коли з формальностями було покінчено, вони приєдналися до махання прапорцями на палубі. Коли наблизився час відплиття опівдні, понад 10 тисяч глядачів скупчилися на пірсі номер 60. Дирижаблі та літаки кружляли над головою. Оператори кінохроніки відзняли кілька додаткових метрів плівки на палубі, а потім висипали з корабля, щоб встановити свої камери для зйомки відплиття пароплава. Із червоно-біло-синіх труб почав здійматися чорний дим. Морські вимпели майоріли на корабельних снастях носової частини і за щоглами під легким, гарячим вітерцем.

Перед полуднем спортсмени зібралися на сонячній палубі навколо Ейвері Брандеджа та інших посадових осіб AOK, коли вони розгорнули величезний білий прапор із п’ятьма переплетеними олімпійськими кільцями і почали піднімати його на щоглі. Натовп на причалі, знімаючи капелюхи і розмахуючи ними над головами, почав оглушливо скандувати: «Майори! Майори! Майори! Для США!» Оркестр ушкварив бойову мелодію, віддали швартові, і «Манхеттен» почав повільно відпливати в Гудзон.

Джо та інші хлопці кинулися назад до перил, знову замахали прапорцями та нахабно перейняли скандування: «Майори! Майори! Майори! Для США!» На причалі люди кричали: «У добру путь!» Верещали свистки на буксирах, гудки на поромах і ближніх кораблях. На річці пожежні катери ввімкнули на повну потужність свої сирени і вистрілили білі фонтани води в повітря. Літаки над головою лягали на одне крило і кружляли крутими петлями, поки фотографи знімали кадри з повітря.

Буксири штовхали ніс «Манхеттена», поки він не розвернувся у напрямку течії річки, і корабель почав свій величавий рух до західного боку острова Манхеттен. Коли він проминув Беттері, Джо відчув перший прохолодний бриз за усі дні. Далі корабель проплив повз острів Елліс, а потім повз Статую Свободи, і він, як і всі, кинувся до правого борту, щоб подивитися на неї. Він залишився на палубі, коли корабель пропливав через звуження річки, зі Стейтен-Айлендом на одному боці і Брукліном — на іншому, а потім пройшов через нижню частину затоки та нарешті виплив у Атлантику, де він почав злегка кренитися, виконуючи довгий, повільний, широкий поворот до гавані.

Джо все ще стояв на палубі, спираючись на перила, насолоджувався свіжим повітрям, дивився на те, як корабель минає Лонг-Айленд, намагаючись всотати і запам’ятати все, щоб потім, коли повернеться додому, він міг розповісти Джойс найменші дрібниці. Лише через кілька годин, коли сонце почало сідати на заході, Джо, нарешті, зовсім замерз і, починаючи звикати ходити по палубі, не втрачаючи рівноваги, повернувся всередину корабля, шукаючи інших хлопців та їжу.