Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

До чого ж усе це приводить? Місцеві й крайові інтереси беруть гору над загальнодержавними; паризькі централізаційні тенденції часто зводяться нанівець; справжнє становище речей перекручується, і провінція сміється з державної влади. Нарешті, після задоволення основних державних потреб, зрозуміло, що закони, замість того, щоб впливати на маси, самі зазнають їх впливу; населення пристосовує їх до себе замість того, щоб пристосовуватися до них.

Кожен, кому довелося подорожувати по півдню, по заходу Франції, по Ельзасу, не тільки на те, щоб ночувати по готелях, роздивлятися пам'ятники чи гарні краєвиди, повинен визнати справедливість цих спостережень. Прояви цього буржуазного кумівства мають сьогодні характер поодиноких випадків; але дух сучасного законодавства дуже схильний їх розмножити. Це панування дрібноти може привести до великих нещасть, як наочно доведуть деякі моменти драми, що відбулася в описуваний нами час в Егській долині.

Лад, зруйнований далеко нерозсудливіше, ніж звичайно думають, — лад монархії та лад імперії, усував ці зловживання існуванням окремих священних осіб, суспільними різницями і соціальними противагами, що дістали таку дурну назву привілеїв. Привілеїв не існує з того моменту, як усім і кожному дозволено дертися на щоглу за владою, як за призом. До того ж, чи не більше варті визнані, відомі привілеї, ніж ті привілеї, що захоплені зненацька, впроваджені з допомогою хитрощів, в обхід того духу законності, який є думка зробити загальним надбанням, привілеї, що продовжують роботу деспотизму біля самих підвалин і щаблем нижче, ніж колись? Чи не на те скинуто було знатних тиранів, відданих своїй країні, щоб замість них постворювати егоїстів-тиранчиків? Чи має влада тулитися по підвалах, замість того, щоб сяяти на своєму природному місці? Про це слід подумати. Дух провінції в тому вигляді, як ми його описали, захопить і палату.

Друг Монкорне, граф де-ля-Рош-Югон, був звільнений у відставку незадовго до останнього приїзду генерала. Відставка кинула цього державного діяча в ліберальну опозицію, де він скоро став одним з корифеїв лівої, яку, проте, швидко покинув заради посту посла. Його наступником, на щастя для генерала, став зять маркіза де-Труавіля, дядько графині, граф де-Кастеран. Префект зустрів Монкорне, як родич, і люб'язно просив його почувати себе в префектурі, як удома. Вислухавши скарги генерала, граф де-Кастеран на другий день запросив на сніданок єпископа, департаментського прокурора, жандармського полковника, радника Саркюса і дивізійного генерала.

Департаментський прокурор, барон Бурляк, такий прославлений процесами ля-Шантері й Ріфаеля, був одним із тих, хто готовий служити усякому урядові й чия відданість владі, хоч би яка ця влада була, дорого коштує. Досягши свого високого становища завдяки фанатичній відданості імператорові, він зумів і тепер зберегти це високе суддівське звання непохитністю свого характеру і знанням справи, яке він вносив у виконання службового обов'язку. Департаментський прокурор, який недавно люто переслідував недобитки шуанів, тепер з тією ж люттю став переслідувати бонапартистів. Але роки й життєві бурі зм'якшили його суворість; подібно до всіх материх вовків, він обернувся на людину, чарівну своїм поводженням і зовнішністю.

Граф де-Монкорне розповів про своє становище, про побоювання свого начальника охорони; він говорив про потребу дати урок строгості і підтримати права земельних власників.

Департаментські сановники уважно вислухали, відповідаючи лише загальними місцями, як-от: «Звичайно, сила має лишатися на стороні закону»; «Ваша справа— справа всіх землевласників»; «Ми про неї подбаємо, але теперішні обставини вимагають обережного підходу»; «Монархія повинна більше робити для народу, ніж зробив би для себе сам народ, коли б став, як у 1793 році, господарем становища»; «Народ страждає, ми повинні піклуватися про нього так само, як про вас».

Непохитний прокурор департаментського суду дуже м'яко висунув такі глибокі й вельми гуманні міркування про становище нижчих класів, які дали б нашим майбутнім утопістам підставу зробити висновок, що чиновники вищого рангу вже тоді бачили труднощі завдання, виниклого перед сучасним суспільством.

Небезкорисно тут сказати, що в цей період Реставрації по багатьох місцях королівства сталися криваві сутички, спричинені саме лісовими порубками й зловживаннями, з яких зробили звичай селяни деяких сільських громад. І міністерству, і дворові не до смаку були ні подібні заколоти, ні кров, що проливалася при їх успішному чи неуспішному придушенні. Цілком почуваючи потребу суворості, визнавали адміністраторів незграбними, коли вони придушували хвилювання силою, і звільняли тих, хто виявляв слабкість. Отже, префекти всіляко силкувалися уникнути таких сумних випадків.

На початку розмови Саркюс-багатий подав прокуророві й префекту знак, якого Монкорне не бачив, але який визначив напрям розмови. Прокурор мав відомості про настрої в Егській долині від свого підлеглого Судрі.

— Я передбачаю жахливу боротьбу, — сказав прокурор із Віль-д-Фе своєму начальникові, до якого він спеціально приїхав. — Нам переб'ють жандармів, я це знаю через своїх агентів. У нас буде поганий процес. Присяжні нас не підтримають, коли побачать себе під, загрозою ненависті родин двадцяти чи тридцяти підсудних; вони відмовлять нам і в головах убивць і в каторжних роботах, які ми будемо вимагати для їх спільників. Ви ледве доб'єтесь, якщо навіть самі виступите, кількох років ув'язнення для головних винуватців. Краще заплющити очі, ніж відкривати їх, коли ми, відкривши їх, впевнені, що це приведе до сутички, яка коштуватиме крові й тисяч із шість франків державних витрат, не рахуючи витрати по утримуванню цих людей на каторзі. Це дещо дорого за тріумф, який, безперечно, виявить слабість правосуддя в очах всіх.

Не в силі запідозрити вплив медіократії своєї долини, Монкорне не говорив про Гобертена, рука якого розпалювала вогнище усіх цих народжуваних труднощів. Після сніданку департаментський прокурор взяв графа де-Монкорне під руку і повів його в кабінет префекта. Вийшовши з цієї наради, генерал написав графині, що їде в Париж і повернеться не раніш, як через тиждень. Буде видно з виконання заходів, що підказав барон Бурляк, які розумні були його поради; і коли Еги ще могли уникнути впливу недоброзичливості, то це мало статися лише завдяки способу дій, який потай радив урядовець графові де-Монкорне.

Дехто, зацікавлений насамперед розвитком оповідання, закине цим поясненням довготу; але корисно тут зауважити, що, по-перше, історик звичаїв підкоряється законам суворішим, ніж ті, що керують істориком подій; він повинен надати характеру правдоподібності всьому, навіть істині; тоді як в галузі історії, у вузькому