Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

півхвилини радісний кухарчук повідомив, що з «будуарним зв'язком» усе гаразд.

— Не гаймо часу! — аж підскочив Самус. — Гадаю, слід, передусім, подзвонити до графа Сомантара. Ця родина здавна вирізняється чесністю та прямотою. Старий граф нізащо не підтримає заколотників...

— Гадаєш, у нього є університетський телефон? — засумнівалася королева.

— Таки є! — вигукнув Пилип. — У графському сховищі рукописів та стародруків.

— До речі, мені Аркалан говорив, що планував цими днями взяти відпустку, щоб навідати батька, — пригадав Самус.

— Хто такий Аркалан? — запитав Горанг.

— Син графа, віконт Бейзан, командир одного прикордонного сторожовика. Молодий, але авторитетний офіцер, — пояснив барон. — Гайда, нарешті, до будуару, дзвонити!

Додзвонитися до резиденції графа Ронтана Сомантара Самусові вдалося відразу, але старий бібліотекар, який відповів на виклик, довго відмовлявся турбувати господаря такої пізньої пори. Зрештою, слухавку взяв добропорядний Бобошко. Він нагадав упертому дідові, що колись повернув до бібліотеки викрадений пергамент із першим записом гирлонської легенди про характерника Рійана та знахарку Ераду. Тоді бібліотекар таки наважився перемкнути виклик на телефон у апартаментах графа.

Із ним говорив спочатку Самус. Сомантара не довелося довго переконувати у тому, що королева жива і здатна виконувати свої обов'язки. Він попросив негайно передати слухавку Її величності, запевнив монархиню у своїй вірності та повідомив, що хоча аристократія і зайняла вичікувальну позицію, проте тепер, коли королева знову зі своїми підданцями, заколотники не мають шансів здобути підтримку титулованої знаті Королівства. Тоді граф покликав до телефона Аркалана. Віконт зі свого боку твердо пообіцяв, що знайде спосіб зв'язатися з тими офіцерами, яким особисто довіряє. Сказав, що і в умовах комендантської години у них ще з курсантських часів є спосіб подати команду «полундра».

22. Райдужна депресія

З тієї ночі, коли змовники з ДКНС зазнали провалу, минув тиждень. Лише тиждень, а трапилося усього стільки, що Нод ледь встигав слідкувати за шаленим плином подій навколо нього. За усієї карколомності змін, що відбулися після смерті діда, темп, який події узяли зараз, здавалося, був утроє швидший.

Сьогодні Нод із Самусом вперше за цей тиждень примчали у баронський особняк у Тасавському передмісті. Мусили їхати у супроводі кількох охоронців, бо королева, попри вражаючі здібності Нода вправлятися із законами фізики, усе ж непокоїлася безпекою спадкоємця трону. Відразу після придушення заколоту вона своїм універсалом визнала Нода герцогом Азбораном з усіма належними цьому роду маєтностями та спадковими привілеями, включно зі званням верховного адмірала флоту Королівства. У екстраординарному зверненні до народу Ауранія повідомила про намір ближчим часом зректися трону та оголосила герцога Азборана його законним спадкоємцем. Це рішення того ж вечора без вагань підтримала верхня палата парламенту. Вона складалася зі спадкових членів — перів — глав двадцяти однієї найшляхетнішої родини Королівства. Потреби запитувати думки у справах успадкування трону у нижньої палати, яка складалася з обраних депутатів, Конституція не передбачала. Отож Нод як майбутній король тепер був під офіційною охороною королівської спецслужби.

Пилип Бобошко щодня переказував тривожні чутки про несподіваного спадкоємця корони, які блискавично ширилися Аріодом. З балачок простих обивателів було зрозуміло, що люди непокояться зміною суверена. Особливу недовіру викликав той факт, що майбутній король походить з Республіки — найізольованішої країни континенту, про яку останніми роками взагалі було мало відомо, крім того, що там панує знавісніла диктатура та ненависть до цивілізації Заходу. Найзапекліші противники майбутнього суверена навіть бралися стверджувати, що підступні дуумвіри намагаються всадовити на престол свого ставленика, щоб у такий спосіб подолати ізоляцію та жити за рахунок заможного Королівства, «а направду жодних династичних прав на трон той курсант-самозванець не має».

Зрештою добропорядний заявив на таємній нараді у кабінеті королеви Ауранії, що якщо справи із поінформованістю підданців йтимуть так і надалі, він не гарантує безпроблемного сходження Нода на трон. Самус на те відповів, що слід розробити та поширити набір контр-чуток. У тому його підтримав Горанг. Тоді учасники наради спільно накидали набір тез, які Ідар оформив у три прості, однак образні, а головне — правдиві тексти. У першому йшлося про небезпеку, яку готували Королівству заколотники з ДКНС, та про те, як Нод врятував королеву і весь її двір, а заразом і країну від зловорожих замірів Імперії і внутрішніх ворогів, що, до того ж, злигалися із страшними сектантами. У другому — про давню легенду, що несподівано виявилася рятівною правдою. Мова йшла про здатність лише справжніх суверенів управляти полем сакральності. У третьому тексті говорилося про намір майбутнього монарха після зречення Ауранії зберегти за нею королівський титул та усі привілеї члена династії. Ці три оповіді, запущені агентами у народ, швидко змінили громадську думку стосовно особи Нода. На базарах та у тавернах вже навіть подейкували, що зречення — то наймудріший вчинок Ауранії за весь час її правління. Коли ж Нод у радіоінтерв'ю особисто підтвердив намір зберегти за Її величністю королівський титул і після її зречення, народ легко повірив у правдивість інших чуток про нього.

Годі й говорити, який резонанс останні події у Ланоді спричинили на континенті. Першою офіційну заяву зробила влада Конфедерації. Це сталося рівно на третій день після звернення королеви Ауранії. Вочевидь, цей час знадобився дипломатам, щоб негласно телефоном і телеграфом звірити позиції своїх держав. Президент Конфедерації у стриманих виразах заявив, що якщо легітимний суверен вирішила діяти у такий спосіб, то так тому й бути. Звісно, якщо народ Ланоду не заперечує.

Конфедерація була першою з тієї причини, що отримала усю необхідну інформацію для швидкого ухвалення рішення з надійного джерела — від свого агента Планса. Щойно у добропорядного Пилипа Бобошка вивільнився час від роботи з таємною поліцією по вигрібанню залишків заколотників у державних установах та інших важливих інституціях, детектив прийшов до Планса у баронів особняк у Тасаві та рекомендував йому брати ноги в руки й чимдуж мчати до посольства Конфедерації.

— Там Ви можете розповісти про всі обставини, які передували майбутній зміні династії на троні Ланоду, — сказав добропорядний агенту. — І вельми рекомендую створити у Вашого начальства хороше враження про нашого майбутнього монарха. У такому разі факт, що Ви давно провалені як шпигун, не стане відомий Вашим шефам, і у вас збережеться шанс залишитися у професії. Зрозуміло, під нашим доброзичливим, але ретельним наглядом.

— Я вчиню саме так, як Ви мені рекомендуєте, пане Пилипе, — з гідністю, але трохи зашвидко відповів камердинер.

Слідом за президентом Конфедерації зробив заяву князь Авур. Він висловився у тому сенсі, що зміна монарха