Читати книгу - "Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі, Джон Рональд Руел Толкін"

src="images/i_008.jpg"/>

Гобіти опустилися на свої стільці й сиділи дуже тихо. А воїни продовжили пити і розмовляти, подумавши, що їхній Капітан трохи пожартував із маленькими гостями, та й годі.

— Ну, Фродо, тепер ми нарешті порозумілися, — сказав Фарамир. — Якщо ти прийняв цей тягар усупереч власному бажанню, скорившись проханню інших, то я тобі співчуваю та шаную. А ще дивуюся: переховувати цю річ і не скористатися нею. Ви для мене — новий народ і новий світ. Невже цілий ваш рід такий самий, як ви? Тоді, певно, ваша земля — то край спокою та насолоди, де садівники живуть у високій пошані.

— Не все там аж так чудово, — відказав Фродо, — проте садівників і справді шанують.

— Але й тамтешній народ, певно, стомлюється навіть у своїх садах, як і все під Сонцем цього світу. Ви ж далеко від дому і геть виснажені. Тож досить на сьогодні. Спіть — обоє — спокійно, якщо зможете. Не бійтеся! Я не хочу ні бачити його, ні торкатися до нього, ні знати про нього більше, ніж мені вже відомо (а знаю я чимало), хіба тільки доля зажене мене в пастку і я не пройду випробування, яке витримав Фродо, син Дроґо. Ну ж бо, відпочивайте... Проте спершу, якщо ваша ласка, скажіть мені лише, куди ви хочете йти і що робити. Я-бо мушу спостерігати, вичікувати і думати. Час минає. Уранці кожен із нас повинен без зволікання стати на призначений для нього шлях.

Коли потрясіння від переляку минулося, Фродо відчув, що тремтить. Потому його, мовби хмара, огорнула нездоланна втома. Він уже не мав снаги щось удавати чи чинити опір.

— Мій намір — шукати шлях до Мордору, — ледве чутно проказав гобіт. — Я ішов до Ґорґороту. Адже мушу знайти Гору Вогню й укинути цю річ у безодню Судьби. Так наказав Ґандальф. Але я не певен, що мені пощастить туди дістатися.

Якусь мить Фарамир вдивлявся в нього з похмурим подивом. А тоді зненацька підхопив на руки, бо Фродо поточився, лагідно підняв, переніс на ліжко, вклав його і гарненько вкутав. І гобіт відразу ж міцно заснув.

Поруч стояло ще одне ліжко — для слуги Фродо. Сем спершу трохи вагався, а потому низько вклонився:

— Добраніч, Капітане, пане мій, — сказав він. — Ти скористався нагодою.

— Невже? — перепитав Фарамир.

— Так, пане, і показав себе надзвичайно шляхетним.

Фарамир усміхнувся.

— А з тебе, пане Семвайзе, вийшов чудовий слуга. Утім, ні: похвала того, хто і сам гідний похвали, вища за будь-які віддяки. Однак мій учинок не заслуговує на похвалу. Мене не відвідала спокуса чи охота вчинити інакше, ніж я вчинив.

— Ох, пане, знаєш, — мовив Сем, — ти казав, що мій господар має дещицю ельфійського духу, і це сказано добре та справедливо. Проте ось що я скажу тобі: ти теж маєш дещицю такого духу, пане, що нагадує мені про, про... ну, про Ґандальфа... про чарівників.

— Можливо, — відповів Фарамир. — А може, й на тебе зійшов дух далекого Нуменору. Добраніч!

Розділ 6

Таємниче озеро

родо прокинувся і побачив схиленого над собою Фарамира. На секунду в нього зринули колишні страхи, тож гобіт сів і відсахнувся.

— Не треба боятись, — озвався Фарамир.

— Уже ранок? — запитав Фродо, позіхаючи.

— Ще ні, проте ніч уже закінчується, повний місяць сідає. Хочеш піти й подивитися на нього? Я хотів би з тобою порадитися про щось. Пробач, що довелося тебе розбудити, але ж ти підеш зі мною?

— Піду, — відказав Фродо, підводячись, і аж затрусився, вилізши з-під теплої ковдри та шкір.

У печері не горіло ні світелка й було холодно. Гобіт накинув плащ і подався за Фарамиром.

Сем, якого зненацька розбудив інстинкт охоронця, побачивши порожнє ліжко свого господаря, зірвався на ноги. Потому розгледів дві темні постаті: Фродо та ще якогось чоловіка, — що вимальовувалися на тлі пройми під аркою, крізь яку струменіло каламутно-біле світло, і поквапився за ними, минаючи ряди людей, котрі спали на сінниках уздовж стіни. Проходячи повз вхід до печери, він помітив, що Завіса наче перетворилася на сліпучий серпанок зі шовку, перлин і срібних прожилок — підталих бурульок місячного світла. Та Семові було ніколи милуватися нею: він, не спиняючись, звернув убік і поспішив слідом за господарем до вузьких дверей у стіні печери.

Попервах вони йшли чорним коридором, потому піднялися нагору безліччю вологих сходинок і опинилися на невеликому рівному майданчику, вирубаному в камені й освітленому тьмяним небом, яке мерехтіло високо над головою крізь отвір довгої глибокої шахти. Від майданчика вели ще два сходові марші: один тягнувся вгору, ніби аж до стрімкого берега потоку, а інший повертав ліворуч. Ним вони й пішли. Сходи спіраллю звивались угору.

Нарешті всі троє вийшли з кам'яної темряви і роззирнулися. Вони опинилися на широкій пласкій кручі без огорожі чи поручнів. Праворуч і на схід од них шумів бурхливий потік, перестрибуючи з тераси на терасу, а тоді, здолавши стрімкий поріг, темною водяною масою, поцяткованою шумовинням, вливався в канал із гладенькими рукотворними стінами та, вируючи і скаженіючи майже в них під ногами, прямовисно зривався з гребеня гори у порожнечу, що зяяла ліворуч. Понад краєм вирви стояв чоловік і мовчки дивився вниз.

Фродо повернувся, стежачи за гнучкими шиями-струменями води, які звивались і пірнали у плесо. А тоді звів погляд і подивився в далечінь. Світ був тихий і холодний, ось-ось мав зайнятися світанок. Оддалік на Заході сідав повний місяць, круглий і білий. Унизу, в розлогій долині, переливалися молочні тумани — безкрайні простори срібної мли, попід якою котив свої прохолодні нічні води Андуїн. За ними вставала непроглядна темрява, інколи в ній спалахували холодні, гострі, далекі та білі, наче зуби привидів, шпилі Еред-Німрайсу — Білих Гір королівства Ґондор зі шапками вічних снігів.

Фродо часинку постояв там, на високому камені, й по шкірі йому побігли мурашки, бо він згадав про своїх давніх побратимів, котрі десь у цих нескінченних нічних землях брели, чи спали, чи вже лягли трупом, сповиті в туман. І навіщо його покликали сюди, вирвавши зі сонного забуття?

Сем теж прагнув почути відповідь на це запитання і не стримався, щоби не прошепотіти лише — як він гадав — на вухо своєму господареві:

— Гарний тут краєвид, еге ж, пане Фродо, тільки