Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Глава 39

Після відбою перший загін планував втекти на річку. Дівчата вдягнули купальники, дочекалися хлопців і, не привертаючи зайвої уваги в темряві, кинулися до другого виходу. Задоволені свободою, йшли стежкою з ліхтариками й жваво розмовляли.

На пляжі одразу розстелили плед, Ярослав пожертвував своїм телефоном заради освітлення і ввімкнув ліхтарик, з колонки долинала тиха музика, дівчата підспівували, з кожним разом усе голосніше. Деякі побігли купатися.

Інгрід не наважилася зайти у воду, тільки ноги по щиколотку намочила, цього достатньо. Вона відійшла подалі від берега, сіла на деревинку й дістала телефон. Якраз отримала повідомлення від Рорі. Він кинув статтю про відеогру, створену за мотивами книжки. Стало цікаво почитати, якщо зловити його в мережі, вони могли б обговорювати це до ранку, тільки от вони заходили в різний час і довго чекали відповіді один від одного.

За кілька метрів від неї розмістився Рома і також втупився в телефон, нічна гулянка для нього відійшла на задній план. Тут багато хто згадував про соціальні мережі, бо інтернет ловив краще, ніж у самому таборі, напевно через те, що до міста ближче.

Одному тільки Ярославу було не цікаво, він ходив пляжем у мокрих шортах, нервово покручував кубик Рубіка і намагався розбуркати натовп.

- От що ти знову забув у своєму телефоні? - Ярослав сів перед Ромою навпочіпки. - Подивися, які дівчата навколо! - говорив тихіше і явно з насмішкою. - Ах зовсім забув, тобі не треба. У тебе вже є.

Рома нетямуще підняв очі. Інгрід теж. Бесіда хлопців, що була пошепки, викликала в неї особливий інтерес.

- Ти її взагалі бачив? - не вгамовувався Ярик. - Може там шістдесятирічна тітка сидить і чекає від тебе новий дікпік.

Рома з усмішкою закотив очі.

- Ну так що? Бачив? - Ярослав відкинув вологе волосся назад.

- Не хочу казати, тож промовчу, - Рома невизначено похитав головою.

Він відповів швидко, не подумавши, а серце Інгрід зупинилося. Десь вона вже це чула.

Тремтячими пальцями написала повідомлення Рорі.

"Гм".

Тоді ж помітила, як засвітився телефон Роми, світ навколо неї перевернувся. Інгрід пропустила момент, коли Ярослав знову побіг купатися, а Рома увімкнув телефон і витріщився на повідомлення. Секунд двадцять просто дивився, а потім почав писати.

"Перевірка була?"

"Так" - відправила Інгрід.

Вона сиділа опустивши голову і краєм ока поглядала на Рому. Він нарешті прибрав телефон і подивився на неї.

- Сідай поруч, поспілкуємося особисто.

На ватяних ногах Інгрід попленталася до нього, сіла, підібгавши коліна. Рома простягнув їй руку.

- Твій інтернет-друг Рорі, приємно познайомитися.

Інгрід відповіла на жест, не в змозі сказати ні слова. Ще недавно вона була впевнена, що вони з різних частин країни, а вони опинилися в одному таборі. Домовилися ніколи не перетинатися, не заходити далі переписки, але вже тоді Інгрід зрозуміла, що закохана в цього Рорі. Потім у Рому. А тепер з'ясовується, що це одна людина.

- Давно зрозумів? - запитала вона.

- Напевно, майже одразу, - розмірковував Рома. - Я не бачив твого обличчя, але впізнав за волоссям. До того ж Ярик часто жартував, як ти свої фотки комусь кидаєш, тоді я переконався напевно. Мені так подобалося спостерігати з якою посмішкою ти відповідаєш на мої повідомлення. Я й подумати не міг...

- Ти давно інстаграм не оновлював, - подумала Інгрід вголос. - Останні фотки кілька років тому, я тебе не впізнала.

- Я це виправлю, - усміхнувся він.

 

*** 

Діана прокинулася від постукувань у вікно. Переверталася, спихнувши все на поганий сон, але варто було відкрити одне око, щоб помітити міцно сплячу Алісу, а потім обличчя Вадима у вікні. Отже, не здалося. Після того випадку вони не спілкувалися, майже не бачилися. Діана думала, що їхня демонстративна ворожнеча продовжиться, ніби нічого не було, а він прийшов, і щось у його погляді змінилося.

Вона схопилася з ліжка й тихо підійшла до вікна. Розвела руками, у відповідь він махнув головою кудись у глиб табору. Не дивлячись на годинник, вона була впевнена, що ще дуже рано. Знизала плечима і мигцем вказала на зап'ястя. Це жест для тих, хто спізнюється, а для неї це було просто занадто рано.

Вадим показав телефон, п'ята ранку. Залишалося пару годин на сон, але Діана погодилася піти з ним і, показавши пальцями таку саму цифру, закрила шторку й почала збиратися. Одягла шорти, толстовку, причесала волосся і захопила жуйку. Поглядаючи на сплячу Алісу, швиденько покинула кімнату.

- І куди ми йдемо? - поцікавилася вона.

- Мені здається, це надихне тебе.

Більше Діана не питала. Сонна йшла слідом і позіхала. Раніше вона б посміялася з його пропозиції, але зараз... довіряла йому, попри те, що завжди боялася залишатися з хлопцями наодинці. Вони перетнули маленький місток, який Діана мала намалювати у своїх фантазіях на конкурс, і рушили далі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍