Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"

удару він завдасть тоді, коли прочитає в її очах панічне: «Це він!» О, це був непростий вибір, але який же запаморочливо солодкий був кожен варіант.

Звір насолоджувався засмаком. Уявляв, як відчинить морозилку свого, на позір, звичайного холодильника і висуне верхню шухляду. Як витягне паковання із замороженими овочами, і перед його очима постане колекція жіночих рук. Як шкода, що він не може додати до них Христининих. Як шкода, що він не придумав, як непомітно їх запопасти, поки вона була під снігом. Але нічого страшного. Сьогодні він зможе поповнити колекцію двома напрочуд красивими жіночими кистями. Можливо, найкращими з усіх.

Нарешті вікна погасли. Він вичекав болісні сорок хвилин, перш ніж дістав телефон.

Хто його знає, що було б, якби від дзвінка прокинулася саме Ксеня. Мабуть, усе через те, що, коли вже збиралися спати, вони ще багато разів помінялися в ліжку місцями, аж нарешті, втомлені, поснули, не надто замислюючись, хто з якого боку. І її сумочка опинилася на тумбочці поряд з Андрієм. А може, в усьому винен місяць, який мав свої плани щодо цієї ночі…

Хай там як, але огидне дзижчання вібродзвінка вицупило Андрія з лапищ глибокого сну. Він сів у ліжку, силкуючись уторопати, де він і чому прокинувся. Хтось спав поруч. Спершу в Андрієвій голові промайнуло ім’я Аліса, а тоді він пригадав.

Дзвонили довго, наполегливо. Він делікатно спробував розбудити її, та Оксі лише смикнула плечем і перевернулася на інший бік.

Андрій увімкнув настільну лампу. Накинув на неї рушник, щоб приглушити світло. Дзвонить перестали. Він знайшов на підлозі свої зіжмакані джинси й охайно склав. Аж раптом згадав про зім’ятий аркуш із течки. Певно, варто було просто вийняти його з кишені й покласти в папку, та Андрій не втримався. Обережно розгорнув його, сів за порожній стіл і почав читати з того місця, на якому зупинився.

— Ти ж не сказав їй, що безплідний? — Чоловік у Червоному знову закурив. — Не сказав?

Арсен спохмурнів і сховав очі:

— Так вона помішана на цих дітях. А я зовсім не хочу… Поки що…

— І коли ви сварилися, й вона вимагала, щоб ти поїхав перевіритися… Ти її ж в усьому й обвинувачував, так же?

Він мовчав. Було помітно, що Арсен щосили стиснув зуби.

— Щодо мене, то я тебе чудово розумію, — Чоловік у Червоному неквапно струсив попіл на підлогу. — Зрештою, ти ж не винен. А брати чужу дитину з дитбудинку…

Арсен сіпнувся й звів на нього очі.

— От-от! — погодився Чоловік у Червоному, так наче той промовив щось уголос. — А тут іще якась паскуда поклала їй на стіл результат твого тесту. Уявляєш?

Якийсь час Арсен очманіло дивився на Чоловіка в Червоному.

— Як це — поклала на стіл?

— Підозрюю, що рукою.

— Мій тест? — прителепкувато перепитав він. — Ксенія бачила мій тест?

— Ти ніяк не міг згадати, куди поклав той папірець, правильно?

— Хто це зробив? — просичав Арсен.

— Христина. Пам’ятаєш, ти тягав у медпункт якісь документи? Очевидно, помилково віддав і тест. А вона побачила. І прочитала. Яка розумничка, правда?

— Сучка… — вихаркнув він.

— Саме тому я й кажу — віднови справедливість. Вона вибовкнула твою таємницю Ксенії. А ти — відкриєш невеликий секрет її залицяльникові. Хіба не справедливо?

Арсен замислено ворухнув щелепою.

— Оксі спить із ними усіма, щоб завагітніти?

— Саме так! Ти помітив, що вона не надто оплакує всіх отих, кому ти трощиш черепи кастетом? Вони для неї біологічний матеріал.

— Нащо ж вона… Можна ж оті, як їх… Пробірки.

— Пробірку ти не заробив. Це ж іще й помста, дорогий мій. Поглянь на себе. Ти геть зачахнув із оцією гонитвою за її хахалями. Дивно, до речі, що ти караєш їх, а не її.

— Вони торкалися до мої жінки.

— О, я б їх за це не засуджував! Вона щоразу розповідає таку сльозливу історію, що неможливо встояти перед її чаром. Про свого сина, що прожив шість хвилин і помер у неї на грудях.

— У неї був син?

— Був, — кивнув Харитон. — Вона завжди каже, що його звали так само, як того коханця, що вона йому впарює цю байку. Два тижні тому малюка звали Максимчиком.

— А як його насправді звали?

— Насправді… Насправді вона народила його вдома, з акушеркою. Розплатилася, й та поїхала собі. Цілком здоровий хлопчик. Але Оксі загорнула дитятко в покривальце і винесла на мороз.

Арсен мовчав. Лише очі його на мить розширилися, наче його кольнули голкою.

— У неї біля дому був пустир і будівництво. Поклала на бетон, та й пішла. Тут, до речі, є фотографії, — Чоловік у Червоному постукав пальцем по картонній теці. — Його знайшли через два дні. Експертиза встановила, що вранці він іще був живий. Аж поки не замерз. Гм… Одне слово, ніяк не звали.

Арсен дивився просто перед собою й навіть не кліпав. Скидалося на те, що він знову втратив дар мови. Тільки цього разу навіть не сопів, як завжди. Здавалося, він узагалі не дихає.

— Отакий у тебе вибір, друженьок, — м’яко проворкотів Чоловік у Червоному. — Або я заберу папку, і ти більше про все це не згадаєш. Або вона лишиться в тебе, і тоді… Думаю, ми обидва це розуміємо… Тоді ти вб’єш свою дружину.

Арсен довго мовчав. Нарешті звів очі. Будь-кому, хто побачив би зараз цей погляд, стало страшно. Але Чоловік у Червоному милувався ним, як милуються відполірованим лезом ідеально заточеного ножа.

— І що буде? — запитав Арсен. — Коли я відправлю це дебільне повідомлення з Христининого телефона?

— Тобі правду сказати? — безжурний вираз раптом стерся з обличчя Чоловіка в Червоному. — Він її уб’є. Хтось мусить за все заплатити.

Арсен подумав рівно секунду. Потім склав серветку, запхнув у кишеню й посунув теку до Чоловіка в Червоному.

— Справедливо, — сказав він, не розтискаючи зубів.

Андрій дивився крізь аркуш. Скупі фрази із протоколу розфарбувалися в його уяві інтонаціями і жестами. Харитонові слова пульсували болем у потилиці. «Бреше», — подумав він, але навіть подумки не зміг проказати це переконливо.

А коли Андрій зіжмакав аркуш, намірившись жбурнути його в урну, то побачив, що просто перед ним на столі лежить картонна тека в кавових плямах. Він безпорадно озирнувся на свій наплічник, що валявся в кутку, наче той міг пояснити, як течка вилізла з його нутра й опинилася на столі…

Чи варто розповідати, що було в теці? Адже навіть Андрій, що до останку примудрявся знаходити раціональне пояснення всьому, що відбувається, розв’язував тасьму, вже знаючи, що саме побачить. І він