Читати книгу - "Шістка воронів"

Джаспер хвилювався за неї, та думки про дівчину змушували його почуватися винним. Коли вони опинилися на борту шхуни й Кувей пояснив їм усе про парем, тихенький внутрішній голос нашепотів стрільцеві, що він теж мав запропонувати прийняти наркотик. Навіть якщо взяти до уваги, що він був недосвідченим Творцем, можливо, він міг допомогти вивести парем із Ніниного тіла й звільнити її. Але це був голос героя, а Джаспер уже давно припинив думати, що поводиться героїчно. Дідько, герой запропонував би закинутися парем, коли вони тільки зіштовхнулися з фієрданцями в гавані.

Коли нарешті на обрії з’явився Керч, Джаспер відчув дивну суміш полегшення й неспокою. Він запитав у Каза, чи зможе приєднатися до нього й Ротті на баркасі, котрим вони попливуть до П’ятої гавані. Вони не потребували його присутності, але стрільцеві до розпачу необхідно було відволіктися.

Хаос Кеттердама залишався незмінним — з кораблів у доках вивантажували товари, туристи й солдати у відпустці рікою лилися з човнів, сміючись і перегукуючись на своєму шляху до Бочки.

— Виглядає так само, як того дня, коли ми залишили його, — зауважив Джаспер.

Каз вигнув брову. Він повернувся у своєму лискучому чорно-сірому костюмі й бездоганній краватці.

— А чого ти очікував?

— Навіть точно не знаю, — зізнався стрілець.

Але він почувався інакше, незважаючи на таку рідну вагу револьверів із прикрашеними перлинами руків’ями на стегнах і гвинтівки на спині. Продовжував думати про жінку-Плинороба з поцяткованим чорними скалками лицем, котра кричала у внутрішньому дворі дрюскеле. Він подивився вниз на свої долоні. Чи хоче він бути Творцем? Жити як Творець? Джаспер не міг змінити те, ким він був, але чи хотів він удосконалювати свою силу, чи, може, і надалі тримати її в таємниці?

Каз залишив Ротті й Джаспера в доку, а сам вирушив на пошуки посланця, щоб передати повідомлення Ван Екові. Стрілець хотів піти з ним, але Бреккер наказав залишитися.

Роздратований Джаспер скористався нагодою витягти ноги, розуміючи, що Ротті спостерігає за ним. З’явилося чітке відчуття, що Бреккер попросив Ротті не спускати з нього очей. Невже Каз думав, що він збирався чкурнути до найближчої зали азартних ігор?

Джаспер розглядав захмарене небо. Чому не прийняти це? У нього ж і справді була така спокуслива думка. Руки аж свербіли, так хотіли взятися за карти. Може, йому дійсно потрібно забиратися з Кеттердама? Коли він отримає гроші й сплатить борги, зможе податися в будь-яке місце на світі, куди захоче. Навіть до Равки. Хотілося сподіватися, що Ніна одужає, і коли вона повернеться до тями, Джаспер міг би посидіти поруч і обдумати це. Жодних зобов’язань просто зараз, але він міг би принаймні навідатися туди, хіба ні?

За півгодини Джаспер повернувся з повідомленням, яке підтверджувало, що уповноважені представники Торговельної Ради зустрінуться з ними на Велльґелуку на світанку наступного дня.

— Подивися на це, — мовив Каз, притримуючи папір так, щоб Джаспер міг прочитати. Під описом подробиць зустрічі було написано: «Вітаємо. Ваша країна вдячна вам».

Слова залишили в Джасперових грудях химерне відчуття, але він засміявся й сказав:

— Завжди радий, поки моя країна платить готівкою. Рада знає, що вчений мертвий?

— Я повідомив про це в записці Ван Екові, — сказав Каз. — Повідомив, що Бо Юл-Баюр загинув, але його син живий і працював над створенням юрди парем для фієрданців.

— І він не торгувався?

— Принаймні не в записці. Він висловив «глибоку стурбованість», але й словом не обмовився про ціну. Ми зробили свою роботу. Подивимося, чи спробує він збити ціну, коли дістанемося до Велльґелуку.

Коли вони повеслували назад до «Феролінда», Джаспер запитав:

— Вілан піде з нами, щоб зустрітися з батьком?

— Ні, — відгукнувся Каз, вистукуючи пальцями по воронячій голові на ціпку. — Матаяс буде з нами, а комусь потрібно залишитися з Ніною. Окрім того, якщо ми хочемо використати Вілана, щоб скрутити його таткові руки, краще не викладати своїх карт заздалегідь.

Це мало сенс. І які б незгоди не існували між крамариком і його татом, Джаспер сумнівався, що Вілан захоче обговорювати їх перед Покидьками й Матаясом.

Стрілець провів неспокійну ніч, хитаючись у своєму гамаку, і прокинувся, ледь зазорів вогкий сірий світанок. Вітру не було, море здавалося пласким і скляним, наче загата.

— Уперте небо, — пробурмотіла Інеж, скошуючи погляд у напрямку Велльґелуку. Вона була права. На горизонті не виднілося ані хмаринки, але повітря повнилося щільною вологою, наче шторм просто відмовлявся сформуватися.

Джаспер обвів поглядом порожню палубу. Він гадав, що Вілан прийде подивитися, як вони відпливатимуть, але Ніну не можна було залишати саму.

— Як вона? — запитав стрілець у Матаяса.

— Слабка, — відповів фієрданець. — Не може спати. Але нам вдалося нагодувати її бульйоном, і, схоже, він тримається всередині.

Джаспер знав, що був самозакоханим дурнем, але якась незначна частина його розмірковувала, чи не тримався Вілан навмисне подалі від нього під час повернення до Кеттердама. Може, тепер, коли роботу було завершено, а він сам перебував на шляху до власної частки винагороди, крамарик не збирався більше знатися зі злочинцями.

— А де інший баркас? — поцікавився Джаспер, коли вони з Казом, Матаясом, Інеж, Кувеєм і Ротті попливли геть від «Феролінда».

— На ремонті, — коротко кинув Каз.

Велльґелук був таким рівнинним, що, поки вони веслували морем, його годі було роздивитися. Острів мав заледве милю завширшки — безплідний шматок піску й каміння, відомий лише затопленим фундаментом старої вежі, котрою користувалася Рада Потоків. Контрабандисти називали його «Велльґелук» — «приязна удача» — через зображення вздовж підніжжя того, що колись було обеліском: золоті кола на позначення монет, символів прихильності Ґхезена — бога виробництва й торгівлі. Джаспер і Каз уже бували раніше на цьому острові, домовляючись про послуги з контрабандистами. Він розташовувався далеко від портів Кеттердама, далеко за межами патрулів із гавані, не мав забудов чи прихованих бухт, де можна було б організувати засідку. Ідеальне місце для підозрілих вечірок.

Бригантина мала пришвартуватися з іншого боку острова, її вітрила звисали безсило й м’яко. Джаспер спостерігав, як вона повільно наближається від Кеттердама в ранньому світанковому світлі — дрібна чорна цятка, котра виросла, перетворившись на незграбний корпус корабля на горизонті. Він чув, як перегукувалися матроси, працюючи на веслах. Зараз екіпаж спускав із борту на воду баркас, наповнений чоловіками.

Коли їхній власний човен підплив до берега, стрілець і решта повистрибували з нього, щоб витягти на пісок. Джаспер перевірив револьвери й побачив, як Інеж швидко торкається пальцями до кожного з ножів, ворушачи губами. Матаяс поправив прив’язану до спини гвинтівку