Читати книгу - "Королева пустелі"

200
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 162
Перейти на сторінку:
делегатів знали, хто вони і звідки приїхали.

Після своєї короткої відпустки з батьком навесні 1919 року Ґертруда повернулася до роботи на конференції, після якої початок літа провела зі своєю сім’єю в Англії, ухиляючись від запрошень друзів. «Моя люба матусю! Зараз я найбільше хотіла б побачити Вас», — написала вона Флоренс.

Водночас Флоренс ретельно обдумувала домашні проблеми своєї пасербиці — «Дружина — ось хто мені потрібен!», — зважила всі «за і проти» і запропонувала вихід. Служниця Беллів, француженка Марі Делер, була готова за потреби поїхати з Ґертрудою в Багдад і залишитися там, виконуючи обов’язки покоївки, швачки й економки. Ґертруда найняла Марі в 1902 році, сімнадцять років тому, на зарплату «22 фунти [на рік], і прання за її рахунок». Відтоді Марі стала членом сім’ї Беллів, допомагаючи Ґертруді щоразу, коли та поверталася до Лондона. Попередній роботодавець Марі написав у її рекомендаційному листі, що служниця має важкий характер, однак Ґертруда з самого початку з нею серйозно поговорила, після чого зрозуміла, що дівчина досить відповідальна. У Ґертруди й у самої був не дуже легкий характер, проте Марі їй віддано служила і, безперечно, пишалася славою господині. Після того, як Марі протягом багатьох років виконувала всі вимоги щодо її гардеробу, які, до речі, були досить перебірливими, і впродовж усього цього часу залишалася єдиною служницею сім’ї Беллів, поїздка з Ґертрудою до Іраку здавалася їй справжньою пригодою. Вона оселиться у двох нових кімнатах, які Ґертруда добудувала до одного зі своїх літніх будиночків, і буде всіма силами допомагати й підтримувати свою господиню. Наприкінці вересня, після другої поїздки на Паризьку конференцію, Ґертруда сіла на корабель у місті Порт-Саїд у супроводі Марі. Француженка виявилася прекрасним мандрівником і по-справжньому насолоджувалася кожною хвилиною подорожі: «Я ще ніколи не була так гарно вбрана на кораблі, — написала Ґертруда 26 вересня у листі додому. — Вона щодня пірнає з головою в коробки і щоразу дістає мені чисте вбрання».

Протягом останніх років Ґертруда постійно думала про те, як там поживає Фаттух, вірний слуга з Алеппо, який супроводжував її під час багатьох мандрівок. Вона хвилювалася, щоб через зв’язки з Англією до нього не почали присікуватися турки: «Одному Богу відомо, чи [Фаттух] ще живий, — написала вона 1917 року. — Мешканці Алеппо завжди дуже сильно страждали через турецьке переслідування, і я боюся, щоб усім відомі теплі взаємини з Джорджем [Ллойдом], містером Гоґартом та зі мною не поставили його в дуже невигідне становище». Тож, повертаючись до Багдада цього разу, Ґертруда вирішила поїхати через Алеппо й спробувати відшукати Фаттуха. Але спершу вона збиралася провести ознайомчу поїздку. Ґертруда хотіла отримати чітку картину поточної ситуації в Сирії та сіоністського руху в Палестині, де до країни заселили євреїв, незважаючи на арабське населення. Ґертруда передбачала, що після цього в країні прокотиться хвиля занепокоєння — до того ж, окрім Палестини, п’ятдесят тисяч євреїв оселилося в Багдаді. От чого Ґертруді зараз точно не треба було, так це ворожнечі між євреями та арабами.

Тим часом Марі вирушила морем до Басри, де мала сісти на потяг до Багдада й прибути в кінцеве місце призначення приблизно в один час зі своєю господинею.

Ґертруда приїхала до Каїра, щоб «увійти в курс справ» за допомогою сера Гілберта Клейтона, який тепер працював на посаді міністра внутрішніх справ у новому відділенні Британського протекторату Єгипту. У Єрусалимі мандрівниця зупинилась у головного управляючого сера Генрі Ватсона, і вони разом зустрілися з його добрим товаришем сером Рональдом Сторрсом. На той час Сторрс обіймав посаду губернатора Єрусалима і, як сам казав, «був прямим послідовником Понтія Пілата» та мав надзвичайно чудний настрій, а також був готовий говорити про політику чи ходити з гостею по базарах з килимами та античних лавках. У Дамаску та Бейруті Ґертруду вразила сила антифранцузьких настроїв. Діставшись Алеппо, вона відшукала Фаттуха й з’ясувала, що він таки опинився у надзвичайно критичній ситуації, чого вона й боялася. У листі від 17 жовтня 1919 року Ґертруда передала своє тепле ставлення до колишнього підлеглого:

«...Фаттух виглядає старшим, до того ж склалося враження, що йому довелося пережити жахливі часи, і це було щирою правдою. Він втратив усе, що мав — на той час він уже був досить заможним чоловіком, а тепер мав лише коня і маленький віз, на якому возив дрова на продаж до Алеппо... Раніше у нього було два великі будинки, бідолашний Фаттух... Більшою мірою його підозрювали через те, що, як усі знали, він був моїм слугою... Ми з ним разом пережили стільки щасливих митей — я пригадала, яким радісним було наше відбуття з Алеппо... а зараз я глянула на його змарніле обличчя й сказала: „О, Фаттуху, до війни, коли ми з тобою подорожували, наші серця були такими легкими, тепер вони такі важезні, що жоден верблюд не зміг би нас втримати”... Мій бідолашний Фаттух».

Відвідавши його дружину у маленькому орендованому будиночку, де вони з Фаттухом жили, Ґертруда дізналася, що її колишній слуга досі дбайливо береже все спорядження. Він запитав про її батька, використовуючи слова, які завжди викликали на Ґертрудиному обличчі посмішку — «його ясновельможність праотець». Ґертруда допомогла Фаттухові орендувати ділянку землі для вирощування овочів і ще дала сотню фунтів.

Повернувшись до Багдада, вона нарешті почала виявляти свою вдячність за допомогу та нескінченні таланти Марі. Ґертруда дізналася, що її помічниця могла і приготувати смачний соус для званої вечері, і змайструвати абажури для світильників. А ще відтепер Марі стала її відданою кравчинею. Родині Беллів стало значно легше пересилати сувої тканин, ніж готовий одяг, а Марі своєю чергою перетворювала їх на сукні. Тихими вечорами вони вдвох сиділи й уважно розглядали журнали моди, зокрема новий британський Vogue, який купувала служниця Флоренс, Ліззі, і пересилала до Багдада, щоб вони були «в тренді». Марі дуже любила тварин, і скоро за нею повсюди ходила Ґертрудина ручна куріпка, недавнє поповнення садового зоопарку; а ще вона зшила зимові курточки для обох собак. Коли Ґертруда хворіла й страждала від гарячки, спричиненої перевтомою чи важким кліматом, Марі готувала прохолодні супи та інші апетитні варива. Незважаючи на всі свої відмінності, дві жінки стали близькими подругами, і Марі залишатиметься поряд з Ґертрудою до кінця життя господині. Ґертруда писала: «Марі просто безцінна у своєму вмінні шити штори, а втім, як і в усьому іншому. Вона — моя найбільша втіха. Я взагалі не знаю, як раніше справлялася без неї».

Г’ю не полишало бажання відвідати

1 ... 113 114 115 ... 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева пустелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева пустелі"