Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

наша таємниця. Ми схилили на свій бік фермерську партію, а навесні, згідно з результатами недавніх виборів, влада в дванадцяти штатах мала перейти до її рук. Це означало, що в дванадцяти штатах відразу встановиться влада народного співробітництва. Далі вже все було легко зробити.

— А що, як фермерам не передадуть влади? — запитував Ернест. Але його товариші тільки називали його кракуном і панікером.

Проте головну небезпеку Ернест побачив не в тому, що фермерам можуть не віддати влади. Чого він справді боявся, то це можливого розколу робітничого класу. Він боявся, що великі профспілки можуть відійти від руху і пролетаріат розпадеться на окремі касти.

— Книжка Гента навчить олігархів, як цього досягти, — говорив Ернест. — Я певен, що вони вивчають його «Благодійний феодалізм»{77} як підручник.

Я ніколи не зможу забути тієї ночі, коли він прийшов до мене після палкої суперечки з шістьма профспілковими лідерами і спокійно сказав:

— Ну все. Залізна П’ята перемогла. Вже видно кінець.

Ті невеличкі збори в нашому домі були неофіційні.

Разом із своїми товаришами Ернест вимагав від профспілок твердої обіцянки підняти робітників на другий загальний страйк. Голова Спілки машинобудівників О’Коннор перший із шістьох профспілчан відмовився дати таку обіцянку.

— Хіба ви ще не пересвідчилися, що вас із вашою тактикою окремих страйків та бойкотів тільки б’ють весь час? — переконував його Ернест.

О’Коннор і решта закивали головами.

— Ви бачили також, що може дати загальний страйк, — провадив далі Ернест. — Загальним страйком ми зірвали війну з Німеччиною. Ніколи ще так чудово не виявлялася солідарність і могутність робітництва. Робітники можуть керувати світом і керуватимуть ним. Якщо союз між соціалістами та профспілками триватиме далі, ми покладемо край пануванню капіталізму. В цьому єдина надія для вас. І ви самі знаєте, що іншого шляху немає. Робіть хоч що за своєю старою тактикою, ви однаково приречені на поразку, вже хоч би тому, що ваші хазяї цілком контролюють суди{78}.

— Ви занадто поспішаєте, — відповів О’Коннор. — Ви ще не випробували всіх засобів. Є й інший шлях. Ми знаємо, що нам треба робити. Нам уже набридли ці страйки, сили вже нема. І я не думаю, щоб знов виникла потреба закликати наших людей до страйку.

— Який же цей ваш шлях? — навпростець запитав Ернест.

О’Коннор засміявся й похитав головою:

— Я можу вам лише сказати, що ми не дрімали останній час. І тепер не дрімаємо.

— Ви що ж, боїтеся сказати? Чи, може, соромитесь? — спитав його Ернест із викликом.

— Ми самі знаємо своє діло, — відповів О’Коннор.

— Це, мабуть, темне якесь діло, якщо ви так із ним криєтеся, — сказав Ернест уже гнівно.

— Ми заплатили за свою науку потом і кров’ю і відробили все, що належить нам, — відповів О’Коннор. — Шкура ближча як сорочка.

— Коли ви боїтеся сказати мені, який він, цей ваш новий шлях, тоді я вам скажу! — Ернест уже відверто кипів гнівом, — Ви хочете урвати най із награбованого. Ви змовилися з ворогом, ось що ви зробили. Ви продали інтереси робітників, усього робітничого класу. Ви покидаєте поле бою, як боягузи й дезертири.

— На це я вам нічого не скажу, — похмуро відповів

О'Коннор. — Тільки, я гадаю, ми ліпше за вас знаємо, що для нас корисніше.

— А про те, що корисніше для всіх робітників, ви не дбаєте! Вам на це начхати!

— Нічого я вам не скажу, — знову відповів О’Коннор. — Хіба тільки що я голова профспілки машинобудівників і що мій обов’язок — дбати перш за все про тих людей, які обрали мене. От і все.

Коли робітничі лідери пішли, Ернест із спокоєм відчаю змалював мені, що має тепер статися.

Соціалісти завжди радо віщували, що настане день, коли профспілки, зазнавши поразки в економічній боротьбі, перейдуть до боротьби політичної. І ось тепер Залізна П'ята розбила профспілки в економічній боротьбі. Вони перейшли до боротьби політичної. Але замість радості вийшло з того горе. Залізна П’ята теж здобула науку. Ми показали їй свою силу в загальному страйку, і вона вжила заходів, щоб не допустити до цього в майбутньому.

— Але як? — спитала я.

— Дуже просто. Вони підкупили великі профспілки. Майбутній загальний страйк вони не підтримають, отже, загального страйку більш не вийде.

— Але ж для Залізної П’яти це буде занадто дорога тактика, аби весь час її дотримуватись, — заперечила я.

— Вона й не підкуплюватиме всіх профспілок. Це й не потрібно. Ось що буде зроблено. Платню збільшать, а робочий день скоротять для членів профспілок залізничників, металургів та машинобудівників. І таке привілейоване становище закріплять за ними й надалі. Членство в такій профспілці буде ніби квиток до раю.

— І все ж я не розумію, — відказала я. — А що станеться з іншими спілками? Адже більшість профспілок лишається поза цією групою.

— Інші профспілки буде знищено. Бачиш, залізничники, машинобудівники та металурги в нашу добу машинної цивілізації виконують усю життєво потрібну роботу. Забезпечивши собі їхню вірність, Залізна П’ята зможе легко прибрати до рук решту робітників. Залізо, сталь, вугілля, машини й транспорт — це спинний хребет усього нашого промислового організму.

— А шахтарі? — спитала я. — Адже в країні є близько мільйона шахтарів.

— Майже всі вони некваліфіковані робітники. З ними не стануть рахуватися. їхню платню ще зменшать, а робочий час збільшать. Вони стануть рабами, як і решта робітників, навіть гірше — їх перетворять на справжню робочу худобу. їх примусять працювати так, як тепер фермерів примусили працювати на трести, що відібрали в них землю. Те саме буде з усіма іншими спілками, що не ввійдуть до числа привілейованих. Побачиш, як вони розпадуться, а їхні члени стануть рабами, яких примусять гарувати голод і закон.

Хочеш знати, що робитиме Фарлі{79} з своїми штрейкбрехерами? Я скажу тобі. Штрейкбрехерство як професія зникне, бо страйків більше не буде. Замість страйків почнуться повстання рабів. Фарлі та його банда стануть наглядачами рабів. О, звичайно, так цього не називатимуть. Це буде називатися здійсненням державного закону про примусову працю. Зрада великих і впливових профспілок дуже відтягне нашу перемогу. Тепер одному тільки небу відомо, як і коли переможе революція.

— А чи можна ще сподіватися, що революція переможе проти такого могутнього об’єднання, як Олігархія

— З привілейованими профспілками? — спитала я. — Може, вони довічно пануватимуть?

Ернест похитав головою.

— Один з основних висновків нашої теорії полягає, в тому, що кожне суспільство, яке поділяється на класи і касти, містить у собі насіння власної загибелі. Там, де існують класи, неминуче виникнуть привілейовані касти. Цього не зможе уникнути і Залізна П’ята, і кастовість призведе