Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

до письмового столу. На маленькій потертій вимочці побачив незакінченого листа Мейган.

«Мій любий Джеррі!

Я читала Шекспіра. Сонет починався:

Моїх думок жагу втоляєш ти,

Як землю — хмара зливними дощами.

і тоді зрозуміла, що кохаю тебе; я це чую…»

— Бачите, як добре, що я викликала експерта, — сказала місіс Дейн Калтроп, коли ми сиділи у вітальні вікарія.

Я втупився в неї, нічого не розуміючи.

— Себто як викликали? — проказав я спантеличено. — А хто ж це такий? І що він зробив?

— Не він, — пояснила місіс Дейн Калтроп і значущим жестом показала на міс Марпл, що саме закінчила плести дротами і взялася за плетінний гачок і новий клубок ниток.

— Ось мій експерт — Джейн Марпл, — гордо мовила місіс Дейн Калтроп. — Подивіться на неї уважно. Ця жінка знає про людські негідні вчинки більше, ніж можете собі уявити.

— Люба моя, не треба так мене виставляти, — пробурмотіла міс Марпл.

— Але ж так воно є насправді.

— Просто, коли весь час живеш у провінції, то маєш чудову нагоду пізнати людську душу, — спокійно пояснила міс Марпл і, зрозумівши, що всі чекають від неї розповіді, відклала плетіння і почала лагідну лекцію старої дівки про вбивства.

— Найважливіше у таких випадках не пропускати жодного факту. Більшість злочинів до смішного прості. І цей не виняток — продуманий, цілком зумовлений і зрозумілий — у неприємному аспекті, звісно.

— Дуже неприємному?

— Розгадка була очевидна, і ви її бачили, містере Бертон.

— Навіть не підозрював, — зізнався я.

— Та ні ж бо, все ви бачили! Це ви вказали мені на неї. Ви добре бачили зв'язок усіх подій між собою, але вам бракувало певності для усвідомлення того, що означають усі ваші здогади. Почнімо з тієї причепливої фрази: «Немає диму без вогню». Вона дратувала вас, і ви цілком правильно все підмітили, щоб назвати речі своїми іменами — димовою завісою. Відвертанням уваги. Усі дивляться не туди, куди треба, тобто на анонімки. Але весь фокус у тому, що ніяких анонімок не було…

— Стривайте, стривайте, шановна міс Марпл. Я можу вас запевнити, що анонімні листи були. Я сам одержав одного.

— Все правильно, містере Бертон, але то були не справжні анонімки. До речі, Мод теж не збагнула цього. Навіть у такому затишному містечку, як Лімсток, буває безліч скандалів, і я можу вас запевнити, що кожна жінка, яка тут живе, знала б про них і неодмінно скористалася ними.

І хоч чоловіки якраз із тих, хто зовсім не цікавиться плітками, надто ж такі безсторонні, розсудливі люди, як містер Сіммінгтон, але якби листи писала жінка, то вони були б значно дошкульніші.

Отож ви бачите: досить було не звертати уваги на дим, а шукати вогонь — і ви одразу збагнули б, що тут і як. Вам лише слід було осмислити факти у світлі того, що скоїлось. А як відкинути листи, постає питання: кому потрібна смерть місіс Сіммінгтон? І на перший план виступає містер Сіммінгтон, її чоловік. Постає інше питання: яка причина, мотив? Інша жінка? І перше, що я чую, — у їхньому домі є дуже гарна гувернантка. Все дуже просто, правда? Містер Сіммінгтон, сухий, пригнічений чоловік, прив'язаний до буркотливої, невротичної дружини, і раптом з'являється молода, божественної краси істота. Сподіваюсь, ви знаєте, коли джентльмени у такому віці закохуються, то їм затьмарює мозок. Це — ніби божевілля. А містер Сіммінгтон, наскільки я можу судити, ніколи не був хорошою людиною; не був він добрим, люблячим і співчутливим — усі його риси негативні, тож він навіть не мав сили боротися з цим божевіллям. А в такому містечку, як Лімсток, лише смерть дружини могла розв'язати йому руки. Бачте, він хотів одружитися з дівчиною. Вона була респектабельна. Він теж. Крім того, він був дуже прив'язаний до своїх дітей і не хотів їх кидати. Йому хотілося залишити собі все: дім, дітей, свою респектабельність і Елсі. І за це він мусив платити вбивством.

Він вибирає для цього дуже розумний шлях. Зі свого досвіду в карних справах він знає, як швидко підозра падає на чоловіка, коли його дружина несподівано вмирає, адже можлива ексгумація. Тому придумує смерть, що здається випадковим наслідком чогось іншого; йому спадає на думку створити неіснуючу анонімницю.

Розумно придумано й те, щоб поліція підозрювала жінку. І це йому вдалося. Адже він списав листи зі справи минулих років, де анонімки писала жінка, та з тієї справи, про яку йому розповів доктор Гріффіт. Я не хочу сказати, що містер Сіммінгтон бездумно переписав кожного листа, ні. Він узяв із них фрази і вислови, перемішав їх і ось наслідок: вийшли листи, за якими безпомилково відчувається жінка, напівбожевільна, непогамована.

Він знав усі прийоми, якими користується поліція: вивчення почерку, друкарських шрифтів тощо і готував свій злочин заздалегідь. Перш ніж віддати машинку Жіночому інституту, він надрукував адреси на конвертах, а сторінки з книжки у Літтл-Ферзі вирізав, напевне, дуже давно, сидячи у вітальні якогось дня і очікуючи міс Бартон. Він знав, що люди не часто розгортають книжки з проповідями! І ось, добре підготувавши свою «анонімницю», розпочав гру. Він вибрав для цього день, коли прислуга мала свій щотижневий вихідний: гувернантка з хлопчиками і приймачка після другого сніданку підуть гуляти. Але він не міг урахувати, що маленька Агнес посвариться зі своїм хлопцем і повернеться додому…

— А що вона бачила?

— Не знаю. Можу лише здогадуватися. Думаю, вона нічого не бачила.

— Тобто, все це простий збіг?

— Ні, ні, моя люба, я не це хотіла сказати. Вона дійсно простояла у буфетній до самого вечора, сподіваючись, що її юнак прийде вибачитися і всяке таке, але насправді вона нічого не бачила. Тобто, ніхто не приходив, навіть поштар. І це їй видалося дивним, адже того дня місіс Сіммінгтон одержала анонімного листа. Щоправда, вона не одразу це збагнула.

— А хіба місіс Сіммінгтон не одержувала листа?

— В тому й уся суть, що не одержувала. Я ж кажу, цей злочин дуже простий. Містер Сіммінгтон підсипав ціаністого калію у верхній пакетик з порошком, з тих, що вона пила після їди, і, коли після другого сніданку її почав діймати ішіас, вона випила його разом з ліками. Сіммінгтонові ж лишилося прийти з контори раніше від Елсі Холланд або разом з нею, покликати з вітальні дружину, не почувши відповіді, піднятися до неї в кімнату, насипати у склянку трошки ціаністого калію, дістати з кишені анонімного листа, зім'яти й кинути його у камін і покласти клаптик