Читати книгу - "20 000 льє під водою"

сталевим веретеном, слухняним, рухливим, без щогл і без оснастки, і тому із невимушеною зухвалістю витримував напади їхньої люті.

Я уважно спостерігав за величезними валами. Вони сягали п'ятнадцяти метрів заввишки і ста п'ятдесяти метрів завдовжки. Що глибшим було море, то вищими ставали хвилі. І тут я раптом зрозумів особливу роль хвиль: вони захоплюють повітря і нагнітають його у морські глибини, вносячи у неї джерело життя — кисень. Виняткова і вже визначена сила їх тиску, коли вони падають на якусь поверхню, може доходити до трьох тисяч кілограмів на квадратний фут. Поблизу Гебридських островів морські хвилі такої самої сили змістили кам'яну глибу, вага якої становила вісімдесят чотири тисячі фунтів. А під час бурі 23 грудня 1864 року такі ж вали, зруйнувавши в Японії частину міста Гєддо, ринули на схід зі швидкістю семисот кілометрів за годину і того-таки дня розбилися об береги Північної Америки.

Настала непогожа ніч.

Злива дощу і блискавок! Яке видовище! І яка небезпека! Мені подумалось, що капітан Немо шукає гідної смерті і хоче, щоб його вбила блискавка. Від жахливої кільової хитавиці «Наутилус», бувало, піднімав свій сталевий бивень, як вістря громовідводу. Декілька разів я бачив, як з нього сипались іскри.

Буря мене вкрай зморила. Я наліг на кришку люка, відчинив його і зійшов усередину. На той момент буря досягла свого піку. Навіть усередині «Наутилуса» було неможливо встояти на ногах.

Близько півночі до своєї каюти повернувся і капітан Немо. Я чув, як поволі наповнювалися резервуари, і «Наутилус» тихо опустився трохи нижче розбурханої поверхні води. Крізь скло ілюмінаторів я міг бачити великих наляканих риб, які пливли, немов примари, у воді, що світилася від спалахів блискавки.

«Наутилус» продовжував опускатися. Я припускав, що на глибині п'ятнадцяти метрів він знайде спокій. Але море було занадто розбурханим, тож судно опустилося у надра моря на п'ятдесят метрів.

А там панував такий мир і спокій, така благословенна тиша!

Розділ двадцятий

На 47°24′ широти та 17°28′ довготи

Буря відкинула нас далеко на схід. Надія втекти у гавань Нью-Йорка або на береги річки Святого Лаврентія розтанула. Сердега Нед був доведений до розпачу, він усамітнився, як і капітан нашого судна. Ми з Конселем, навпаки, трималися разом.

П'ятнадцятого травня ми опинилися біля південного кінця Ньюфаундлендської мілини, яка утворилася від морських наносів, скупчення органічних решток, занесених і з екватора Гольфстрімом, і з Північного полюса холодною протитечією, що проходить поблизу північноамериканських берегів. Тут також скупчилися і валуни льодовикового періоду — їх сюди затягнули льодяні тороси. На додачу тут ще й утворилися величезні кладовища риб, зоофітів і молюсків, які масово гинули у цих місцях.

Глибина моря поблизу Ньюфаундлендської мілини незначна — лише декілька сотень метрів. Але на південь від неї дно переходить у западину завглибшки зо три тисячі метрів. Тут Гольфстрім розширюється. Його води розтікаються на ціле море, проте його швидкість і температура падають.

«Наутилус» налякав тутешніх риб, тож я встиг помітити лише метрового пінагора з чорною спиною і чорним черевом (він є взірцем подружньої вірності серед риб, як лебідь у пташиному царстві); великих хюпернаків з роду смарагдових мурен (вони надзвичайно смачні); великооких караків з головою, схожою на псячу; живородних блениїд, подібних до змій; колбневих бульротів (їх ще називають чорними пічкурами) завдовжки двадцять сантиметрів; довгохвостих макрурусів зі срібним блиском (швидкохідні риби, які запливають далеко за межі північних морів).

У сіті потрапила одна риба, нахабна, смілива, мускулиста, озброєна колючками на голові і шпичаками на плавцях, справжній скорпіон завдовжки майже у три метри, заклятий ворог усіх тріскових і лососевих — я говорю про бичка північних морів, з тілом, укритим бурими пухирцями і з червоними плавцями. Матроси «Наутилуса» доклали чимало зусиль аби заволодіти цією рибиною, яка завдяки особливим зябровим кришкам захищає свої дихальні органи від повітря, що їх висушує, і може деякий час жити не У воді.

Оскільки Ньюфаундленд — не що інше, як підводна гора, то дозволю собі назвати цей вид тріски гірським. Коли «Наутилус» прокладав шлях через густі фаланги цих риб, Консель здивовано зауважив:

— То це і є тріска? А я чомусь думав, що тріска така ж пласка, як камбала.

— О свята простота! — вигукнув я. — Тріска може бути пласкою хіба що у рибному магазині, там, де вона лежить уже випатрана. Але у воді, жива, вона має таку саму веретеноподібну форму, як султанка, і тому добре пристосована до тривалого плавання.

— Що ми і бачимо, — відповів Консель. — Їх тут хоч греблю гати! Море просто кишить тріскою.

— Е, друже! — сказав я. — Їх могло б бути значно більше, якби не їхні вороги. Ти знаєш, скільки ікринок мече одна самка?

— Гадаю, десь близько п'ятисот тисяч, — зробив припущення Консель.

— Одинадцять мільйонів, друже.

— Одинадцять мільйонів! — аж присвиснув Консель. — Ні, в це я не повірю! Хоч бери і самому лічи…

— Можеш і полічити. Проте раджу повірити мені на слово, все ж скоріше буде. Тріску ловлять французи, англійці, американці, норвежці, датчани, ловлять стільки, скільки можуть, вони споживають неймовірну її кількість, тож якби ця риба не була надзвичайно плодючою, то давно б уже зникла з усіх морів. Лише в Америці й Англії п'ять тисяч риболовецьких суден — великих і малих — і сімдесят п'ять тисяч членів їхніх екіпажів зайняті виловлюванням тріски. Загалом кожне судно виловлює п'ять тисяч рибин, а усі разом — двадцять п'ять мільйонів особин тріски. Стільки ж виловлюють її поблизу берегів Норвегії. Взагалі тріска посідає у риболовецькому промислі почесне друге місце після оселедця.

— Що ж, — мовив Консель, — пан професор мене переконав, я вже не лічитиму…

— Що не лічитимеш? — не зрозумів я.

— Ну, ті одинадцять мільйонів ікринок однієї самки тріски. Однак зауважу…

— Що саме?

— Якби з усіх ікринок виводились мальки, то для забезпечення тріскою населення Англії, Америки та Норвегії вистачило б чотирьох самок.

З резонністю цього зауваження важко було не погодитися.

Сімнадцятого травня приблизно за п'ятсот миль від Хертс-Контента, на глибині двох тисяч восьмисот метрів, я побачив кабель, що лежав на дні. Консель подумав, що це гігантська морська змія, і вже хотів було вклинити її в якусь групу плаваючих плазунів. Але я його розчарував, а натомість розповів історію прокладання цього кабелю.

Перший кабель почали встановлювати у 1857 році, а завершили у 1858-му; його вистачило для передавання чотирьохсот телеграм. У 1863 році інженери сконструювали новий кабель, завдовжки три тисячі чотириста кілометрів і вагою чотири тисячі п'ятсот тонн, завантажили