Читати книгу - "20 000 льє під водою"

його на пароплав «Ґрет-Істерн». Проте він також послугував людям недовго.

Двадцять п'ятого травня «Наутилус» опустився на три тисячі вісімсот тридцять метрів і опинився якраз у тому місці, де кабель порвався, чим розорив підприємців. Це сталося за шістсот тридцять вісім миль від Ірландії. О другій годині дня там помітили, що сполучення з Європою раптом припинилося. Електрики вирішили спершу розрізати кабель, а після цього виловити його і знайти причину негаразду; близько одинадцятої години вечора вони витягнули ушкоджену частину кабелю, відновили з'єднання і зростили його з основним кабелем; відремонтовану конструкцію опустили у море. Проте через декілька днів кабель знову порвався вже десь в океані, і дістати його з глибини Атлантичного океану було просто неможливо.

Але американці не втрачали надії і ентузіазму. Сміливий Сайрус Вест Філд, той, хто затіяв цю справу, ризикуючи втратити усі свої статки, запропонував зробити ще одну спробу. Виготовили новий кабель, убезпечивши його набагато краще, ніж попередні рази. Декілька дротів-провідників у гумовій ізоляційній оболонці покрили захисною текстильною покришкою і запаяли у металеву арматуру. Тринадцятого липня 1866 року «Ґрет-Істерн» знову вийшов у море.

Прокладання кабелю проходило досить успішно. Однак, розмотуючи кабель, електрики у декількох місцях знайшли нещодавно забиті цвяхи; вочевидь, якийсь зловмисник зробив це з метою пошкодити кабель. Капітан Андерсон зібрав інженерів і офіцерів судна для обговорення цього саботажного акту. На видному місці вивісили безкомпромісне оголошення: того, кого застукають за забиванням цвяхів у кабель чи спробою його пошкодження в інший спосіб, негайно викинуть за борт, без суду і права на останнє слово. Відтоді спроби саботажу припинилися.

Двадцять третього липня «Ґрет-Істерн» перебував за вісімсот кілометрів від Ньюфаундленду. Того дня капітан Андерсон отримав з Ірландії телеграму, яка сповіщала про перемир'я, укладене між Пруссією й Австрією після битви під Садовою. А 27 липня екіпаж «Ґрет-Істерн» зміг розгледіти крізь туман гавань Хертс-Контента. Кабель було встановлено, і у першій телеграмі молода Америка передала старій Європі мудрі слова, які, проте, рідко сприймаються належним чином: «Слава в вишніх Богові, і на землі мир, у людях благовоління».

Я, звісно, не розраховував побачити електричний кабель у тому стані, в якому він вийшов з заводу. Тепер він мав вигляд довжелезної змії, обліпленої осколками мушель і оброслої кам'янистою кіркою, яка захищала цей кабель від молюсків, здатних просвердлити дірки. Кабель лежав спокійно, коливання моря не впливали на нього, тиск на нього був сприятливим для передачі електричної іскри, що пробігала від Європи до Америки за тридцять дві сотих секунди. Термін експлуатації цього кабелю нескінченний, оскільки, як встановили електрики, гумова оболонка від перебування у морській воді стає лише міцнішою.

До того ж кабель, що лежить на вдало вибраному плато, ніде не опускається на таку глибину, де він міг би порватися. «Наутилус» підпливав до найглибшого місця його залягання на глибині чотирьох тисяч чотирьохсот тридцяти одного метра, і тут кабель не натягувався.

Двадцять восьмого травня, на мій превеликий подив, «Наутилус» знову взяв курс на південь і повернувся в європейські води. Коли ми пропливали Смарагдовий берег, я на мить побачив мис Клер і маяк Фастонет, який світить тисячам кораблів, що виходять із Глазго або Ліверпуля.

Чи скерує капітан Немо своє судно на Ла-Манш?

Це питання хвилювало і Неда Ленда (він таки вийшов зі своєї каюти, коли дізнався, що ми пропливаємо поблизу землі). Він декілька разів питав мене про наш подальший маршрут. Та що я міг відповісти? Капітан Немо не показувався нам на очі. Він же дав змогу канадцю помилуватися берегами Америки, тож цілком можливо, що тепер покаже мені береги Франції.

А тимчасом «Наутилус» тримав курс на південь, ЗО травня він пройшов неподалік мису Ленс-Енд і островів Сіллі; вони були по праву руку від нас. Якби капітан Немо мав намір увійти у Ла-Манш, то взяв би курс точно на схід. Він цього не зробив…

Тридцять першого травня, впродовж усього дня, «Наутилус» описував кола у морі. Це мене заінтригувало. Скидалося на те, що судно шукає якесь конкретне місце, проте знайти його йому ніяк не вдавалося. Опівдні капітан Немо власноруч визначав місцеперебування судна. Він побачив мене, проте не зронив жодного слова. Він виглядав похмурим, як ніколи. Що могло так засмутити капітана? Можливо, його гнітила близькість землі, а може, спогади про покинуту батьківщину порушили спокій його чуйного серця? Докори сумління чи просто туга? Я передчував, що скоро, дуже скоро таємниця капітана Немо розкриється.

Наступного дня «Наутилус» продовжував маневрувати, виписуючи ті самі кола. Безсумнівно, капітан Немо шукав у цій частині океану якийсь дуже потрібний йому пункт. Як і напередодні, опівдні він вийшов визначити висоту сонця. Море було спокійне, небо чисте — тиша й благодать. На лінії небокраю ми побачили великий пароплав. Прапора на кормі не було видно, тож визначити, якій країні належить судно, ми не змогли. За декілька хвилин до проходження сонця через меридіан капітан Немо взяв секстант і почав дуже уважно спостерігати за його показниками. «Наутилус» стояв непорушно, не відчувалося жодної хитавиці.

У цей час я був на палубі. Закінчивши свої ретельні вимірювання, капітан Немо вимовив єдине слово:

— Тут!

І він спустився вниз. Я не знав, чи помітив він, як судно, що з'явилося на видноколі, змінило напрямок, і тепер немовби йшло на зближення з нами.

Я також спустився всередину і пішов до вітальні. Віконниці зачинилися, я почув шипіння води, що наповнювала резервуари. «Наутилус» став занурюватися по вертикальній лінії. Через декілька хвилин він зупинився на глибині восьмисот тридцяти трьох метрів і заліг на дно.

Світло у вітальні погасло, віконниці знову відчинилися, і я крізь кришталеве скло ілюмінаторів побачив море, яскраво освітлене променями прожектора у радіусі півмилі. Я подивився праворуч — нічого особливого.

З лівого борту на дні моря виднілася якась велика опуклість, її просто неможливо було не помітити. Вона нагадувала руїни, окутані білуватими мушлями, немовби припорошені снігом. Я уважно придивився до цієї маси, і мені здалося, що вона має форму корабля, проте без щогл, тобто затонулого догори дном. Це трапилося, вочевидь, дуже давно, адже судно встигло вкритися товстим шаром із решток вапняку.

Що це за корабель? Чому «Наутилус» навідався сюди? Я думав про це і мабуть, так замислився, що не почув, як до мене підійшов капітан Немо. Скорботно схиливши голову, він повільно почав розповідати:

— Перша назва цього корабля — «Марселець». Вперше вийшовши в море 1762 року, він ніс на собі сімдесят чотири гармати. Тринадцятого серпня 1778 року «Марселець» сміливо вступив у бій з «Престоном».