Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

добрий хлопчик, — сказав професор Слизоріг, а сльози котилися по його пухких щічках, стікаючи на моржеві вуса. — І в тебе її очі… тільки не думай про мене надто погано, коли це все побачиш…

І він теж схилив голову на руки, важко зітхнув і поринув у сон.

Розділ двадцять третій

Горокракси

Прокрадаючись у замок, Гаррі відчував, як слабшає дія фелікс-феліціса. Вхідні двері були ще незамкнені, але на четвертому поверсі він нарвався на Півза і просто дивом уник покарання, пірнувши бочком в один відомий йому коротший перехід. Коли дістався нарешті до портрета Гладкої Пані і стягнув з себе плащ-невидимку, то нітрохи не здивувався, що вона відмовляється йому допомагати.

— І котра ж зараз, по-твоєму, година?

— Пробачте… я виходив у важливій справі…

— Але опівночі змінився пароль, тож ночуватимеш у коридорі.

— Жартуєте! — вигукнув Гаррі. — Чого це він мав мінятися опівночі?

— А того, — огризнулася Гладка Пані. — Якщо не подобається, то йди сварися з директором, бо це він посилив заходи безпеки.

— Фантастика, — сердито пробурмотів Гаррі, дивлячись на щільно причинені двері. — Вищий клас. Я пішов би сваритися з Дамблдором, якби він тут був, бо це ж він хотів, щоб я…

— Він тут, — пролунав чийсь голос у Гаррі за спиною. — Професор Дамблдор повернувся до школи годину тому.

До Гаррі линув Майже-Безголовий Нік. Його голова, як завжди, хиталася над стоячим коміром.

— Я чув це від Кривавого Барона — він сам бачив, як директор повернувся, — повідомив Нік, — І ще, за словами Барона, директор був нібито в доброму гуморі, хоч і втомлений.

— І де він? — серце в Гаррі закалатало.

— Ой, стогне собі й брязкає ланцюгами на астрономічній вежі, це його улюблена розвага…

— Та не Кривавий Барон, а Дамблдор!

— О… та в себе в кабінеті, — відповів Нік. — Як я пам’ятаю з Баронових слів, він ще мав владнати якусь справу перед тим, як лягати…

— Мав, — підтвердив Гаррі. Груди йому аж розпирало від хвилювання, коли він уявив, як скаже Дамблдорові, що нарешті здобув спогад. Він крутнувся дзиґою й побіг, не зважаючи на Гладку Пані, що кричала йому вслід:

— Вернися! Усе добре, я пожартувала! Просто я була сердита, що ти мене розбудив! Пароль такий самий — «глист»!

Але Гаррі вже мчав коридором і за кілька хвилин на слова «ірисовий еклер» Дамблдорів гаргуйль відскочив, відкриваючи Гаррі прохід до гвинтових сходів.

— Заходь, — сказав Дамблдор, коли Гаррі постукав. Голос його звучав стомлено.

Гаррі штовхнув двері в директорський кабінет, що був такий, як і завжди, хіба що за вікном чорніло всіяне зорями небо.

— Боже мій милий, Гаррі, — здивувався Дамблдор. — Чим я заслужив на таку радість — твій нічний візит?

— Пане директоре… я здобув. Я дістав Слизорогів спогад.

Гаррі вийняв крихітну скляну пляшечку й показав Дамблдорові. Якусь секунду Дамблдор сидів приголомшений. А тоді його обличчя роз’яснилося широкою усмішкою.

— Гаррі, це ж першорядна новина! Ти просто молодець! Я знав, що ти зумієш!

Явно забувши про пізній час, він швидко вийшов з-за стола, взяв неушкодженою рукою пляшечку зі Слизороговим спогадом і попрямував до шафи з ситом спогадів.

— А зараз, — сказав Дамблдор, ставлячи кам’яну чашу на стіл і виливаючи в неї вміст пляшечки, — зараз ми, нарешті, все побачимо. Швиденько, Гаррі…

Гаррі слухняно нахилився над ситом спогадів і відчув, як ноги відірвалися від підлоги… він знову полетів крізь темряву й приземлився в кабінеті Горація Слизорога в далекому минулому.

Там був значно молодший Горацій Слизоріг з густою копицею солом’яного волосся та ясно-рудими вусами; він сидів у зручному кріслі посеред кабінету, поклавши ноги на оксамитовий пуфик, в одній руці тримав келишок вина, а другою нишпорив у коробці з зацукрованими ананасами. Довкола Слизорога сиділо з півдесятка хлопців підлітків, і серед них був Том Редл, у якого на пальці поблискував Ярволодів золотий з чорним перстень.

Дамблдор приземлився поруч з Гаррі саме тоді, як Редл запитав:

— Пане професоре, чи правда, що професорка Веселодум іде у відставку?

— Томе, Томе, якби я й знав, то не сказав би, — відповів Слизоріг, докірливо насваривши Редла пальчиком, хоч одночасно йому й підморгнув. — Хотів би я знати, хлопче, де ти набираєшся такої інформації; знаєш, мабуть, більше, ніж половина учителів.

Редл усміхнувся; решта хлопців зареготали, захоплено на нього поглядаючи.

— Завдяки цій твоїй дивовижній здатності знати те, чого не слід, і твоїм вишуканим лестощам стосовно потрібних людей… до речі, дякую тобі за ананаси, ти не помилився, я їх дуже люблю…

Декотрі хлопці знову захихотіли.

— …я впевнений, що років за двадцять ти станеш міністром магії. Навіть за п’ятнадцять, якщо й далі даруватимеш мені ананаси. Я маю розкішні зв’язки в міністерстві.

На губах Тома Редла пробігла усмішка, тоді як усі інші хлопці знову зареготали. Гаррі помітив, що хоч Том не був найстарший, та всі явно ставилися до нього як до ватажка.

— Не знаю, пане професоре, чи політика мені підійде, — сказав Редл, коли регіт ущух. — По-перше, я не маю відповідного походження.

Кілька хлопців обмінялися іронічними посмішками.

Гаррі не сумнівався, що вони Редлові слова оцінили як жарт: поза сумнівом, вони знали чи підозрювали про знаменитого предка свого ватажка.

— Дурниці, — жваво заперечив Слизоріг, — твої здібності свідчать, що ти походиш з гідного чаклунського роду. Ні, Томе, ти далеко підеш, я ще не помилявся стосовно своїх учнів.

Маленький золотий годинник, що стояв у Слизорога на письмовому столі, пробив одинадцяту годину. Професор озирнувся.

— Ой, людоньки, невже так пізно? Розходьтеся, хлопці, а то вскочимо з вами в халепу. Лестранж, реферат має бути готовий до завтра, бо інакше — покарання. І тебе це стосується, Ейвері.

Хлопці один за одним виходили з класу. Слизоріг важко встав з крісла й поніс до письмового столу порожній келих. Шурхіт за спиною примусив його озирнутися; Редл і досі був у класі.

— Поспіши, Томе, бо ще хтось побачить, що ти не спиш о такій пізній годині, а ти ж староста…

— Пане професоре, я хотів щось вас запитати.

— То питай, хлопче, скоріше…

— Пане професоре, мені цікаво, що ви знаєте про… про горокракси?

Слизоріг задивився на Редла, пухкенькими пальчиками машинально погладжуючи ніжку келиха.

— Пишеш реферат із захисту