Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
{Навагрем}
Сонце вже сховалося за укутаними снігом вершинами, і хоча його відблиски ще золотили хмари, вечір панував щосили. Червоні й жовті тюльпани, що росли всюди, де їх не витоптували, стулили пелюстки, а комарі, навпаки, вийшли на полювання. Земля поки зберігала накопичене за день тепло, але від перевалу віяв прохолодний вітер. Він підганяв кучеряві хмари, а на північному заході збиралася гроза. Дуже скоро важка сіра пелена затягне небо над моєю головою…
– Поговори зі мною!
Я лежав на спині, дивився вгору – туди, де плавали золотисто-рожеві хмарки, і вдавав, ніби не чую його голосу.
– Чому ти злишся? Все можна вирішити спокійно.
Хіба я злився? Та ні!
Послушники (аж п’ятеро) рядком сиділи віддалік, очікуючи наказів. Як не дивно, страху вони не спричиняли. Безвольні маріонетки, їхня доля була набагато гіршою за них самих.
– Невже ти справді мене не чуєш? – ненависний голос сповнився відчаю. – Тоді нам краще померти… Гей, Беріаку, Жерете…
Я подумки відправив цього ненормального в таку далечінь, куди й нічним не дістатися.
– Все-таки чуєш. Я відчуваю твою досаду, хоча не можу прочитати думки. Поговори зі мною!
Знову та сама пісня!
– Про що нам розмовляти? – дивно ж бо як, говорити в порожнечу, і нехай жоден із дикунів навіть головою не повів, мені стало незручно. – І хто гарантує, що ти почуєш мене?
– Я бачу те, що бачиш ти, і відчуваю як ти, то чому слух має бути винятком? – Невідомий співрозмовник явно зрадів. – Як тебе звати?
Здалеку долинув гуркіт грому. Сутінки густішали, розчерки блискавок миготіли на заході. Кілька крапель дощу впали на підставлену долоню, а потім почалася така злива, якої я давненько не бачив. Потоки води били з надзвичайною силою, обіцяючи змити мою трав’яну спідницю.
Блискавка ляснула прямо над будинком, страшенно гримнуло, затремтіла земля.
– Діти, швидко всередину!
Послушники скорилися миттю.
– Нам теж треба піти.
Мені ця ідея зовсім не сподобалася.
– Навіть дитина знає: під час землетрусу потрібно залишатися на відкритому місці.
– А під час виверження вулкану?
– Та звідки тут узятися вулкану? Ні диму, ні…
Підземний поштовх жбурнув мене вниз.
– Ці гори створила магія! І вони відчувають її. Тебе в школі історії не вчили?! А сьогодні тут використовувалося стільки сили, що може прорватися й новий вулкан, що вже казати про кратер старого?! Повзи до будинку! Не вставай, дурню!
– Це жарт такий? Звідки в Крайніх горах маги?!
– Закітай утік через портал! Ти що, не знаєш? Магія нічних за своєю суттю мало відрізняється від людської. Тільки відьми використовують внутрішню силу і не впливають на навколишній світ! Не вставай, чуєш?!
Я не послухав розумної поради і знову розтягнувся на теплій землі.
– Тепер його звуть Маргет, – пробурмотів, випльовуючи глину, що потрапила на зуби. – І щось мені підказує, що раніше він тут не пішки пересувався.
– В якому сенсі?
– У прямому! Кілька днів тому я бачив його в Мелосі. По-твоєму, він перетнув пів континенту на своїх двох?
– Я показав йому, як використовувати Криваве озеро. Це стабільний портал, який…
– У якому живуть монстри! – обірвав я і закашлявся, ковтнувши жменю пилу.
– Ти б зараз не через монстрів турбувався, а через вулкан!
До мене почав повертатися здоровий глузд.
– Де він? Звідки чекати вогню?
Голос у голові не відповів.
– Як же інші?
Він зволив розреготатися:
– Жерете, допоможи!
Один з послушників, спритно пересуваючись по тремтячій землі, перекинув мене через плече як мішок картоплі й швидко опинився біля ґанку. Останнє, що я побачив, перш ніж зачинилися двері, було полум’я, що охопило схід.
– Засув!
Руки слухняно виконали наказ, і лише потім я усвідомив – замкнені двері не захистять нас від стихії. А ось швидкі ноги…
Немов прочитавши небезпечні думки, голос у голові гаркнув:
– Беріаку, тримай двері!
І світ перевернувся.
***
{Рена}
Велика сіра птиця з жовтими очима міцно тримала в довгих чорних пазурах закривавленого голуба і підозріло косилася на нас із Гентом. Спочатку я сприйняла її за живу, але звідки в світі гномів взятися зеленим деревам на задньому плані? Добряче затертий напис внизу гобелена стверджував: «Лише ясний погляд відкриє небо».
Ми були в єдиній, як мені здається, будівлі, де не доводилось згинатися в три погибелі, щоб увійти в двері, – в замку Старійшин, а саме – в підвалі цього замку. Як ми тут опинилися? Ох, краще не згадувати…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.
