Читати книгу - "Темний ліс"

поліції для прослуховування користувався «жучком», у якому взагалі не було акумуляторів і який не потребував джерел струму. Знаєш, на чому він працював? Дистанційно спрямоване мікрохвильове випромінювання! От і сьогодні використовують саме такий спосіб передавання енергії, щоправда, трохи вдосконалений.

Ло Цзі зупинився й зміряв Да Ши довгим поглядом, потім підняв очі, роздивляючись нескінченний потік автівок. Зрештою він згадав про чашку в центрі пробудження й зрозумів: усе це оснащене бездротовими приймачами електричної енергії. Джерело живлення за допомогою мікрохвильового випромінювання або інших форм електромагнітних коливань різного спектра частот утворює потужне електричне поле на певному просторі. Будь-яке електричне обладнання, що опинилося в цій ділянці, може отримувати електричний струм, використовуючи приймальну антену або індуктивну котушку. Як і казав Да Ши, технологія не була дивиною й два століття тому, але тоді ще не надто поширилася, адже значний відсоток випроміненої енергії не поглинався приймачами, а просто розсіювався в навколишньому просторі. Але в цю добу внаслідок опанування технології керованого термоядерного синтезу виникла протилежна проблема, а саме — перевиробництво електричної енергії, тож рівень втрат від використання бездротового способу живлення став прийнятним.

— А синтезування зерна? Вже ж навчилися синтезувати їжу? — знову запитав Ло Цзі.

— Я не дуже добре обізнаний із технологією, але зернові досі вирощуються, хоча тепер уже на фабриках. Усі рослини генетично модифікували, й кажуть, що нині пшениця з вигляду — лише колосок, зовсім без стебла. Та й визрівають вони значно швидше, бо їх інтенсивно вигрівають штучним сонцем і щедро вдобрюють. Врожаї пшениці чи рису знімають щотижня, тож не втаємниченим може здатися, нібито зерно синтезують машини.

— Отакої… — тільки й зміг вимовити Ло Цзі.

Усі ці різнобарвні, яскраві мильні бульки фантастичного сьогодення лопалися одна за одною: реальність виявлялася зовсім не такою казковою, як йому ввижалося, та й вплив софонів на світ людей у цю нову епоху вочевидь не зменшився. Розвиток науки так і не вийшов із глухого кута, й сучасні технології не змогли подолати невидиму червону лінію, проведену софонами.

— Але наші космічні кораблі можуть розвивати п'ятнадцять відсотків швидкості світла…

— Це так. Коли кораблі починають прискорюватися, у небі ніби спалахує ще одне маленьке сонце. А що за озброєння вони мають! Позавчора я дивився випуск новин про навчання Азійського флоту: постріл із лазерної гармати випарував практично половину корабля-міше-ні, мов крижану брилу, інша ж його частина вибухнула феєрверком розплавлених бризок. А була ж зроблена з найміцнішої криці! Та й мішень за розмірами не поступалася авіаносцю наших часів. Рейкові гармати здатні випльовувати за секунду сотні сталевих куль завбільшки як футбольний м'яч, із початковою швидкістю, що дорівнює десяткам кілометрів на секунду. Така зброя здатна за кілька хвилин стерти на порох будь-яку марсіанську вершину… Навіть якщо ми й не винайшли вічного двигуна, з таким рівнем технологій людство легко зможе впоратися з трисоляріанським флотом.

Да Ши запропонував Ло Цзі сигарету й показав, як потрібно повернути фільтр, щоб прикурити. Вони зробили по затяжці й деякий час мовчки спостерігали, як хмарки білого диму струмують догори.

— У будь-якому разі, друже мій, це непогані часи.

— Так воно і є.

Ло Цзі ще не встиг договорити, коли Да Ши кинувся до нього, й за секунду обидва сторчголов покотилися по траві, зупинившись за кілька метрів від того місця, де стояли. За спинами почувся гучний звук, і один із летючих автомобілів протаранив землю точнісінько там, де вони стояли ще мить тому. Ло Цзі відчув ударну хвилю; над головою просвистіли уламки машини, скосивши половину рекламного екрана. Прозоре начиння борда обвалилося на коротко стрижену траву й відразу згасло. Ло Цзі ще лежав на спині, намагаючись вгамувати дзвін у голові й прокліпати чорні кола перед очима, а Да Ши вже скочив на ноги й кинувся до потрощеної автівки. Її дископодібний корпус понівечило від удару об землю, але завдяки відсутності палива на борту ознак пожежі видно не було, лише десь всередині іскрилися й пострілювали дроти.

— Машина порожня, — сказав Да Ши, коли Ло Цзі насилу дошкутильгав до місця аварії.

— Да Ши, ти знову врятував мені життя, — подякував Ло Цзі, спираючись на плече друга й розтираючи забиту ногу.

— Я вже збився з ліку, скільки разів це робив. На майбутнє відрости собі ще пару очей і вух. — Да Ши вказав на розтрощену автівку: — Тобі це нічого не нагадує?

Ло Цзі швидко пригадав те, що відбувалося двісті років тому, й здригнувся.

Довкола вже встиг зібратися чималий натовп перехожих, чий одяг виблискував панічними зображеннями. Дві автівки з увімкнутими сиренами приземлилися неподалік, із них висипала група поліцейських і почала формувати коло довкола місця аварії. На одностроях світилися проблискові маячки, яскравістю легко затьмарюючи одяг цивільних. Один офіцер підійшов до Да Ши й Ло Цзі, засліпив їм очі вогнями мундира.

— Це ви знаходилися поруч із місцем аварії? Ви не травмовані, з вами все гаразд? — занепокоєно запитав він. Розуміючи, що перед ним «пробуджені», офіцер намагався говорити класичною китайською.

Не чекаючи, поки Ло Цзі спроможеться на слово, Да Ши схопив офіцера за рукав і потягнув подалі від юрми людей. Щойно вони вийшли із зони, яку обступили полі-ціянти, однострій офіцера перестав сліпити очі.

— Ви маєте детально вивчити всі обставини інциденту. Це може виявитися спланованим замахом на вбивство, — сказав Да Ши.

— Скажете таке, — поблажливо посміхнувся поліцейський. — Звичайна дорожньо-транспортна пригода.

— Ми хочемо зареєструвати заяву про злочин.

— Ви впевнені?

— Звичайно, впевнені.

— Ви надто драматизуєте. Розумію, що ви налякані, але це насправді звичайна дорожньо-транспортна пригода. Однак якщо хочете подати заяву в установленому порядку…

— Ми наполягаємо.

Офіцер постукав пальцями по своєму рукаву, викликав інформаційне вікно службової системи й декілька секунд роздивлявся зображення, яке там з'явилося. Підняв погляд від власного рукава й повідомив:

— Заява зареєстрована. Протягом двох діб поліція відстежуватиме місце вашого перебування, але потрібна ваша згода.

— Ми згодні. Зауважте, що ми й досі можемо бути в небезпеці.

— Насправді це не рідкісний випадок, — знову посміхнувся поліцейський.

— Не рідкісний? Тоді скажіть мені, скільки подібних пригод трапляється тут щомісяця?

— Минулого року було шість чи сім.

— Тоді знайте, офіцере, що в наші часи в місті траплялося більше аварій за день.

— Тоді всі машини пересувалися виключно землею; це так небезпечно, що мені навіть важко уявити. Гаразд, вас уже моніторить поліційна система. Про хід