Читати книгу - "Аутсайдер"

Хороша вона жінка, — сказав Алек.

— Так, — погодилася Голлі. — Хороша.

Клод запалив «Тіпарілло».

— Копи на моєму боці, — сказав він. — Новий досвід. Мені до вподоби.

— Містере Болтон, у Плейнвіллі є «Волмарт»? — спи­тала Голлі. — Мені треба дещо прикупити, а я обожнюю «Волмарти».

— Немає, і це добре, бо ма’ теж їх обожнює, і я б її звідти не витягнув. Найподібніша до «Волмарту» крамниця в цих краях — це «Хоум Депо» в Тіппіті.

— Згодиться, — сказала Голлі й підвелася. — Ми вимиємо посуд, щоб Лаві вранці не клопоталась, а тоді поїдемо. Повернемося завтра, заберемо лейтенанта Сабло, а потім — додому. Мабуть, тут ми зробили все, що могли. Ти зі мною згоден, Ралфе?

Погляд Голлі підказав йому відповідь, тож детектив так і мовив:

— Звісно.

— Містере Ґолд? Містере Пеллі?

— Не можу не погодитись, — сказав Гові.

— З тутешніми справами покінчили, — підтакнув Алек.

  13

Хоч вони зайшли до будинку всього хвилин через п’ят­надцять після того, як відбула Лаві, з її спальні вже лунав розкотистий храп. Юн наповнив раковину мильною водою, закотив рукави й почав мити ту невелику кількість посуду, яким вони скористалися. Ралф витирав, Голлі складала на місце. Надвечір промені були ще досить яскраві, і Клод лишився на задвірку з Гові та Алеком — пообходити ділянку і повиглядати сліди, що їх міг лишити вчорашній непроханий гість… якщо такий узагалі був.

— Я би не пропав, навіть якби приїхав сюди без зброї, — сказав Юн. — Коли я ходив у ванну кімнату місіс Болтон по кисневий балон, то мав пройти крізь її спальню, і стволів у неї вдосталь. На комоді — «ругер амерікан» із магазином 10 + 1, поруч лежить запасна обойма, а в кутку — гвинтівка «ремінгтон» 12 калібру, яка похилилася обіч «електролюкса». Не знаю, що там є в Клода, але він безумовно щось таки має.

— А хіба він не колишній в’язень? — спитала Голлі.

— Правда, — погодився Ралф, — та це — Техас. І, як на мене, він уже реабілітувався.

— Так, — сказала вона. — Цілком, атож?

— Я теж так вважаю, — відгукнувся Юн. — Здається, він зумів стати на правильний шлях. Я таке вже бачив, коли люди потрапляли до «АА» та «АН». Як усе виходить, то із залежними дива відбуваються. І все ж таки цьому чужинцю кращого обличчя годі шукати, правда? Враховуючи минуле Клода з продажем наркотиків і в’язничним строком, уже не кажучи про причетність до «Сімки сатани» [247], — хто б повірив, що його підставили?

— Террі Мейтленду ніхто не повірив, — гірко мовив Ралф, — а Террі був бездоганний.

  14

Коли вони дісталися «Хоум Депо», уже сутеніло, а до «Інді­анського мотелю» добулись аж після дев’ятої вечора (під пильним поглядом Джека Госкінза, який вдивлявся крізь штори у своєму номері й навіжено потирав зашийок).

Вони занесли покупки в Ралфову кімнату й виклали на ліжко: п’ять ультрафіолетових ліхтариків із коротким рукі­в’ям (і запасними батарейками) і п’ять жовтих будівельних касок.

Гові взяв один ліхтарик і поморщився від яскравого пурпурового сяйва.

— І ця штука зможе виявити його слід? Його послід? — спитав він.

— Виявить, якщо він там є, — відповіла Голлі.

— Х-ха.

Гові кинув ліхтарик на ліжко, вдягнув каску й рушив до дзеркала на комоді, щоб себе оглянути.

— Вигляд у мене дурнуватий, — сказав він.

Ніхто не заперечив.

— То ми справді до нього поліземо? Принаймні спробуємо? Питання, до речі, не риторичне. Я просто намагаюся втовкмачити цей факт собі в голову.

— Я думаю, що залучити на свій бік Техаський дорожній патруль нам навряд чи вдалося б, — м’яко мовив Алек. — Що б ми їм сказали? Що покладаємо, наче в Мерісвіллській дірі ховається чудовисько?

— Якщо ми цього не зробимо, — сказала Голлі, — він і надалі вбиватиме дітей. Бо живе цим.

Гові обернувся до неї та заговорив майже обвинувальним тоном:

— І як ми туди потрапимо? Стара казала, що там усе закри­то щільніше, ніж спіднє в монашки. І якщо ми вже намірялись туди спускатися, то де мотузка? У «Хоум Депо» що, мотузки не продаються? Мають продаватися.

— Мотузка нам не знадобиться, — тихо відповіла Голлі. — Якщо він там, а в цьому я майже певна, то глибоко не заходив. По-перше, він боятиметься загубитись чи попасти під обвал. По-друге, я вважаю, що він заслаб. Наразі в його циклі має тривати стадія сплячки, а він натомість натужується.

— Через ті проекції? — спитав Ралф. — Ти так вважаєш?

— Так. Те, що бачила Ґрейс Мейтленд, те, що бачила твоя дружина… я думаю, що це були його проекції. Мабуть, неве­личка фізична частка таки перемістилася, — і тому у твоїй вітальні лишилися сліди, тому він зміг пересунути стілець і ввімкнути світло над плитою, — але недостатня, щоб на новому килимі зосталися відбитки. Такі дії мають його висна­жувати. На мою думку, повністю во плоті він показався лише раз — перед судом того дня, коли застрелили Террі Мейтленда. Бо він зголоднів і знав, що там буде чим поживитися.

— Був там во плоті, але на телевізійних відеозаписах зображення не лишилося? — спитав Гові. — Як вампір, що не відбивається в дзеркалі?

Він сказав це, сподіваючись почути заперечення, та Голлі лиш підтвердила:

— Точно.

— То ви вважаєте його надприродним. Надприродним створінням.

— Я не знаю, що він таке.

Гові зняв каску й кинув її на ліжко.

— Здогадки наосліп. Ось і все, що ви маєте.

Голлі ранила ця фраза, вона не знала, що відповісти. А також, здавалося, не зауважила того, що помітили і Ралф, і Алек. Говард Ґолд боявся. Як діло піде не в лад, то не буде жодного судді, щоб висунути йому заперечення. І перегляду судової справи теж годі домагатися.

— Мені й досі важко сприймати на віру всі ці легенди про El Cuco і перевертнів, — сказав Ралф, — але якийсь чужинець таки був, цьому я вже вірю. Через зв’язок з Огайо і через те, що Террі Мейтленд просто не міг перебувати у двох місцях одночасно.

— Тут наш чужинець облажався, — сказав Алек. — Він не знав, що Террі збирається відвідати ту конференцію в Кеп-Сіті. Більшість його цапів-відбувайлів були подібні до Гіта Голмза й алібі мали діряве, наче марля.

— Щось тут не збігається, — мовив Ралф.

Алек підняв брови.

— Якщо він перейняв від Террі… не знаю, як це сказати. Спогади, ясна річ, але не тільки спогади. Щось на кшталт…

— Ландшафтної карти його свідомості, — тихо підказала Голлі.

— Окей, назвемо це так, — погодився Ралф. — То я можу повірити, що він міг дещо пропустити, як прихильники швидкісного читання пропускають деталі, коли прожогом поглинають книжку, але для Террі та конвенція мала бути визначною подією.

— Тоді чому cuco все одно… — почав Алек.

— Може, так йому треба було, — відказала Голлі.

Вона взяла ліхтарик і посвітила ним на стіну. Промінь вихопив примарний відбиток долоні якогось колишнього пожильця. Ралф подумав, що краще б цього не бачив.

— Може, він надто зголоднів, щоб чекати кращої нагоди, —