Читати книгу - "Стів Джобс"

реклама справляла й на багатьох інших представників післявоєнного покоління та їхніх дітей.

— З першої нашої зустрічі я помітив, як йому неймовірно вдається відчувати та передбачати той вплив, який матиме його бренд на людей, — казав Клоу.

Дуже небагато компаній чи їхніх лідерів, а можливо й жодна, змогли би наважитися на дивовижну зухвалість асоціювати свій бренд із Ґанді, Ейнштейном, Пікассо чи Далай-ламою. Джобс дав змогу людям самим визначати себе — творчими особистостями, антикорпоратистами, інноваційними бунтарями — просто за допомогою комп’ютера, який вони використовували.

— Стів створив єдиний у технічній промисловості бренд, що також став символом певного стилю життя, — сказав Ларі Елісон. — Є деякі авто, якими люди пишаються: «Порше», «Феррарі», «Праюс», — володіння такою машиною певною мірою характеризує її власника. Те саме люди відчувають і щодо продукції Apple.

Починаючи з кампанії «Думай інакше» та протягом його решти років ув Apple Джобс щосереди по обіді проводив тригодинну неформальну нараду з рекламниками, ринкознавцями, представниками прес-служби, де вони обговорювали стратегію рекламних гасел.

— На світі не знайдеться директора, який так, як Стів, працює із ринком, — казав Клоу. — Щосереди він перевіряє кожне нове рекламне повідомлення.

В кінці наради він зазвичай брав Клоу та його двох колег з агенції

— Дункана Мілнера і Джеймса Вінсента — у пильно захищене проектне відділення, щоби глянути, як іде робота над розробкою нової продукції Apple.

— Він завжди дуже пристрасно і з захопленням розказував і показував, над чим саме в той момент працювали інженери, — розповідає Вінсент.

Ділячись із гуру реклами й маркетингу своїм захватом новими творіннями Apple, Джобс домагався, що майже вся реклама компанії також передавала те відчуття.

іСЕО

Завершуючи роботу над проектом «Думай інакше», Джобс і сам мислив доволі нестандартно. Він вирішив тепер уже офіційно взяти на себе керування компанією, принаймні тимчасово. Де факто він правував компанією з часу відходу Амеліо десять тижнів тому, та формально був лишень радником. Головну роль у компанії виконував Фред Андерсон. 16 вересня 1997 року Джобс оголосив, що перебирає на себе керівництво. І він одразу отримав прізвисько іСЕО (айДиректор). Формально це виглядало дещо дивно — він не отримував зарплати і не підписував контракту. Що ж до роботи, то все було по-серйозному. Він був за головного, і манера його керівництва не передбачала ніяких демократичностей.

З нагоди його вступу на нову посаду, а також запуску рекламної кампанії він скликав керівництво та працівників Apple на загальні збори, після чого влаштував пікнік із пивом та веґанськими закусками. Джобс був одягнений у білі шорти, босий і неголений.

— Останніх десять тижнів я напружено працював, — втомлено, але впевнено сказав він. — Все, що ми намагаємося зробити, то не лише слова. Ми намагаємося повернутися до основ, без яких неможлива класна продукція, класна робота на ринку, класне розповсюдження товару. Apple відійшла від манери робити базисні речі класно.

Протягом кількох наступних тижнів Джобс та дирекція шукали людину, яка би могла виконувати обов’язки президента компанії на постійній основі. Спливали різні імена: Джордж Фішер з Kodak, Сем Палмізано з IBM, Ед Зандер з Sun Microsystems. Однак більшість із кандидатів, зі зрозумілих причин, неохоче розглядали варіант бути президентом Apple, якщо Джобс і надалі би входив до ради директорів. San Francisco Chronicle повідомила, що Зандер відмовився від пропозиції, бо «не хотів, щоби Стів увесь час заглядав йому через плече та критикував кожне прийняте ним рішення». На якомусь етапі Джобс та Елісон вирішили пожартувати з нічого не підозрюючого комп’ютерного консультанта, який також боровся за ту посаду. Вони надіслали йому електронного листа, написавши, що його обрано. У підсумку то викликало спершу здивування, а потім і ганьбу на голови організаторів витівки, коли та історія потрапила в пресу.

Вже у грудні стало ясно, що Джобсовий тимчасовий статус іСЕО може затягнутися на невизначений час. І, оскільки Джобс і надалі непогано керував компанією, дирекція тихенько перестала шукати когось іншого.

— Я повернувся в Apple й намагався знайти когось на посаду президента, — згадує Стів Джобс. — Чотири місяці часу й залучення кадрових агенцій не допомогли. Нам так і не вдалося знайти достойну людину. Ось чому у підсумку я мусив залишитися. Apple була не у формі, щоби привабити когось дійсно гідного.

Джобс зіткнувся з проблемою, що керувати двома компаніями дуже важко. Згадуючи той час, він каже, що його проблеми зі здоров’ям почалися саме тоді:

Було важко, страшенно важко. То був найважчий період в моєму житті. Ми тільки створили сім’ю. У мене був Pixar. Я йшов на роботу о сьомій ранку й повертався о дев’ятій вечора, коли діти вже спали. Я вже просто не міг говорити, дійсно не міг, настільки був виснажений. Навіть із Лорін не розмовляв. Мене вистачало лишень подивитися ще півгодинки телевізор. Я майже вбив себе таким перевантаженням. У мене з’явилися камені у нирках. Тож я ще й змушений був, окрім роботи, заїжджати у лікарню, щоби отримати в задницю ін’єкцію демеролу, що полегшувало біль.

Попри такий напружений графік, що більше Джобс занурювався в Apple, то більше він розумів, що не зможе лишити компанію. Коли у жовтні 1997 року на комп’ютерній виставці Майкла Дела запитали, що б він робив, якби опинився на місці Стіва Джобса, який тоді взявся керувати Apple, той відповів:

— Я би прикрив ту контору і віддав гроші акціонерам.

Джобс відповів Делу гарячим електронним листом: «Президентський статус передбачає відповідний рівень. Ви, схоже, його ще не досягли».

Стіву Джобсу подобалося збирати ворогів, це допомагало згуртовувати свою команду. Так було з IBM і Microsoft, і з такою само метою він вирішив використати й Dell. Якось Джобс зібрав разом своїх управлінців, щоби створити оптимальну систему виробництва та розповсюдження. Щоби допомогти собі у налаштуванні колективу, Джобс спеціально для тієї зустрічі роздрукував і повісив чимале фото Майкла Дела, на якому головний об’єкт сприймався наче крізь приціл.

— Ти нарвався. Тепер стережися, — налаштовував Джобс своїх колег на боротьбу з конкурентом.

Бажання створити потужну та довговічну компанію завжди додавало Джобсу енергії. У дванадцять років, коли влітку підробляв у Hewlett-Packard, він навчився, що правильно керована компанія може впровадити набагато більше інновацій, аніж одна людина, хай і дуже талановита.

— Я відкрив для себе, що інколи найкращою інновацією є власне сама компанія, той спосіб, яким вона управляється, — згадує Стівен Джобс. — Сама наука розбудови компанії є захоплива. Коли мені трапилася нагода повернутися до Apple, я усвідомив, що без компанії буду нічого