Читати книгу - "Заклятий козак"

приватних користей! Ось послухайте. Гетьман вчинив се для того, щоб захистити Україну від тиранії московського царя, котрий повсякчасно похвалявся викорінити військо запорозьке низове! Пригадайте: і круль польський, і султан турецький, і хан кримський, всі оці державці завжди вас, військо низове запорозьке, поважали і при зносинах величали лицарями!.. І тільки один цар московський, інакше вас не величав, лише купою прибишів та нетяг!.. Не з вчорашнього дня зачепилися москалі із шведами; московське військо, втікаючи від шведів, само накликало на Вкраїну шведів. Але шведи не мають лихих думок; вони наші спільники! Добрі молодці, настав слушний час скинути з себе ганебне московське ярмо й стати вільним народом!

Царські посланці .пильно стежили за настроєм ради, але той настрій був не на їх користь. Рятуючи ситуацію, Теплицький став обіцяти запорожцям великі гроші, коли вони поможуть звоювати шведів.

- За гроші хочеш, добродію, нас купити?! - обурився кошовий. - Помилився, москалю! Запорожці за гроші не продаються!.. Панове молодці! Щиру правду сказав нам гетьманський посланець, пристиг для нас слушний час! Кому ж і рятувати неньку Україну, як не нам, запорожцям?! Хіба ми не присягли обстоювати за наші вольності військові і цілість усії України?! За вольности братів наших городових козаків, і за благо всього українського посполу?!

- Правда!..

- Там, на Вкраїні, городові козаки і чернь прислухаються, що скаже Січ… Запорожець не кривить душою, на кого він підняв свою шаблю, значить той і ворог! Так нехай же чують наш голос. Я, кошовий ваш, всі рахунки мої з гетьманом Мазепою складаю в руки Божі! Я одне тепер розумію: Мазепа пішов проти Москви не ради приватних користей, а щоб врятувати Україну! Значить наше місце поруч його! Добрі молодці, закликаю вас йти рятувати Україну!

Аж ось коли прорвався настрій запорожців. Від тисячного гуку струсилось повітря, здригнулася земля. Першим зголосив курінь кошового:

- Згода! Слава Україні!

- За Мазепу! - прилучились до нього курені ірклієвський та титарівський.

- На погибель Москві! - підхопили щербинівці.

- Втопити московських посланців! - закликали уманці.

- У смоляній бочці їх спалити! - домагались дерев’янківці.

Коли гамір трохи вщух, до кошового підступили всі курінні.

- Батьку, - сказав за всіх курінний Невінчаний, - дай же нам науку і пораду, як нам у похід йти, суходолом чи водою? І чи ти, батьку, підеш вкупі з нами? І де все військо стане перед твої ясні очі, батьку?

Соколом глянув кошовий на курінних, розгладив вуса і так одрік:

- Незабаром нависне зима. Зимою ж яка війна? Одне душогубство. Ось що ми зробимо: зимою заготовимо арматні тяжарі, наробимо пороху, наллємо куль, насушимо сухарів, насолимо риби, придбаємо ліків… А прийде весна, розтануть у степах сніги, зазеленіє травиця, то тоді ми й рушимо з божою поміччю у військову дорогу.

* * *

Якою ж нудною видалася запоріжцям ота навісна зима у шведчину. Та й отаманів, ба - й самого пана кошового, брала велика нетерплячка скоріше побачити Україну вільною, зчепитись з ворогами. Коли б надворі не тріщали такі морози, а в степах не залягли такі глибокі сніги, то певно Гордієнко не витримав би і раніш пішов би у похід.

Та, нарешті, люті морози пересілись. Повіяв з південного краю вітрець, припекло сонечко, вщалили теплі дощі - сніг зник. І з землі виткнулась зелена травиця; лютий кінчався, а вона вже виросла коневі по кісточки. Весна була надзвичайно рання.

Кошовий дав наказ всьому лицарству рехтуватися в похід на москаля. Боронити ж Січ від наглого ворога і доглядати товариські скарби й військові клейноди зосталися старі діди. В разі ж потреби потугу їм мали давати каліки й немічні, котрі лежали у січовім шпиталі.

В день святої Докії, після божої служби отамани вишикували братчиків на майдані. З церкви вийшов з охрестя кошовий. Став він числити запорожців і начислив: комонників і пішаниць тисячу люда ще й десять гармат.

Не велике числом було військо кошового, та велике своїм духом; велике прадідньою військовою славою.

Гордієнко розділив братчиків на три загони і наказав їм із Січі вирушити ріжними шляхами, а біля Переволочної зійтися всім докупи. Кошовий знав нащо так робив.

Ото й рушили запорожці різними шляхами. Що миля вперед - кожен загін збільшувався, наче сніжна лава, котра зачинає котитись згори униз і з горстки обертається у велику гору, що потім трощить і ламає все, що лише попадається їй на шляху. Часто-густо вона засипає великі долини, руйнує містки, загачує річки, і через се повстають страшні повені.

Ао загонів стали прилучатись всі ті запорожці, котрі ще з осені розійшлися із Січі по бурдюгам, зимівникам, плавням: рибу ловити, звіра бити, та там і зазимували. Прилучались не одні запорожці. Прилучались і лугарі (харцизяки), котрі ховались від гетьманських сердюків; і чумаки, котрих застукала в далекій дорозі негода та безхліб’я… Особливо багато прилучилось наймитів-чумаків; вони покинули чужі вози й мажі, а самі пішли у похід. Врешті попливло плавом й городове козацтво.

До Переволочної раніш усіх прийшов загін кошового, бо Гордієнко повів його навпростець.

Переволочанський полковник Нестулій вивів назустріч кошовому п’ятсот комонних запорожців.

Нестулій походив із давніх запорожців. Він був сивий-сивий, наче голубок, але ще виглядав кремезним, як столітній заматерілий дуб.

- А куда се, батьку, шлях-доріженьку держиш? - спитав полковник після вітання.

- Йдемо москаля, вражого сина бити! - відповів Гордієнко. - Прилучайтесь, батьку, й ви з своїми молодятами!

Полковник поглянув на своїх діток, очима питаючись у їх поради.

- За Мазепою! - гукнули молодята.

- За Мазепою! - одгукнулась голосна луна за лісом.

- Ну що ж, - розвів Нестулій руками, - коли мої молодята хочуть за Мазепою, то не мені ж їх вчити; я вже старий… Нехай буде по-їхньому! У гурті й батька легше бити, не те що ворога! Не хотіла вража Москва держати в захованні наші предковічні права і вольності, так нехай же тепер сама на себе нарікає!

По сій мові полковник, знявши шапку, поцілувався з кошовим

- Слава! Слава! - закричали запорожці.

- А тепер прохаю ласкаво перепочити день-два у мене в Переволочній.

І, блиснувши булавою, Нестулій повів гостей із Січі в містечко.

У Переволочній запорожці загостювались майже тиждень. Але Гордієнко не марнував часу, його товариство весело бавилось, а він міркував. Ще першої днини, кошовий дав знати гетьманові й шведському королеві, що всі запорожці йдуть рятувати свою неньку Україну, як вірні сини. Пам’ятав