Читати книгу - "Беру свої слова назад"

class="book">Ніхто особливо важливих об'єктів у Ленінграді не підривав ні до появи Жукова, ні при ньому, ні після нього.

А тепер поясніть мені, в чому ж виявився особистий внесок рятівника? Що змінилося з його появою?

Жуков похвалявся: з'явився я і наказав розміновувати кораблі.

Все було якраз навпаки. З'явився Жуков, а вже після його появи почалася операція з мінування об'єктів особливої важливості в місті та на флоті. При цьому ніхто не питав ні думки Жукова, ні його поради, ні згоди, ні дозволу.

Розділ 27
Спаситель

Жуков - браконьєр російського народу.

А. Варламов. «Літературна газета», 3-9 вересня 2003 року – 1 -

Кожен, кого готували до військової стратегічної розвідки, пам'ятає головну заповідь: ти повинен дістати такі докази, які переконають будь-кого. Потрібно шукати такі факти, яким повірить навіть той, хто не хоче вірити. А потім сивий полковник махне рукою і скрушно скаже: але бувають такі мудрі стратеги, яких ніякими фактами, ніякими доказами не проб'єш, у цій ситуації розвідка безсила. Напуття це зазвичай супроводжують розповіддю про зіткнення командувача фронту генерала армії Г.К. Жукова з начальником розвідки Ленінградського фронту комбригом Євстигнєєвом Петром Петровичем...

Сам Жуков, ясна річ, про цей епізод не згадує і про нього не розмірковує. Він згадує зовсім інше. Жукову було мало розповісти про Сталіна, який нібито вважав становище Ленінграда безнадійним і вже змирився з його втратою. Жуков розповів про Гітлера та його оточення: «Командувач німецької групи армій "Північ" фон Лееб квапив війська. Він вимагав швидше зламати опір захисників Ленінграда, щоб з'єднатися з карельською групою фінських військ. Після падіння Ленінграда німецьке командування хотіло всіма силами вдарити на Москву, обійшовши її з північного сходу. Але Ленінград стояв міцно і не здавався ворогові, незважаючи на всю лють і міць його атак. Гітлер був у сказі» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 331).

Якщо вірити Жукову, то з моменту його появи в Ленінграді німецькі війська безперервно штурмували місто. Якби вони його захопили, то вивільнені сили кинули би в обхід Москви. Але Жуков урятував Ленінград. Жуков штурми відбив. Тим самим великий стратег не дозволив Гітлеру звільнені після захоплення Ленінграда дивізії кинути на московський напрям. Виходить, що, захищаючи Ленінград, Жуков і Москву врятував. Ясна річ, Гітлер сказився.

Все начебто сходиться.

Але не будемо поспішати. Прикинемо: звідки Жукову відомо, що німецьке командування вимагало від своїх підлеглих? А з яких джерел Жуков дізнався, що Гітлер був у сказі? Де стратег вичитав, що фон Лееб квапив війська? Якщо Жуков таке почерпнув у трофейних документах, то слід було на них послатися. А ще краще - їх опублікувати.

У другому виданні звучання різко посилене: "Гітлер квапив командувача групи армій «Північ» генерал-фельдмаршала фон Лееба швидше опанувати Ленінградом і якомога швидше вивільнити рухливі з'єднання 4-ї танкової групи для перекидання їх на московський напрям до складу групи армій «Центр». І далі: «Генерал-фельдмаршал фон Лееб ліз зі шкіри геть, щоб виконати за будь-яку ціну наказ Гітлера - покінчити з ленінградською операцією до початку наступу німецьких військ під Москвою» (Спогади та роздуми. М., 1975. Т. 1. С. 400 , 408).

У першому виданні фон Лееб квапив, а в другому, більш правдивому, піднімай вище: квапив сам Гітлер.

Після війни німецькі історики досить серйозно зайнялися вивченням прорахунків і помилок, допущених Гітлером і його полководцями. Доступ до всіх документів, які залишилися після війни на території Західної Німеччини, був практично негайно відкритий. Переважна частина цих документів опублікована.

І дуже шкода, що офіційна пропаганда Радянського Союзу, а тепер Росії ліпить нашу історію і культ особи Жукова, не рахуючись із змістом архівних документів. Усіх мастей Карпови, Симонови, Гарєєви і Чаковські заявляють, що архівами вони користуватися не мають наміру, що героїчних оповідань Жукова їм цілком достатньо.

Радий би з ними погодитися, та ось біда: в різні роки різними людям Жуков розповідав різні історії. Не тільки ті, хто був поряд з Жуковом, спростовують його вигадки, але й він сам постійно спростовував себе самого.

– 2 -

Звернемося до німецьких документів, до яких ні Жукову, ні його захисникам звертатися ніяк не хочеться.

Гітлеру явно не вистачало сил наносити удари розчепіреними пальцями і на південь, і на схід, і на північ. У нього не було сил одночасно захоплювати і Крим, і Донбас, і Північний Кавказ, і Москву, і Київ, і Харків, і Ленінград. Тому 6 вересня 1941 року Гітлер підписав Директиву No 35. Пункт 3 наказував Ленінград оточити. Не штурмувати, а тільки відрізати від країни. Але й таке завдання здавалося Гітлеру дуже важким, а його вирішення - проблематичним. Тому він ставив завдання обережніше: «Прагнути до повного оточення Ленінграда, щонайменше зі сходу». В директиві немає навіть натяків на можливий штурм Ленінграда. Навпаки, директива начисто відкидала таку можливість, бо наказувала перекинути з-під Ленінграда значну частину рухомих військ і з'єднань 1-го повітряного флоту в групу армій «Центр», тобто на московський напрям.

Директиву No 35 кожен бажаючий може знайти в будь-якому німецькому довіднику з війни. Ця директива переведена на російську мову і багато разів публікувалася, наприклад, у збірнику В.І. Дашичева «Банкрутство стратегії німецького фашизму. Історичні нариси. Документи і матеріали» (М., 1973. Т. 2. С. 241-243).

Для стратегічного охоплення Москви з північного сходу Гітлеру були потрібні рухомі з'єднання: танкові й моторизовані дивізії. У групі армій «Північ», яка наступала на Ленінград, всі рухомі з'єднання були об'єднані в 4-у танкову групу. Жуков ще знаходився в районі Єльні, Сталін ще