Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

у олімпійські басейни для плавання й дайвінгу. Вона прикріпила камери до сідел для кінноспортивних змагань і розмістила їх на понтонних човнах для змагань із плавання. У центрі Берліна вона встановила камери на стратегічних будівлях і змонтувала їх на дахах вантажівок, підвісила їх до дирижаблів і вирила ще багато ям — усе для того, щоб зафільмувати з рівня поверхні землі, як марафонці і бігуни нестимуть факел через місто. На маршруті веслування в Грюнау вона побудувала мол на Лангер-Зее, що був розташований паралельно до курсу перегонів, і встановила рейки, по яких операторський візок міг слідувати за човнами на фінішних 100 метрах гонки. Вона позичила протиповітряний аеростат у «Люфтваффе» і прив’язала його поруч із фінішем, щоб оператор міг висіти на ньому і знімати кадри з повітря.

Повсюди, де вона причепила камери, Ріфеншталь упевнилась, що то були найбільш вигідні кути, як правило, для зйомок, направлених вгору, щоб зафільмувати головних зірок спектаклю, Адольфа Гітлера і його оточення. Тепер, коли камери були в основному на своїх місцях, вона і весь Берлін чекали на прибуття решти акторів.

Того ранку Дон Х’юм і Роджер Морріс лежали, блюючи, на своїх ліжках на борту «Манхеттена». Ел Ульбріксон почувався чудово, але хвилювався за Х’юма і Морріса, що злягли з морською хворобою. Вони й без того вже були двома найлегшими веслярами у човні, і він планував потурбуватись про те, щоб хлопці набрали трохи ваги під час морської подорожі.

Джо Ранц прокинувся, почуваючись прекрасно. Він попрямував на прогулянкову палубу, де побачив, що розгортається шаленство атлетизму. Гнучкі гімнастки крутились на паралельних брусах і довго відпрацьовували стрибки на гімнастичному коні, намагаючись, щоб їхні точні рухи співпадали в часі з повільним поступом корабля. Огрядні важкоатлети піднімали величезні шматки заліза над головами, тремтячи і злегка похитуючись під їхньою вагою. Боксери спарингували в імпровізованому рингу, танцюючи, щоб устояти на ногах. Фехтувальники тренували випади. Спринтери підтюпцем пробігали повз, рухаючись повільно по колу та остерігаючись, щоб не підвернути щиколотку. У невеликому басейні з морською водою тренери прив’язали своїх плавців гумовими тросами, утримуючи їх на місці, поки вони плавали, і пильнуючи, щоб їх не вихлюпнуло на палубу, коли корабель долав особливо великі хвилі. Постріли гвинтівок клацали з корми, де десятиборці відкрили вогонь зі своєї зброї просто по океану.

Коли пролунав гонг на чоловічий сніданок, Джо пішов до призначеного йому столу і був розчарований, адже спортсменам дозволяли замовляти лише зі спеціально обмеженого меню, розробленого, мабуть, для годування канарок чи рульових. Він з’їв усе, що міг замовити, і спробував замовити вдруге, але йому відмовили. Хлопець вийшов із їдальні майже такий самий голодний, як і увійшов до неї. Він вирішив поговорити про це з Ульбріксоном.

Тим часом він роззирнувся довкола. На нижніх палубах він знайшов спортзал, заповнений тренажерами, дитячу ігрову кімнату, перукарні, манікюрний салон і салон краси. Також він виявив комфортабельну вітальню в туристичному класі, оснащену екраном для того, що досі часто називали «картинки, що рухаються». Усе це виглядало досить шикарним для Джо. Але він зважився піднятись на палуби першого класу і відкрив цілком інший світ.

Каюти там, обшиті панелями з екзотичних порід дерева, були просторими, із вбудованими зручностями, оббитими плюшем меблями, перськими килимами, приліжковими телефонами і приватними ванними кімнатами з гарячою і холодною прісною водою. Джо тихо бродив по розкішних килимах через лабіринт коридорів, що привели його до заповненого коктейль-бару, потім до сигарного магазину, потім до письмового кабінету, а згодом — до бібліотеки з дубовими панелями і важкими балками перекриття. Він знайшов вітальню для куріння з дров’яним каміном, що простягався на всю ширину приміщення, із фресками і різьбленими картинами, які створювали враження, ніби курець увійшов у ацтецький храм. Він знайшов кафе «Веранда», зі стінами, прикрашеними картинами з життя Венеції, і великим еліптичним танцювальним майданчиком. Він також побачив китайський «Пальмовий двір», не лише заповнений живими пальмами, а й прикрашений високою білою заштукатуреною стелею у стилі рококо, мармуровими колонами, витонченими азійськими настінними фресками ручного розпису і меблями Чіппендейла. Джо надибав їдальню першого класу із власним балконом для оркестру та прихованим у нішах освітленням за заглибленими вікнами, щоб створити ілюзію безкінечного денного світла, і круглими обідніми столами, накритими елегантними скатертинами, на кожному з яких стояла мідна лампа у стилі Людовіка XVI. І все це розташовувалося під куполоподібною стелею, розписаною фресками з міфологічними сценами, такими як свято вакханалії. І, нарешті, він потрапив у Гранд-салон, що мав власну театральну сцену й екран для картинок, що рухаються, перськими килимами, строгими диванами і кріслами, рифленими пілястрами з волоського горіха, різьбленою вручну ліпниною, широкими вікнами, завішаними оксамитовими шторами, та ще одною високою, куполоподібною заштукатуреною стелею у стилі рококо.

Джо намагався виглядати непомітним, принаймні, наскільки непомітним може виглядати хлопець зростом 1.92 метра. Щиро кажучи, він не мав на думці блукати такими місцями. Спортсмени мали залишатися в межах туристичного класу, за винятком фізичних вправ на прогулянковій палубі в денний час. Ця розкіш була призначена стати надбанням такого роду людей, яких Джо бачив на полі для гольфу в Принстоні або на доглянутих газонах маєтків, котрі він мигцем бачив на Гудзоні. Але Джо затримався, загіпнотизований спогляданням того, як досі жила інша половина людей.

Коли він повернувся до себе в каюту, то побачив, що на нього чекає те, що дозволить і йому самому почуватися першокласним юнаком. У Нью-Йорку з хлопців зняли мірки для їхнього олімпійського екіпірування, і тепер Джо знайшов двобортний синій саржевий спортивний піджак і відповідні сині штани, розкладені на ліжку. Піджак мав олімпійську емблему США, що красувалась на грудях, і яскраві латунні ґудзики, кожен із мініатюрною емблемою. Також тут була пара білих фланелевих брюк; білий солом’яний канотьє, обвитий синьою стрічкою; хрустка біла сорочка до костюма; білі шкарпетки з червоно-біло-синім кантом; білі шкіряні черевики; синя смугаста краватка. Крім того, тут лежав синій тренувальний костюм із вибитими на грудях великими буквами «США». І нарешті, у комплекті Джо знайшов веслувальну уніформу