Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вельми щасливий я, що можу Вашій Ексцеленції про перше моє завдання прозвітувати, сподіваючись, що мої спостереження хоч трохи прояснять складне питання антиталмудистів. Складне воно для нас, християн, зокрема й тому, що нашому ясному розумові важко осягнути заплутані й темні лабіринти єврейської віри й похмурі закутки їхнього духу. Ви, Ваша Ексцеленціє, зволили вислати мене із завданням стежити зблизька за Яковом Лейбовичем Франком та його послідовниками, та позаяк цього славнозвісного Франка в нашій країні немає, бо він — як турецький підданий — перебуває під захистом Великої Порти й сидить зараз, либонь, у своєму домі в Джурджу, подався я до Сатанова, де відбувався єврейський процес проти антиталмудистів, і спостерігав за ним протягом одного дня.
Містечко це гарне, доволі чисте й сонячне, бо розташоване на високій кручі. Посеред нього — величезна синагога, яка височіє над містом, а довкола неї розташований єврейський квартал: кілька десятків будинків, що тягнуться аж до ринку, на якому верховодять єврейські купці. Саме в тій показній синагозі євреї-талмудисти чинили свій суд над відступниками. Цікавих з’їхалося чимало — не лише юдеїв, а й допитливих християн. Я сам бачив кількох панів з околиць, які, однак, не розуміючи єврейської мови, швидко знудилися і поїхали геть.
Зі смутком сказати і довести Вашій Ексцеленції мушу, що картина, яку я побачив, нічим не нагадувала суд, а схожа була на атаку оскаженілих рабинів на переляканих і Богу духа винних дрібних гендлярів, які зі страху плели все, що їм на думку спадало, і таким чином топили себе та своїх побратимів. Ненависть під час того судилища була такою великою, що я побоювався за життя підсудних, і довелося кликати парубків із панського двору, міцних козаків, щоб стримували розгніваний натовп від жахливого самосуду. Адже підсудних звинувачено в перелюбі, через що дружини покинули своїх чоловіків, інакше їх самих довелося б уважати за шльондр. У багатьох було відібрано майно й пущено з торбами. Ніхто за них не заступиться, коли свої на них нападають, а наша держава не в змозі їх оборонити. Вже є перша жертва: став нею якийсь Лібера з Бережан, закатований на смерть, бо намагався говорити від імені Якова Франка. Либонь, не знали, що люди Франка вже перебувають під опікою самого короля.
Розумію, чому Ви, Ваша Ексцеленціє, так обурилися через те відлучення, яке по-гебрайському зветься «херем». Я й сам обурений. Можна־бо не вірити в таємничу дію прокляття та диявольські сили, але бачив я, як те прокляття діє тут, на землі: воно ставить певних людей поза законом, загрожуючи їхньому життю, майну та здоров’ю.
У Польщі, на землях, де живуть наші християни, крихти істини доводиться вишукувати вдень зі свічкою. Але разом із нами мешкають тут і мільйони людей, що належать до найдавнішого з-поміж усіх цивілізованих народів, себто народу єврейського, який зі своїх синагог упродовж віків скеровує до неба проникливий плач, ні на що інше не схожий. Це — волання тих, кого покинув і забув Бог. Тож якщо існує щось, що могло б пролити у світ божисту істину, то хіба це не саме ті скарги, в яких люди виливають усе своє життя?
Парадокс у тому, що опíки ці люди чекають не від своїх побратимів, а від нас, їхніх молодших братів у вірі. Чимало з них горнуться до нас із такою довірою, з якою діти приходили до Господа нашого Ісуса Христа.
Тому звертаюся до Вас, Ваша Ексцеленціє, з проханням провести ще одні церковні слухання цих людей, водночас запросивши до диспуту їхніх обвинувачів: рабинів сатанівського, львівського, бродівського та луцького, а також усіх, хто звинуватив їх у вельми серйозних переступах, а відтак наклав на них прокляття. Єврейських проклять ми не боїмося, як і інших єврейських забобонів, але хочемо стати на захист переслідуваних і надати їм законне право боронити себе.
Молівда завершує лист розмашистим елегантним розчерком і посипає аркуш піском. Поки той лист сохне, починає писати наступний, турецькою, дрібненьким почерком. Починає його словом «Якове».
Ножі та виделки
Хана, молода дружина Якова, любить лад у своїх речах, знає, куди запакувала шалі, куди — взуття, куди — олійки та мазі від прищів. Своїм рівним, дещо незграбним почерком вона пише списки речей, які потрібно спакувати, і тоді відчуває, що панує над світом, наче королева. Найгірше у ньому — це безлад і хаос. Хана чекає, доки на її листі висохне чорнило, погладжує пучкою кінчик пера; її пальці тонкі й делікатні, з красивими нігтями, хоч вона ніяк не може позбутися звички їх гризти.
Тепер вона складає список речей, які їм потрібно взяти з собою до Польщі на два місяці, доки Яків не облаштується і надворі не потепліє. Вирушать вони двома візками, і ще семеро їхатимуть верхи. В одному візку вирушить вона з Авачею та Емануелем, а також нянею, молодою дівчиною на ім’я Ліся. У другому — слуги й багаж, складений пірамідою та зв’язаний мотузками. Верхи поїдуть її брат Хаїм та його друзі, що охоронятимуть цю жіночу мандрівку.
Їй важко носити груди, набряклі від молока. Тільки-но вона подумає про них або про дитину, як краплини молока самі проступають, ніби вже не можуть дочекатися маленьких дитячих губ, і на її легкій сорочці утворюються плями. Живіт іще не зовсім зник, вона дуже розповніла під час цієї другої вагітності, хоч хлопчик народився маленьким. Як невдовзі виявилося, він прийшов на світ того самого дня, коли Яків з усім товариством переходив через Дністер до Польщі, — саме тому Яків у листі велів дати йому ім’я Емануель.
Хана встає й бере синочка на руки, далі кладе його на все ще чималий живіт. Груди, здається, причавлюють йому голівку. Обличчя хлопчика красиве, оливкове, повіки блакитні й ніжні, як пелюстки квітів. Авача насуплено дивиться на матір з кутка, вдає, ніби бавиться, але насправді весь час спостерігає за нею та своїм братиком. Їй теж хочеться циці, але Хана відганяє її, як набридливу муху: ти завелика!
Хана довірлива. Довірливо промовляє щовечора перед сном «Кріат шма аль га-міта», щоб уберегтися від недобрих передчуттів, жахіть і злих духів, які можуть нашкодити їй і дітям — особливо тепер, коли вона ще слабка після пологів. Вона звертається до чотирьох ангелів, наче до милих, доброзичливих сусідів, і просить їх стерегти дім, доки вона спатиме. Думки починають плутатися, прикликані ангели матеріалізуються, хоч вона намагається їх не уявляти. Вони тремтять, немов полум’я свічок, і перш ніж провалитися в глибини сну,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книги Якова, Ольга Токарчук», після закриття браузера.