Читати книгу - "Пастка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але одного дня на вулиці Фобур-Пуасоньєр фабрикант насмілився встромити свого носа поміж тіткою та небогою і пробурмотіти щось таке, чого не варто було казати. Налякана пані Лера заявила, що тепер уже боїться навіть за себе, і виклала все як на духу братові. Це вже була зовсім інша справа. У родині Купо збилася страшенна буча. Для початку бляхар як слід відшмагав доньку. Чого її там навчали? Ота вертихвістка плутається зі старими дідами? Ну гаразд! Хай тільки тепер спробує тинятися вулицями, одразу дістане на горіхи! Він швиденько переріже їй горлянку! Де це таке видано? Мала шмаркачка надумала безчестити всю сім’ю! Купо мало душі з неї не витрусив, все приказуючи, що вона — хай йому біс! — по струнці в нього ходитиме, бо тепер він сам за нею наглядатиме. Коли вона приходила додому, він уважно вдивлявся в її обличчя, намагаючись розгледіти в очах усмішку, що зостається після легеньких поцілунків, безгучних дотиків вуст. Він обнюхував її, крутив нею на всі боки. Одного вечора Нана знову дістала прочуханки, бо батько знайшов у неї на шиї темну плямку. Ця нахаба насмілилася заявити, що то не від поцілунку! Атож, вона це називала синцем, звичайнісіньким синцем, що його ненароком лишила Леоні. Він дасть їй синців! Він їй руки-ноги переламає, щоб облишила дурні забавки. А іноді, коли Купо був у доброму гуморі, він глузував і насміхався з неї. Справді-бо! Справжній скарб для чоловіка: худюча, як тріска, з ямками на ключицях, у яких кулак поміститься! Нана, бита за огидні речі, яких вона не робила, зморена жорстокістю батька і його бридкими обвинуваченнями, вдавала покірність загнаного звіра, під якою ховалися підступність і лють.
— Дай-но їй спокій! — повторювала розважливіша Жервеза. — Ти своїми балачками врешті-решт наженеш їй охоти.
О! Охоту, насправді, вона вже мала! Усе її тіло свербіло від бажання дати драла й пуститися берега, як казав батечко Купо. Він так часто нав’язувався до неї з цією думкою, що й порядна дівчина запалилася б. Навіть своїм криком і ґвалтом він навчив її дечого такого, чого вона ще не знала, а це було досить-таки дивно. Отак у неї помалу з’явилися досить дивні манери. Якось зранку він помітив, що вона вовтузиться з якимось папірцем і чимось натирає собі обличчя. То була рисова пудра, яку дівчина, потураючи збоченому смаку, наносила на свою ніжну єдвабну шкіру. Купо так натер їй обличчя тим папером, що аж роздряпав, а ще обізвав її селючкою. Іншого разу вона принесла кілька червоних стрічок, щоб прикрасити ними свого старого чорного капелюха, якого так соромилася. А батько люто напався на неї, допитуючись, звідки взялися ці стрічки. Качаючись голічерева, певно, заробила! Га? Чи мо’ де хапнула? Розпусна дівка чи злодюжка! Або, може, те й друге? Не раз він бачив у неї в руках всілякі оздоби: сердоліковий перстенець, мереживні манжети, позолочене сердечко, одну з тих цяцьок, що їх дівчата носять на грудях. Купо хотів усе потовкти, але вона люто боронила свої речі: вони належали їй, їх дівчині подарували дами чи вона виміняла ті прикраси у майстерні. Сердечко, наприклад, вона знайшла на вулиці Абукір. Коли батько розтрощив його закаблуком, Нана завмерла й стояла стовпом, бліда й заціпеніла, хоч у її серці бушувало бажання накинутися на нього, видряпати йому очі абощо. Цілих два роки вона мріяла про те сердечко, а тепер його отак розтоптали! Ні, це вже занадто, цьому треба нарешті покласти край!
Купо хотів тримати Нана в шорах, але своїм вихованням більше дратував її, ніж наставляв на пуття. Він часто перебирав міру, і його несправедливість лютила дівчину. Дійшло до того, що вона почала прогулювати роботу, а коли бляхар надавав їй чортів, вона лиш байдуже відповіла, що не хоче більше ходити до майстерні пані Тітревіль, бо її завжди саджають біля Оґюстіни, з пельки якої смерділо, як від немитих ніг. Тоді Купо сам відвів її на Каїрську вулицю й задля покарання попросив хазяйку завжди садовити її біля Оґюстіни. Два тижні поспіль він щоранку завдавав собі клопоту — проводив Нана від застави Пуасоньєр аж до дверей майстерні. Потім ще хвилин зо п’ять стояв на тротуарі, щоб упевнитися, що вона справді пішла на роботу і не вискочить назад на вулицю. Та одного ранку, затримавшись із товаришем у якійсь винарні на вулиці Сен-Дені, він через десять хвилин побачив, як негідниця бігцем прямувала вулицею, похитуючи стегнами. Два тижні вона водила його за носа: піднімалася до третього поверху замість іти до майстерні пані Тітревіль і сиділа на сходах, чекаючи, доки він піде геть. Коли Купо надумав було дорікати пані Лера, та рішуче відрубала, що на неї звертати нічого, адже вона розповіла небозі все, що мала розповісти про чоловіків, і не її вина, що дівча має охоту до тих мерзотників; тепер вона умиває руки і присягається, що більше ні в що не втручатиметься, бо добре знає про родинні плітки й про осіб, що насмілювалися звинувачувати її в тому, нібито вона потурала Нана й тішилася з того, як на її очах дівчина котилася в прірву. Зрештою Купо довідався від хазяйки, що його доньку під’юджувала інша робітниця, ота мала гуляка Леоні, яка допіру облишила квіти й пустилася на легкий хліб. Звісно, Нана ще дитина, якій до смаку всілякі цяцьки, якій подобається блукати вулицями, але вона ще може вийти заміж з флердоранжевим вінком на голові. Але, хай йому грець, вони мусять добряче поквапитися, якщо хочуть віддати її майбутньому чоловікові без ґанджу, чистою і незайманою, словом, щоб усе було як у панночок, що шануються.
У будинку на вулиці Ґут-д’Ор про старого, що крутився біля Нана, говорили як про людину, яку знали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.