Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

Глава 32.1

– Ходімо одразу до готелю, – сказав Сайм, не випускаючи з руки теплу долоню Мерьяти.

Не на мить не хотів він розлучатися зі здобутим скарбом, здавалося йому, якщо випустить її зі своїх обіймів, то знову розтане вона як примара, згине наче нічна мрія в димних променях сонця, що сходить, і навіть клятва не врятує їх від розлуки.

– Ні, любий! – прошепотіла Мер'ята, приникаючи до нього, – щоб виконати задумане, нам потрібні трави... Я бачила їх на кухні. Іві, мабуть, ще спить. Візьму все необхідне та повернуся.

У ранковому тумані Сайм провів Мер’яту додому. Перед брамою стривожено тинявся вірний Ройкус.

Побачивши поряд із Мер'ятою чоловіка, він інстинктивно схопився за рукоятку меча на поясі.

Мер'ята підняла долоню, закликаючи його до спокою.

– Ройкус, це Сайм, – заспівала вона солодким голосом, – Ти знаєш Сайма, чи не так?

– Я знаю Сайма, – збентежено промовив охоронець.

– Сьогодні вночі ми обмінялися клятвами та пролили кров на честь бога Вогню. Відтепер Сайм – мій чоловік. Тільки про це поки що краще мовчати.

– Але пані…

– Ти повинен служити йому так, як служиш мені, Теумару чи батькові... Я вірю в тебе, Ройкусе!

– Слухаюсь, моя  пані… Пане… – Ройкус подивився на Сайма і трохи схилив голову на знак покори.

– Дякую тобі, вірний друже! – з вдячністю сказала Мер'ята, торкнулася його плеча і запитала: – Що в будинку?

– Тихо… Сплять і господарі, і слуги.

– Добре… – Вона підвелася навшпиньки і поцілувала Сайма, – я скоро прийду до тебе, коханий… Нас чекає ще одна дуже важлива справа…

– Я дожидатиму  тут, не хочу, щоб ти сама  блукала вулицями, – стурбовано сказав   Сайм.

– Ройкус супроводить мене, не хвилюйся…

Вони завмерли на мить, міцно притиснувшись одне до одного, з ніжністю, любов'ю, вдячністю за довіру та пристрасть, за пережиті почуття.

– До зустрічі! – прошепотіла Мер'ята і квапливо попрямувала до воріт. Ройкус пішов  за нею.

Ворота зачинилися, але Сайм все продовжував дивитися вслід  своїй коханій, хоч вона  вже й зникла в надрах двору. Потім повернувся і повільно рушив  до готелю.

Неможливість того, що відбувалося, все ще збивала його з ніг. За одну ніч життя його змінилося коуто та назавжди.

Сайм, задихаючись від щастя, прискорював крок. Мер'ята! Його дружина навіки! Улюблена, недоступна, неймовірна мрія тепер належить йому нероздільно. Це вона зберегла його від помилки, про яку довелося би шкодувати дуже довго.

Чи не бігцем увірвався він у готель і застав Лемі в обідній залі за келихом теплого вина. По блиску його очей, Сайм здогадався, що Лемі також провів нічний час із безперечною користю.

Сайм сів навпроти.

– Добра була ніч? – спитав він тихо та весело.

– Ти про що? – Лемі похнюпився, але тут же підвів очі.

– Про кохання, про мрії…

 До столика підбігла дівчина- служниця з пишними грудьми.

– Що будете замовляти? – спитала вона ніжним голосом, пожираючі Сайма відвертими поглядами, сповненими неприхованого бажання.

– Пляшку вина, рибу, хліб, зелень і якихось фруктів, – сказав Сайм, – тільки принесіть усе це до кімнати.

Говорити з Лемі внизу, в оточенні цікавих очей та вух, він не хотів. Мер'ята зуміла змінити за одну ніч багато його колишніх принципів, і він більше не вважав, що Айна і Лемі неодмінно повинні залишитися разом, лише тому, що колись так вирішили за них.

– І тушкованих овочів із м'ясом! – додав Лемі.

Вони піднялися до своїх кімнат.

– То про що ти говорив? – запитав Лемі, надійно замикаючи двері.

– Про те, що мені боги послали кохання, а нам – союзника в самому серці Лянсіди. Тому в прекрасній Іві більше немає потреби.

– Я не розумію…

–  Мер'ята, дочка Ізенара, вона тут у Сетао.

–  Дочка Ізенара?

– Уяви... Але це ще не все. Тепер вона моя дружина. Ми обмінялися кров'ю та клятвами…

– Дружина? Замість коханки Теумара ти спокусив його сестру і одружився з нею? – Лемі здивовано свиснув, – Оце й справді великий успіх!

– Я одружився, бо люблю її, і виявилося, що вона теж кохає мене... А сам Ізенар перебуває чи не при смерті. Айна сильно поранила його. Він обманом намагався добитися її прихильності! – квапливо говорив Сайм.

– А що з Айною? – запитав Лемі, прикусивши губи.

– Вислухай мене спочатку, тільки не поспішай з судженнями…  

Звістка про те, що його наречена зараз знаходиться в дрімучих лісах віч-на-віч з Теумаром, не викликало в серці Лемі ніякої люті, лише мляве невдоволення.

Ця чудова ніч напередодні сонцестояння змінила його сприйняття дійсності. Раніше Лемі ніколи не залишав Етеляну, тому не знав, чи не хотів знати про світ за її межами. А сьогоднішня ніч  стала для нього  одкровенням. Випадкова зустріч із випадковою красунею, яку він цілував від розпачу, бажаючи  забути  все хоча б на короткий час, подарувала йому ураган незвіданих досі почуттів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍