Читати книгу - "Фірма"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 127
Перейти на сторінку:
поглянув на сплячу Еббі, спокусливу білявку, та нині не до сексу. Це зачекає. Нехай ще поспить. Він обійшов наставлені повсюди коробки й подався до ванної. Швидко прийняв душ, тоді надягнув сірий бавовняний спортивний костюм, який придбав у «Волмарті» в Монтгомері. Він неквапно пройшовся з пів милі пляжем, надибав підхожу крамничку, і в ній накупив цілу торбу кока-коли, випічки, смаженої картоплі, а ще темні окуляри, кепки і ранкові газети.

Коли він повернувся, Рей вже стояв біля фургона. Вони пішли в кімнату й розклали на ліжку газети. Все було гірше, ніж можна було сподіватися. На перших сторінках газет Мобайла, Пенсаколи й Монтгомері були розміщені фотороботи їх обох і додатково світлина Рея. В пенсакольські газеті написали, що фоторобот Еббі зробити не вдалося.

Якщо взяти фотороботи, то вони були дуже несхожі. Та об’єктивно оцінити було важко. От чорт! Мітч дивився на власне зображення й старався оцінити відсторонено те, наскільки воно було схожим. А підписи світлин скидалися на маячню, що її повідав репортерам агент ФБР Вейн Тарранс. Він заявив, що Мітчела Мак-Діра бачили в районі від Мексиканської затоки до Пенсаколи, що він і його брат Рей озброєні до зубів і надзвичайно небезпечні, що обидва заприсяглися не даватися живими в руки закону, що за їхні голови призначена винагорода, і якщо хтось помітить людину хоч трохи схожу на котрогось із братів Мак-Дірів, нехай негайно звертається до місцевої поліції.

Вони поїли печива й вирішили, що фотороботи геть не схожі. А знімок із в’язниці був взагалі комічним. Врешті зайшли до другого номера й розбудили Еббі. Далі взялися розбирати документи Бендіні й налаштовувати відеокамеру.

О дев’ятій Мітч подзвонив Теммі, щоб збиралася. У неї вже були нові посвідчення й паспорти. Він їй сказав все надіслати через «Федерал Експресе» на ім’я Сема Форчуна до адміністрації мотелю «Сі Гал», індекс 16694, шосе 98, захід Панама-Сіті-Біч, штат Флорида. Вона йому прочитала невеликий допис з першої сторінки якоїсь газети, де йшлося про нього і його банду. Світлин не надрукували.

Він звелів їй зібратися і їхати з Нешвіла, щойно все залагодиться з документами. За чотири години їзди є містечко Ноксвіл. Нехай поселиться в якомусь великому мотелі, а тоді зателефонує до «Сі Галл», в кімнату 39 за таким-то номером.

Два агенти ФБР постукали у двері старого потріпаного трейлера за адресою: вулиця Сан-Луїс, 486. В самих трусах до них вийшов містер Ейнсворт. Агенти пред’явили йому свої значки.

— Ну, і чого треба від мене? — промукав він.

Агент подав йому ранкову газету.

— Ви знаєте цих двох чоловіків?

Той уважно роздивився світлини й відповів:

— Я так думаю, це сини моєї дружини. А я їх ніколи не бачив.

— Як звати вашу дружину?

— Ева Ейнсворт.

— Де вона?

Містер Ейнсворт уважно читав допис.

— На роботі, у «Вафл-барі». То кажуть, що вони десь близько, еге?

— Так, сер. То ви їх не бачили?

— Боже, звісно, ні! Але зброю наготую.

— А дружина з ними бачилася?

— Наскільки мені відомо, ні.

— Дякуємо, містере Ейнсворт. У нас є наказ піджидати їх на цій вулиці, але вас ми не турбуватимемо.

— Гаразд. Ті хлопці, видно, з глузду з’їхали. І я це завжди говорив.

За милю звідти ще два агенти влаштували засідку коло «Вафл-бару».

До полудня навколо Панама-Сіті-Біч були заблоковані всі дороги. Вздовж узбережжя поліція спиняла машини що чотири милі, копи ходили з крамниці до крамниці й роздавали роздруковані фотороботи. Почіпляли їх коло вивісок популярних закладів харчування — «Шоуніс», «Піцца Хат», «Тако Белл» і десятка інших. Говорили всім касирам і офіціантам, щоб уважно приглядалися, адже Мак-Діри дуже небезпечні.

Лазаров зі своїми людьми поселився у «Бест Вестерн», за дві милі від «Сі Галле Рест». Винайняли великий конференц-зал, в якому облаштували штаб-квартиру. Чотирьох послали до найближчої крамниці одягу, і вони повернулися з купою лахів для туристів. Він взяв в оренду два автомобілі «форд-екскорт», обладнав їх поліцейськими раціями. Ці автівки роз’їжджали узбережжям і вловлювали безконечні перемовини поліцейських. Вони одразу почули про пошуки фургона і підключилися до них. Девашер передбачливо розподілив узбережжям свої автомобілі. Вони непомітно змішалися з навколишнім транспортом на автостоянках і чекали команди по рації.

Близько другої години дня Лазаров отримав терміновий дзвінок від співробітника з п’ятого поверху фірми Бендіні. Надійшло два повідомлення. Перше: один з їхніх людей, якого послали на Каймани, розшукав старого слюсаря, котрий після того, як йому добре заплатили, пригадав, що близько півночі на перше квітня він виготовив одинадцять дублікатів ключів. Одинадцять ключів були на двох зв’язках. Казав, що приходила жінка. Дуже вродлива американка. Брюнетка, і ноги чудові мала. Заплатила йому готівкою. Сама дуже поспішала. Казав, що зробити дублікати було легко, хіба крім ключа від «мерседеса», щодо нього він не був впевнений. По-друге, з Великого Каймана подзвонив банкір і розповів про переказ суми в десять мільйонів доларів о дев’ятій тридцять три в четвер. Переказали гроші з «Королівського Банку» Монреаля у «Піденно-східний банк» Нешвіла.

Між четвертою і пів на п’яту ожили перемовини по рації: всі, перебиваючи одне одного, говорили про те, що портьє з готелю «Холідей Інн» упізнав з опису Еббі Мак-Дір, жінку, яка заплатила готівкою за два номери в четвер о 4:17 ранку. Платила за три доби, але в них вже нікого не бачили відтоді, як о першій години дня в номерах прибирали. Очевидно, що в ніч із четверга на п’ятницю там ніхто не ночував. Вона не виписувалася з готелю, а номери оплатила до полудня суботи. Клерк не бачив ніякого мужчини з нею. Цілу годину ефбеерівці й моролтовці нишпорили по «Холідей Інн». Тарранс сам допитував портьє.

Отже, вони були тут! Десь тут, у Панама-Сіті-Біч. Перебування Рея й Еббі в місті було підтверджено. Не було тільки впевненості, що з ними є Мітч Мак-Дір. Не було впевненості до 16:58 п’ятниці.

А тоді повідомлення, наче вибух бомби. Якийсь місцевий депутат під’їхав до дешевого мотелю й помітив сіро-зелений тент вантажівки. Він пройшов у вузький проїзд між спорудами і усміхнувся, побачивши невеликий фургон фірми «υ-Haul», що непримітно причаївся між стіною двоповерхового мотелю й великою вантажівкою-сміттєвозом. Чоловік записав номери й повідомив їх поліції.

І вони співпали! Через п’ять хвилин мотель було оточено. З кабінету в п’ятнадцятому номері витягли власника і стали вимагати пояснень. Той поглянув на фоторобот і похитав головою. Довелося йому пред’явити аж п’ять значків агентів ФБР, і тоді він виявив готовність

1 ... 115 116 117 ... 127
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фірма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фірма"