Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

на хідниках їм щохвилини могла впасти з вікна або з даху цеглина на голову. Влада всіляко їх захищала: тих, хто на них нападав, кидали у в’язниці й піддавали тортурам. Членам привілейованих спілок дозволяли навіть носити зброю, що було суворо заборонено для всіх інших і каралось як тяжкий злочин.

Але обурені робітники й далі мстилися на зрадниках. І так сам собою виникав кастовий поділ. Дітям зрадників допікали діти зраджених. їм не можна було навіть гратися на вулиці або ходити до ніколи. Родини робітників бойкотували родини зрадників, навіть крамарі, що обслуговували їх, зазнавали бойкоту.

Кінець кінцем цьковані з усіх боків зрадники та їхні родини стали відмежовуватися від решти робітництва. Розуміючи, що їм не вдасться спокійно жити серед зраджених, вони переїздили жити в інші місця, на окремі висілки.

Олігархія сприяла їм у цьому. Для них будувалося зручні будинки, сучасні й гігієнічні, з широкими дворами, садками та спортивними майданчиками. їхні діти стали ходити до нових, спеціально збудованих шкіл, де їх учили ремества й ужиткових наук. Це відокремлення відразу неминуче призвело до утворення касти. Члени привілейованих профспілок стали робітничою аристократією. Вони були осторонь решти робітників. Вони жили в кращих житлах, краще одягалися, краще їли, і з ними краще поводилися. Грабуючи разом з олігархами своїх недавніх товаришів, вони й мстилися на них.

Тим часом решту робітників притискали чимраз крутіше. Всі дрібні пільги, завойовані раніше впертою боротьбою, було скасовано. Платня зменшувалась, рівень життя падав дедалі нижче. Загальні школи помалу закривались, освіта переставала бути обов’язкова. Кількість неписьменних серед нового робітничого покоління зростала катастрофічно.

Захопивши владу над світовим ринком, Сполучені Штати підірвали економіку решти світу. Скрізь падали уряди, мінявся суспільний лад. Німеччина, Італія, Франція, Австралія та Нова Зеландія стали соціалістичними державами.

Британська імперія розвалювалась на очах, але англійський уряд нічого не міг удіяти — величезне повстання — в Індії ділком зв’язало йому руки. По всій Азії лунав заклик «Азія для азіатів». Це гасло висунула Японія, що весь час підбурювала азіатські народи проти білих. Мріючи створити континентальну імперію і борючись за здійснення цієї мрії, японські капіталісти водночас жорстоко придушили у себе пролетарську революцію. В країні точилася відверта війна класів — кулі проти самураїв. Кулі-соціалістів страчувано десятками тисяч. Сорок тисяч кулі вбито на вулицях Токіо, коли вони марно намагалися штурмом захопити імператорський палац. У Кобе влаштовано справжню різанину — повсталих ткачів косили з кулеметів. Цей розстріл став класичним прикладом найжахливішого масового винищення людей. З тої громадянської війни постала японська олігархія, жорстокіша за всі інші. Японія підкорила собі весь Схід, крім Індії, і запанувала над усією азіатською частиною світового ринку.

Англії теж вдалося придушити пролетарську революцію у себе і втримати Індію, але ця боротьба так знесилила її, що вона не змогла зберегти владу над іншими колоніями. Тому соціалісти Австралії та Нової Зеландії змогли відвоювати незалежність і створити в своїх країнах робітничі уряди. Така ж була доля й англійських володінь у Північній Америці. Але соціалістичну революцію в Канаді придушили місцеві олігархи, яким допомогла Залізна П’ята Сполучених Штатів. Вона допомогла також придушити повстання в Мексіці та на Кубі. Внаслідок цього Залізна П’ята стала повним хазяїном у Новому Світі. Вона об’єднала в суцільний політичний масив усю Північну Америку від Панамського каналу до Льодовитого океану.

Англія ж, утративши всі інші колонії, змогла утримати Індію, але ненадовго. Боротьба з Японією та всією Азією за Індію тільки відтяглась. Англії судилося незабаром втратити й Індію, а за цими подіями вже настигала боротьба між об’єднаною Азією та рештою світу.

В ці бурхливі часи, коли чвари шматували весь світ, у Сполучених Штатах теж не було миру й спокою. Відступництво великих спілок загальмувало повстання робітничого класу, але боротьба тривала. Насильство лютувало всюди. Крім робітничих заколотів та незадоволення серед фермерів і залишків середнього класу, почалися релігійні заворушення. Несподівано на передній план висунулася секта адвентистів сьомого дня, послідовники якої проголошували скорий кінець світу.

— Триклята колотнеча! — вигукнув Ернест. — Хіба можна серед усіх цих сварок та гризні сподіватись на єдність робітників?

І справді, релігійний рух набирав загрозливих розмірів. Терплячи страшні злидні та зневірившись у всіх земних надіях, люди звертали свої помисли до царства небесного, куди тиранам-капіталістам важче пролізти, ніж верблюдові в голчане вушко. По всій країні ходили мандрівні проповідники-фанатики. Незважаючи на урядову заборону й тяжкі кари, полум’я релігійного божевілля роздмухувалося на незліченних збориськах.

«Це останні дні,— казали проповідники, — починається кінець світу. Всі божі кари випущено на землю. Бог посіяв зваду між племенами людськими». Настав час видив і чудес, з’явилося без ліку пророків та ясновидців. Сотні й тисячі людей кидали роботу, тікали в гори і там чекали неминучого приходу месії та піднесення на небо ста сорока чотирьох тисяч обранців божих. Месія не з’являвся, і багато людей загинуло з голоду. Ошалілі з розпачу, вони грабували ферми: в сільськогосподарських районах країни панувала анархія, що дошкуляла ще дужче й так уже зубожілим фермерам.

Склади продовольства та більшість ферм належали Залізній П’яті, яка посилала каральні загони на місця релігійних заворушень. Військо багнетами зганяло фанатиків назад на роботу, в міста. Там вони знову збиралися в юрби, чинили бешкети. Проповідників страчували за заклик до бунту або садовили в божевільні. Вони йшли на смерть радо, як мученики перших сторіч християнства. То були часи масового божевілля. Неспокій ширився; в пустельних місцях по всій країні, від Флоріди до Аляски, збиралися рештки індіян, які ще жили там, і влаштовували ритуальні танки, викликаючи свого власного месію.

І серед того розруху все повніш і невблаганніш підносилося нове страховище — Олігархія. Залізною рукою і залізною п’ятою вона придушила бунт мільйонів. Із страхітливого безладдя вона творила новий лад, із самого хаосу складала підвалину свого царства.

«Постривайте, скоро ми прийдемо до влади, — від ім’я фермерської партії казав нам містер Келвін, що приходив до нас на Пел-стріт. — Подивіться лише, в скількох штатах нам уже належить більшість. Якщо ви, соціалісти, підтримаєте нас, ми візьмемо владу, тоді вони в нас не тієї заспівають!»

«Мільйони незадоволених і зубожілих ідуть за нами, — казали соціалісти, — фермери, середній клас, робітники. Капіталістичний лад розвалюється. За місяць у конгресі буде п’ятдесят наших депутатів. За два роки в наших руках будуть усі державні посади — від президента до міського гицеля».

Ернест на все це тільки хитав головою і промовляв:

— Краще скажіть, скільки рушниць ви вже маєте? І де візьмете набої для них? Як дійдеться до пороху, хімічні сполуки надійніші за механічні суміші,