Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том I"

заявити свої права на камінь, ні відмовитись від нього.

— Ви програли, Райдере, — спокійно мовив Холмс. — Тримайтеся міцніше на ногах, бо впадете у вогонь! Посадіть-но його на стілець, Ватсоне. Він ще не вміє красти як слід. Дайте-но йому ковток бренді. Отак! Тепер він хоч трохи нагадує людину. Ну й гидкий же тип!

Райдер захитався й мало не впав, але від бренді щоки його порожевіли, й він сів, перелякано втупивши очі у свого обвинувача.

— Я знаю про це майже все, у моїх руках усі докази, й додати до цього ви зможете небагато. І все-таки розказуйте, що знаєте, щоб скласти повну картину. Звідки ви довідалися, Райдере, про цей блакитний камінь графині Моркарської?

— Мені розповіла про нього Кетрін К’юзек, — відповів той, затинаючись.

— Так, покоївка вельможної леді. Тож спокуса легко заволодіти таким багатством переборола вас, як це часто траплялося й з кращими, ніж ви, людьми, але ви не дуже ретельно обирали засоби для цього. Здається, Райдере, з вас вийшов би справжній негідник! Ви знали, що цей слюсар Горнер був уже засуджений за пограбування й що підозра упаде насамперед на нього. То що ж ви тоді зробили? Ви розхитали прут від решітки в кімнаті своєї господині, — ви з вашою спільницею К’юзек, — і зробили так, щоб саме Горнера послали полагодити її. Коли він пішов, ви взяли камінь зі скриньки, зняли тривогу, й бідолаху заарештували. Після того...

Райдер несподівано сповз на килим і обома руками вхопився за коліно мого друга.

— Заради Бога, змилуйтеся! — заволав він. — Подумайте про мого батька, про мою матір! Це доконає їх! Я ніколи не крав, ніколи! Й ніколи більше не робитиму цього, присягаюся! Ладен заприсягтися вам на Біблії! Тільки не доводьте цю справу до суду! Заради Христа, не доводьте!

— Сядьте! — суворо наказав Холмс. — Добре вам тепер хлипати й повзати навколішки. А про що ви думали тоді, коли бідолашний Горнер потрапив на лаву підсудних за злочин, про який сном-духом не знав?

— Я втечу, містере Холмсе! Я залишу Англію, сер! Тоді звинувачення проти нього відпаде...

— Ну, про це ми ще поговоримо! А тепер послухаємо, що ж насправді сталося після крадіжки. Яким чином камінь потрапив у воло гусака і як цей гусак опинився на ринку? Кажіть нам правду, бо для вас правда — єдина надія на порятунок.

Райдер облизав пересохлі губи.

— Я розповім усю правду, сер, — мовив він. — Коли Горнера заарештували, я вирішив, що найкраще буде забрати камінь із собою, якщо раптом поліція надумає обшукати мене і мою кімнату. В готелі не було безпечного місця для каменя; я вийшов, начебто в службових справах, і подався до своєї сестри. Вона заміжжю за джентльменом на ім’я Окшот і мешкає на Брикстон-Роуд, де відгодовує птицю для ринку. По дорозі кожен перехожий здавався мені полісменом або детективом, і, хоч був холодний вечір, рясний піт заливав мені обличчя, поки я дістався Брикстон-Роуд. Сестра спитала, що сталось і чому я такий блідий; я відповів, що мене схвилювало викрадення коштовностей у нашому готелі. Потім я вийшов надвір, закурив люльку й став міркувати, що вчинити далі.

У мене є приятель, на ім’я Модзлі, що давно вже помалу грішив і недавно вийшов з Пентонвільської тюрми. Якось ми стрілися з ним, поговорили і він розповів мені, як злодії збувають крадене. Я знав, що він мене не зрадить, бо й сам дещо відав про його гріхи, через те й вирішив піти просто до нього в Кілберн і довірити свою таємницю. Він навчив би мене, як перетворити цей камінь на гроші. Але як безпечно дістатися до нього? Я згадав ті страхи, які пережив дорогою з готелю. Мене щомиті могли схопити, обшукати і знайти камінь у кишені мого жилета. Я стояв, притулившися до стіни, й поглядав на гусей, які перевальцем походжали біля моїх ніг, і раптом мені сяйнула думка про те, як обдурити найкращого в світі детектива.

Кілька тижнів тому сестра обіцяла мені, що до Різдва я дістану від неї в подарунок гусака, і я знав, що слова свого вона дотримає. Тому вирішив забрати свого гусака одразу ж і в ньому пронести камінь до Кілберна. У дворі був якийсь сарай, і я загнав до нього одного з гусаків — дуже гарного, великого, білого, зі смугастим хвостом. Я впіймав його, відкрив йому дзьоб і засунув камінь у горлянку так глибоко, як тільки сягали мої пальці. Гусак ковтнув, і я відчув, як камінь пройшов у воло. Але птиця пручалася й била крильми, і сестра вийшла подивитися, в чому річ. Я обернувся, щоб відповісти їй, і тут клятий гусак вирвався у мене з рук і загубився серед інших.

«Що ти робив з гусаком, Джіме?» — спитала сестра.

«Та ось, — мовив я, — ти обіцяла, що подаруєш мені гусака до Різдва, от я й вибирав, який серед них найжирніший».

«О, — сказала вона, — ми вже вибрали для тебе гусака, так і називаємо його — Джімів гусак. Он він, великий, білий. Усього їх двадцять шість, один для тебе, один для нас, а решта на продаж».

«Дякую, Меґі, — відповів я, — але якщо тобі все одно, то я хотів би взяти того, якого щойно тримав у руках».

«Але твій важчий від нього десь на три фунти, — мовила вона, — й до того ж ми навмисне відгодовували його для тебе».

«Дарма. Я хочу саме цього й заберу його одразу з собою», — сказав я.

«Як хочеш, — мовила вона, трохи образившись. — То якого ти хотів би взяти?»

«Отого білого, зі смугастим хвостом, що якраз посеред табуна».

«То й добре. Ріж його і забирай».

Я так і зробив, містере Холмсе, й поніс птицю до Кілберна. Я розповів про все своєму приятелеві, бо він такий чоловік, із яким можна поговорити про що завгодно. Він реготав, аж заходивсь, а тоді ми взяли ніж і розрізали гусака. Серце моє тьохнуло, коли я побачив, що ніякого каменя немає, й зрозумів, що сталася жахлива помилка. Я кинув гусака, побіг до сестри і влетів на її двір. Але від гусей там не було й сліду.

«Де гуси, Меґі?» — закричав я.

«Віддала крамареві, Джіме».

«Якому крамареві?»

«Брекінріджу з Ковент-Ґардена».

«А чи був серед них іще один гусак зі смугастим