Читати книгу - "Лексикон інтимних міст. Довільний посібник з геопоетики та космополітики"

що там уже все поволі влягалося, тепер вони лише вдоволено і стримано муркотіли, злизуючи одне з одного рештки соків. Отут я й почув, як та невідома дама похвалила свого партнера: «Non с'è male!». Італійською це означає «непогано». Ну, тобто це був жарт, на який вони обоє розсміялися. Бо насправді яке там непогано — судячи з тих її вищань, їй було просто-таки бомбезно. Я ще хвилинку послухав те їхнє помуркування і пішов до себе. Малий дивився на мене широко відкритими і все ще наляканими очима. «Синку, з нею вже все гаразд, — запевнив я. — Вона щойно сказала, що їй non с'è male». Це подіяло, і малий невдовзі цілком заспокоївся.

З того часу я — можливо, ти зауважив — завжди повторюю вголос оте non с'è male. З причини або й без. Це відтоді така магічна формула, та ні — це просто гасло всього мого подальшого життя, розумієш?

САН-ФРАНЦИСКО, 2001

На світі є красиві міста, а є надзвичайно красиві міста. Сан-Франциско — це такий кайф, після якого нікуди вже не хочеться повертатися. Один Алькатраз[107] чого вартий! А Золота Брама? А справжня брама, китайська, у Чайнатавні? Сан-Франциско — це ліберті, це біт, це старі гіпарі, музика Західного узбережжя, це ґеї. Пьотр Вайль цілком влучно пише, що Сан-Франциско — це Захід. Західніше за нього вже тільки Схід.

Сан-Франциско — це City Lights, або ж Ферлінґетті. Сан Франциско Ферлінґетті.

Загалом це весела сумна історія — моя незустріч із Лоренсом Ферлінґетті.

Починаючи з жовтня, я сипав мейлами на адресу його книгарні (гаразд, хай уже називається по-нашому — «Вогні великого міста»!) про те, що в перших днях квітня я сподіваюся бути у Сан-Франциско з його золотою брамою. Чи не прийняв би він мене на півгодини? Чи не погодився б відповісти на кілька моїх запитань? Випити по філіжанці еспресо? Сфотографуватися? Пустити на двох косяка? Але відповіді на мої періодичні відозви не було жодної.

7 квітня, супроводжуваний каліфорнійсько-українськими друзями (їхні імена перелічені в моєму вірші «California Dreaming» — тому, де всі ми по черзі кидаємося в пекельно зимний океан, а потім глушимо на березі з пляшки хорватську сливовицю), так от, супроводжуваний новими друзями, я увійшов до святая святих біту і всього американського літературно-мистецького нонконформізму — книгарні «City Lights».

Я добру годину лазив її поверхами, нишпорив у стелажах, перетрушував книжки, набори грамофонних платівок і фотокарток. На стінах висіли велетенські чорно-білі фотопортрети, на яких можна було, зокрема, побачити оголеного — включно з чималеньким статевим членом — Ґінзберґа або молодого Андрєя Вознесенського в російській зимовій шапці з опущеними вухами. Людей було валом — не тільки тому, що субота, а й тому, що місце культове. Місце культу. Хтось міг би сказати сатанинського. Переходячи другим поверхом від раритету до раритету, я не міг не зауважити в певному коридорному відгалуженні дверей з табличкою «Видавництво». Тобто Лоренс Ферлінґетті мав би сидіти десь там, за ними. Я трохи потоптався у коридорі і врешті рушив напролом до чорношкірого менеджера. Чи міг би я побачитися з паном Ферлінґетті, я перекладаю його вірші, маю кілька запитань, півгодини, не довше, півгодини, лише півгодини, holy shit, півгодини — і я вільний перед самим собою птах! You know man, сказав на це менеджер, містерові Ферлінґетті 82 роки і в нього не так багато часу. Вчора він повернувся з Нікарагуа, завтра вилітає до Греції. В нього не так багато часу, man. Щоденно з ним хочуть побачитися 30 — 40 людей. Він не може всіх запросити, бо в нього не так багато часу. Напиши йому листа — він вирішить, чи зможе. Це єдиний вихід, man, бо в нього не так багато часу. Йому 82 роки, man.

Мені вдвічі менше, сказав я, але в мене теж не так багато часу. Відкладемо це на потім. Коли часу в кожного з нас буде просто-таки досхочу. На потім, на потім.

Потім був перехід через Бродвей і хтось ну зовсім як Ферлінґетті на протилежному боці.

Потім на світлофорі загорілося зелене і ми рушили назустріч один одному. Я не став зупиняти його на переході між тими автомобілями — у нас обох уже не було на це часу.

СЕВАСТОПОЛЬ, 1990

Того літа ми вперше вибралися на море всі вчотирьох. Чому саме Севастополь — не знаю досі, все ж не найлюб'язніше місце для відпочинку з дітьми. Якийсь ветеран виступив у місцевій пресі з ініціативою заборонити відпочивальникам ходити публічно в шортах — місто військово-морської слави як-не-як. Щодня, коли ми якимись аж двома тролейбусами у найспекотнішу спеку дотрушувалися з пляжів до свого розпашілого передмістя, принаймні одне з дітей засинало ще в тролейбусі. Від зупинки ми несли їх на руках. Бабеґи в хустках і ситцевих халатах, що вічно висиджували на лавках перед будинками, дивилися на нас із неприхованим осудом, що переходив у ненависть.

Ще пам'ятаю місцевого синяка Борю. Він переважно лежав на землі під горіхом, поруч із дощаною сральнею. Час від часу він, голосно поливаючи все навколо матом, відганяв мух. У дев'яти випадках із десяти я бачив його порядно нарізаним.

І тільки одного разу він вийшов мені назустріч притомний і чимось явно стурбований. Ми сіли під горіхом — не тим, що коло сральні, а ще одним — і закурили. Боря сказав, що дуже за нас переживає. «З чого б то?» — здивувався я. Ну, як вам тепер додому звідси вертатися, пояснив Боря. «А що таке?» — не розумів я. «А таке, — Боря потряс мені перед носом зіжмаканою газетою, — таке, що у вас там на Західній уже знаєш до чого дійшли?». «Не знаю, — зізнався я. — До чого?». Боря витримав паузу і випалив мені в очі: «Там уже знаєш кому пам'ятники ставлять? Остапові Бендеру!».

СТАМБУЛ, 1994

Господи, яке місто! Як хотілося б його прожити з усіх сил, а відтак захлинутися від незмоги охопити й описати! Два континенти, між якими розчепірилися дві колишні імперії та щонайменше 16 мільйонів мешканців — не кожному з міст аж так багато подаровано.

Тим часом у мене зі Стамбулом до нікчемного мало. Я провів у ньому годин шість або п'ять, не більше. Не п'ять років, не п'ять місяців, не п'ять тижнів, не п'ять днів, не п'ять ночей. Тому мій Стамбул увесь поміститься на цій сторінці. Ну, може ще й наступну заповнить. Йому б насправді в доброго і правильного автора й