Читати книгу - "Гілея"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Сьогодні буде липовий, Романе Олексійовичу...
— Ой і смачний же, тьотю Пашо!
— Пийте на здоров’я... Сьогодні, значить, бюро? — запитала тьотя Паша. — Хай тільки не чадять, Романе Олексійовичу, бо дихати ж нічим... Перерви робіть частіше, воно й голова світлішою буде...
— Добре, тьотю Пашо, — погодився Мірошник, переглядаючи проекти рішень бюро.
Тьотя Паша відкушувала крихітні шматочки цукру й запивала настоєм:
— А ви, хвалити бога, поправилися, Романе Олексійовичу, відколи при сім’ї живете... Славна,у вас жіночка...
— Умгу, — Мірошник усміхнувся, не підводячи голови.
Тьотя Паша помовчала, а потім все ж запитала нерішуче:
— Чи воно правда, Романе Олексійовичу, що ото люди говорять?
— Про що ж вони говорять, тьотю Пашо?
— Та про вас... Ніби мають... знімати вас з райкому.
— Не чув, тьотю Пашо.
— А я чула... Тут же, в райкомі, й говорять і на базарі вчора питали мене із заготконтори... сторож... Кажуть, наче... Лобан, — тьотя Паша нахилилася й пошепки, — на вас понаписував усяке... Кажуть, що на конференції вас уже не оберуть, а його... Отаке говорять, щоб їм заціпило!
— Буде конференція — побачимо, — розсміявся Мірошник. — Спасибі за чай.
— Ви, Романе Олексійовичу, отих... писателів на бюро викличте і всипте їм по партійній лінії, — порадила тьотя Паша, прибираючи посуд. — І, вообще, не бійтеся, бо люди за вас... Я вже бачила всяких секретарів, бо й до війни була, значить, на... партійній роботі, і скажу, що ви чоловік — душевний, сердечний... і показники у нас по всіх графах непогані, лісів скільки посадили... То за віщо ж вас знімати? Не бійтеся.
— Добре, тьотю Пашо...
Мірошник ще раз переглянув заяву і особисту справу Берика Джусуєва, яку сьогодні розглядатиме бюро. Він читав автобіографію і за неоковирними простими фразами поставало перед Романом незвичайне життя цієї мужньої людини. Тільки безнадійні перестраховщики могли залишитися байдужими до трагічної долі Джусуєва. У проекті рішення комісія, очолювана Лобаном, вносила пропозицію не поновлювати Джусуєва в партії як такого, що втратив організаційний зв’язок з нею, перебуваючи в полоні. Мабуть, щоб пом’якшити вирок, рекомендувалося Джусуєву вступити до партії вдруге, «на загальних підставах».
Мірошник кілька разів розмовляв з Бериком у райкомі і на Овечому, але той ніколи жодним словом не обмовився про пережите, не хотів, щоб йому співчували. Коли подавав заяву про поновлення в партії, не просив підтримки і захисту.
— Як вирішить райком — так і буде, — сказав Берик.
Мірошник подзвонив заворгу. .
— Джусуєва викликали, Андрію Микитовичу?
— Я просив секретаря парторганізації Ілька Сторожука передати йому, — відповів той, — бо Джусуєва викликали до облвійськкомату... Не знаю, чи встигне він на бюро.
— Жаль.
Рівно о дев’ятій Мірошник запросив членів бюро до кабінету. Серед них був Дмитро Корнійович Чоботар.
Василь Олександрович Вигдаров доповідав про нові завдання лісоводів району і розвиток виноградарства на піщаних аренах.
Настав той час, товариші, — говорив Вигдаров, — коли ми з вами можемо на практиці відчути результати зусиль лісників Ольвіопільщини. П’ять років тому, коли прийшов на Овечий хутір комуніст Іван Запорожний і посадив перші саджанці на мертвих пісках, ми лиш мріяли про ліси. Сьогодні вони ростуть на тисячах гектарів, перепинивши шлях піщаним бурям. Ліси взяли під свій надійний захист тисячі гектарів землі, яка тепер може освоюватися колгоспами й радгоспами. Перші дослідні ділянки виноградників, закладені кілька років тому, вже дали врожай... Сьогодні лісники передають вам ще одинадцять тисяч гектарів землі...
— Хороший подарунок, — сказав Мірошник.
— У наступному році ще чотири тисячі гектарів передасть Вигонівське лісництво Запорожного... Жаль, що він не зміг сьогодні приїхати через хворобу, я хотів би, щоб йому подякувало бюро від імені всієї парторганізації району за чесно виконаний обов’язок... перед народом... Ми стали старішими на п’ять років, але земля наша омолодилася на тисячу років. Значить, варто жити, товариші... А зараз дозвольте перейти до характеристик грунтів, про зміни, що сталися в їх структурі завдяки лісам, — Вигдаров розвісив карти й таблиці на стіні.
...Уже кілька разів Мірошник виходив у приймальну, але Джусуєва не було. Що ж, доведеться перенести розгляд його заяви на наступне засідання. Жаль.
І саме тоді, коли Мірошник хотів оголосити, що порядок денний вичерпаний, секретарка зайшла й повідомила, що прибув Джусуєв.
— Він уже й забув, що в партії існує дисципліна, — сказав Лобан.
— Усі знайомі зі справою Берика Джусуєва? — запитав членів бюро Мірошник.
— Знайомі.
— Мене трохи здивували висновки комісії, — зауважив Чоботар. — Гадаю, що Джусуєв чесно проніс звання комуніста...
— Я підтримую вас, Дмитре Корнійовичу, — сказав Колишев.
— Ми розібралися об’єктивно, — сказав Лобан.
— Ми для того і зібралися, щоб об’єктивно вирішити долю комуніста, — припинив дискусію Мірошник. — Запросіть товариша Джусуєва.
Берик увійшов, тихо привітався. Йому показали на стілець, що стояв біля дверей, і він сів, не знаючи, куди подіти свої великі чорні руки...
— До райкому партії надійшла заява від колишнього члена ВКП(б) товариша Джусуєва про поновлення в рядах партії, — почав Мірошник.
— Хай товариш Джусуєв дасть пояснення, чому він запізнився на засідання бюро! — зажадав Лобан.
— Чому ви запізнилися на бюро? — запитав Мірошник.
— Мене викликали до облвійськкомату, — підвівся Берик.
— Це не причина, — махнув рукою Лобан.
— Військкомат кличе — Джусуєв іде, розумієш? — пояснив Берик Лобану.
— Правильно. Для солдата військкомат — закон, — сказав Чоботар.
— Так точно, товаришу генерал, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гілея», після закриття браузера.