Читати книгу - "Дивний світ"

ухилитися — і мене засмоктало у виниклу поряд вирву. Як уціліла ракета, незбагненно… Я вже гадав, що все скінчено, коли мене викинуло над хмарами наступним «зітханням» цього пекельного казана. Двигуни ракети ще працювали, і це врятувало. Але вся апаратура для аналізів та радіопередавач вийшли з ладу… Здається, я не зважився б летіти ще раз… Ні, нізащо…

Коро похитав головою і закрив обличчя руками.

Не зронивши ні слова, Строгов обернувся і поволі почвалав до своєї кабіни.

Цієї ночі, відмірюваної земним годинником «Землянина», ніхто не ніс вахту біля пульта управління корабля. Безшумно зміїлися стрічки самописців, світилися порожні екрани, ледь чутно гудів електронно-обчислювальний пристрій, та вічно безсонний автопілот слав у навколишню порожнечу до далекої вируючої атмосфери чужої планети один і той самий заклик:

— Ларе… повертайся… Ларе…

* * *

Зазирнувши до кабіни управління, Порецький виявив на головному пульті записку:

«Полетів подивитися, що можна зробити ще. Контрольний термін повернення — двадцять четверта нуль-нуль двадцять п’ятого травня. Якщо не повернуся, двадцять шостого травня переводіть корабель на верхню орбіту, встановіть зв’язок із Землею і двадцять восьмого травня вирушайте у зворотний шлях. Траса запрограмована на головному рахунково-обчислювальному пристрої. Початкові параметри…»

— далі йшли колонки цифр.

Порецький пробіг їх очима і задумався. Маючи у своєму розпорядженні ці дані, він, звичайно, доведе «Землянина» до Землі, а навідні місячні станції допоможуть провести посадку… Але Строгов… Щоб підготувати ці колонки цифр, він не стуляв очей цілу ніч, а, закінчивши розрахунки, спустився до шлюзів атмосферних ракет і негайно відлетів.

Відлетів, незважаючи на вчорашню розповідь Коро…

Що ж це — безумство, безмежна сміливість, почуття товариськості чи щось іще, чого Порецький просто не в змозі був зрозуміти?

Внизу була приписка:

«…Я не міг інакше… Певен, що, в разі потреби, доведете корабель. Щасливої зворотної дороги! І поклоніться за нас Землі…

Строгов.

22 травня 6 год. 30 хв.».

— Написано чверть години тому, — пробурмотів Порецький.

Він швидко поглянув на центральний екран. На тлі жовтуватого диска планети пливла, поблискуючи, яскрава цятка. Вона світилася все слабше і нарешті розтанула в тумані.

«ВРАНІШНЯ ЗОРЯ ЗЕМЛІ»

Морок, непроглядний морок за бортом. Лар веде ракету на зниженій швидкості. Внутрішнє освітлення вимкнене, слабо світяться лише шкали приладів та екрани локаторів. Потужні спалахи зовнішніх рефлекторів не в змозі пробити відчутно густого туману. За показами радарів, плоска поверхня планети знаходиться всього за двадцять кілометрів, але Лар уже не вірить приладам… Йому починає здаватися, що він просто заблукав у цій масі густих важких хмар.

«Мов на дні земного океану, — думає Лар, — лише немає тієї тиші…»

Пориви, що миттєво змінюють один одного, струмені, вихори, стрімкі нездоланні смерчі біснуються за бортом. Коли б не дискова форма ракети, що протистоїть бічним ударам атмосферних течій, корабель Лара вже давно був би затягнений казна куди. Але він поки що опирається ворожій стихії і невпевнено, ривками й скачками, продовжує шлях. Судомно вчепившись у важелі управління, Лар відчуває, що іонні двигуни ракети часом працюють на межі. Якщо хоч один з них вийде з ладу, кінець… Пробитися вгору ракета тоді не зможе. Втім, Лар примушує себе поки не думати про зворотний шлях. Треба спочатку досягти твердої поверхні планети.

Прекрасна вранішня зоря Землі!.. Лар знову вмикає зовнішні рефлектори. Все той самий морок, густий і щільний. Температура за бортом близько сорока градусів. Це на висоті двадцяти кілометрів, а біля поверхні?

Лар згадує свій останній тренувальний політ у хмарах полярного земного циклону і зітхає: яка то була чудова прогулянка…

Втім, він, здається, починає помалу пристосовуватися до тутешньої скаженої циркуляції. Коли ракета потрапляє в невидимі низхідні потоки, Лар зменшує тягу двигунів і намагається «пливти за течією», що тягне його до поверхні планети.

Якби лише ці потоки не змінювали так стрімко свій напрям…

Сильний удар обрушується на ракету зліва знизу. Корабель Лара починає стрімко обертатися навколо вертикальної осі; відтак іще удар, просто знизу. Верх і низ устигають десятки разів помінятися місцями, перш ніж Лару вдається стабілізувати ракету. Нова течія підхоплює її і тягне вниз по пологій кривій. Лар не опирається. Його мета — дістатися до твердої поверхні планети. Хоч один погляд на неї, хоч один дотик механічних маніпуляторів, які відірвуть пробу твердого ґрунту. І тоді вгору… якщо це можливо.

Розслабивши м’язи, Лар напівлежить у кріслі. Руки на важелях управління, ноги на педалях, очі оббігають шкали приладів. І все-таки це миттєвості відпочинку. Стійка атмосферна течія тягне диск корабля до поверхні. Дванадцять кілометрів, десять, вісім, сім. Радари фіксують близьку вже одноманітно плоску рівнину, вражаюче плоску! Жодного підвищення на десятки кілометрів навколо.

Але… Лар здригається… Щось змінилося за бортом. Змінилося саме середовище, крізь яке пливе корабель Лара. Опір рухові помітно зріс, хоча швидкість атмосферного потоку залишається майже постійною. Невже за бортом злива?.. Спалах зовнішніх рефлекторів. Ракета летить серед майже горизонтальних струменів. Вони б’ють в ілюмінатори. Масляниста жовтувата рідина стікає, відразу ж випаровуючись.

— Нафтовий дощ, нафтова злива! — забувши про все, кричить Лар у мікрофон. — На «Землянині» — чуєте? Біля поверхні планети проливний дощ із нафти…

Лар тут-таки замовкає, пригадавши, що його ніхто не може почути, пригадавши, що «Землянин» відокремлений не лише десятками кілометрів хаосу й мороку, але ще й двома