Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

class="book">— Чекай мене завтра біля машини. Я обов’язково поїду з радістю, із захопленням. А ти знаєш, — вона змінила тему, — отой кухлик, що ти мені купив, старий-престарий. Мені і Мануса про це сказала. Там на денці щось написано, але ми не розберемо. Ти мені допоможеш?

Самур крекнув від задоволення і хизуючись швидше перед Даві, проказав у слухавку:

— Із задоволенням, тим більше, що саме по таких черепках пізнається історія і мистецтво народу, — переказав прочитане.

— Самуре, — зробила паузу Марта, — а Даві знає, куди ми збираємося?

— Так, — промимрив Самур і відчув, що настрій у нього відразу зіпсувся.

Але Марта не хотіла закінчувати розмову.

— Знаєш, Самуре, я колись так хотіла послухати Паваротті, що навіть твердо вирішила поїхати аж до Києва — до нашої столиці, як почула, що плануються гастролі цього знаменитого тенора.

— Ви ж казали, що той Лучано — співак, а вона каже — тенор, — закрив рукою слухавку Самур.

Даві подушив у собі сміх.

— … потім газети писали, що щось не вийшло. Але мої подруги з музичної редакції дістали відеокасету з його концертом і я навіть вставила фрагмент однієї пісні у свою програму.

Даві підхопився з місця. Вирвав з рук Самура клаптик паперу з прізвищем співака і внизу дописав щось. Тицьнув написане під ніс Самуру.

— А… де ти… працюєш? — видушив по написаному Самур.

Марта зітхнула:

— Поки не зіткнулася з гостинністю твого господаря, працювала на телебаченні репортером.

Ошелешено викарячив очі і Самур. Він навіть слухавку відняв від розпашілого вуха і німо втупився в Ель Даві.

— Самуре, де ти зник? — неслося доокруж. — Поговори хоч ти зі мною. Мануса подалася у своїх справах. А ця Джан, котру приставив до мене твій милостивий господар, стоїть зараз у кутку і викручує на мені дірку своїми риб’ячими очима. Слухай, а давай просто зараз приходь до мене і ми розберемося з кухлем. Гаразд?

Самур благально глянув на Даві, але той заперечливо похитав головою.

— Ні, — якось жалібно проказав у слухавку Самур. — Служба. Мушу йти.

— Шкода, але я тебе розумію. З Даві жарти погані. Тож до завтра!

— Вона поклала слухавку, — наче виправдовуючись і водночас шкодуючи вимовив Самур. Навколо усе стало безбарвним, без жодного відтінку.

— Йди! — наказав Даві. — Займайся справами.

Сам знову сів у крісло і поклав руки на стіл. Навіть провів по ньому долонями, під якими на інкрустованій квітами блискучій поверхні повинно б з’явитися п’янке тіло українки. Застогнав…

… по кабінету все ще неслись короткі телефонні гудки…

Згадалася надзвичайно сексуальна білявка — американська тележурналістка, з котрою якось переспав, подарувавши їй те, що вона потім сама вибрала у ювеліра. Востаннє її зустрів, коли розглядалися нафтові поставки в Україну. Але ж вона (навіть не пам’ятав, як звати американку) була легко доступна, бо в ній, бачив, жило одне — гонитва за добреоплачуваною роботою.

Марта — зовсім інша. Вона не відкривала перед ним свою душу, просто-напросто не впускала туди Даві. Як це ранило його! Чому? Чому? Чому? Він перлину до перлини, зміг перерахувати ті хвилини, коли вона ледь-ледь припіднімала завісу своєї душі і тоді Даві пірнав у щілину, готовий тонути од щастя, бо у поєднанні з фізичною близькістю давала те, до чого прагнув він. У Катарі говорили: «Людина ніжніша квітки і міцніша каменю». Це і про Марту. Але вона зміниться, камінь перетвориться у пісок, у це Даві вірить, — як тільки народиться ЙОГО ДИТИНА. Тоді Марта стане ніжнішою квітки…

Лімузин уже стояв біля парадного під’їзду.

Марта ретельно приготувалася до поїздки на концерт Паваротті. Вибрала щонайкращу сукню. Темнобрунатна парча відливала золотими вогниками і спадала донизу легкими щедрими складками. Браслет із знаком лева — єдина прикраса аж ніяк не збіднював загального враження. Навпаки, у виграші залишалися відкриті оксамитові плечі, тонкі руки та довга шия.

Чекала цього, як визволення, як ковтка чистого повітря, як зустрічі з Майклом. Якщо краса рятує світ, то спів Паваротті додасть сили їй триматися…

Самур завмер біля машини і побачивши Марту, захоплено підніс кошлаті брови. Сходами спускалася струнка жінка, округлий живіт продивлявся крізь щедрі складки і додавав їй величі та гідності.

Марта посміхнулася до Самура. Перед нею запопадливо відчинилися дверцята і жінка нахилилася, щоб сісти, однак відсахнулася — у салоні авто чекав на неї Даві.

Ні! Вона не буде слухати великого тенора, сидячи біля свого заклятого ворога. Вона не хоче, щоб спів озивався в душі скреготом ланцюгів, котрими прикута до нього.

— Я не поїду! — брязнула дверцятами і кинулась вулицею від будинку. Однак відразу поруч дорогу перегородило двоє охоронців.

Марта зупинилась і прокричала до Даві, стиснувши кулаки:

— Це що, замовлено тортури під райський спів?

10

Немає нуднішого видовища, ніж плантація з висадженими рівними рядами гевеї. Тут ширяє якась задушлива сила. Вона мертвить природу. Серед сірих у жовтуватих лишаях стовбурів гевеї росте хилий, гнилий підлісок. У рідких кронах не гніздяться птахи, сюди не залітають яскраві метелики. Навіть собаки, котрі догідливо бігають за Семом, тримаються більше біля дерев’яного навісу, хіба що Сем шматком рисового буцика заманить котрогось і той спроквола потягнеться за ним, з острахом опустивши морду мало не до землі та пускатиме слину з єдиною надією на додатковий ласий шматок.

Плантацію п’ять разів на день повинен обходити збирач латексу. В основному це робить Сем. Бо це його плантація, на яку він має документ, представлений у поліцейський відділок