Читати книгу - "Герострати, Емма Іванівна Андіївська"

про себе що сказати, і то не лише гори цікавого, а й просто унікального?

– Ви … – я замовк, не знаючи, як далі. Я справді розгубився, прикидаючи подумки, чи те, що він висловив означає якийсь вишуканий дотеп, якого я не втямив, настільки він витончений і сповнений підтексту, зрозумілого лише для втаємничених, чи все це належить розуміти дослівно, тільки тоді як поводитися: підтримувати розмову, а як її підтримувати, коли його інші не цікавлять? – чи упокоритися, нічого не розпитувати й чекати, поки він зволить обізватися? А це ж виключене. Адже він сам потвердив, що знає мого відвідувача, як же його тепер не розпитувати? Ні, це мені понад силу: мій відвідувач до нього заходив і тепер не розтуляти рота? Де ж я тоді довідаюся про мого відвідувача? Нехай думає про мене що завгодно, я мушу витягти з нього бодай кілька інформацій.

– Мені справді прикро, однак мені не лишається іншого вибору. Я мушу вас потурбувати, – сказав я, – ви мусите, тобто, очевидно, ви не мусите, просто я вас благаю мені допомогти!

– Ви гадаєте, я рятівник людства?

– Прошу не зрозуміти мене фальшиво, однак ще раз благаю вас, моїй вдячності не буде меж, це я вам кажу, як перед Богом, прошу вас, зрадьте, чого мій відвідувач, тобто мій клієнт – до вас приходив! Не подумайте, боронь Боже, ніби тут криється якийсь підступ, здасться, ви бачите мою щирість, мені справді треба довідатися про мого клієнта бодай деякі, нехай незначні, дані – для його ж власної користи. Я зобов’язаний.

– Пощо такі передмови? Це ж так просто: він приходив, бо його цікавила моя особистість, – відповів бородач.

Знову невидима стіна. Він наче випробовував моє терпіння. Нехай випробовує, тільки якщо я не здолаю вирвати з нього правди, я ніколи не напишу біографії мого відвідувача і він до смерти стоятиме в мене над душею. Ні, хоч там що, я умучу бородача, мені треба його якось умучити. О Боже, дай мені терпіння й винахідливости, нехай він признається, що дійсно спонукало мого відвідувача вести знайомство з бородачем. Дай мені той ключ, яким він відмикається; я ладен на все, нехай він тільки розповість про мого відвідувача.

– Коли ви добре знаєте мого… клієнта, – почав я знову.

– Хіба людині дано взагалі знати іншу?

– Так, так, певно, але я тепер не про те. Мені йдеться про повсякденне знання людини, а не аж про таке глибинне. Мені головне, що мого клієнта у вас цікавило?

– Ви неуважні. Я вам уже відповів: його цікавила моя особистість: я надзвичайна людина.

Пробі, рятуйте! – тільки я однак не здамся! Якщо я не зберу даних до біографії мого відвідувача, ні, я зберу, я мушу зібрати! Можливо, я йому не симпатичний, і він кпить з мене. Нехай кпить, скільки хоче, я все витримаю, аби він лише розповів про мого відвідувача. Я його ублагаю. Він бачить, звичайно, як я хвилююся, і мені незручно виконувати невдячну ролю івана-покивана, бо коли людина не хоче розповідати, то непристойно мучити її розпитами, однак що ж я вдію?

–,Чи ви знаєте, де мій клієнт мешкає?

– Якби я запам’ятовував, де мешкають ті, які мене відвідують, мені не вистачило б однієї голови.

Мене раптом просвітило. Щоправда, я ризикував викрити себе, проте, не зважившися, нічого не досягнеш, от саме тут візьме та й пощастить витягти з нього інформації про мого відвідувача?

– Чи не приходив до вас мій клієнт, щоб ви, гм, – писали його біографію?

– Я його? Ви що, з неба звалилися? Ну ж і втнули! Про мене варто писати біографію, це так, а щоб я про когось? Зрештою, про мене хіба лише саму біографію писати! Цілі епопеї, романи, хоч за браком талантів цього покищо ніхто не зробив, крім заміточки в газеті п’ять років тому, і то з приводу, – а шкода. Та я переконаний, колись ще напишуть, виключена річ, щоб не написали, мене тут усі знають, адже я велика людина!

– Ви велика людина?

– Я велика людина!

Я аж зупинився, намагаючися пильніше роздивитися, чи бородач кепкує, хоч його обличчя не виявляло жодних емоцій, наче він набік випозичив своє тіло, і з нього говорив хтось сторонній.

– Ви велика людина? – з зачудованням повторив я, стверджуючи, як я поволі втрачаю відчуття, де я.

– Я велика людина, – з видимим задоволенням підтвердив бородач, здається, дочекавшися від мене нарешті людських питань.

– Мені вперше доводиться зустрічати велику людину.

– Щодо цього я ані трохи не сумніваюся.

– Чи я вас не потурбую, коли …

– Не потурбуєте, я вже пояснював. Зрештою, зараз я вам дозволяю мене навіть турбувати. Я в доброму настрої і люблю робити добро.

Тоді розповідж про мого відвідувача, аж закричав я подумки, а вголос лише кволо зауважив:

– А в якій галузі велика людина? – з сумом думаючи, що мій відвідувач у нього проводив час, і бородач напевно знає, і де той живе, і його прізвище, і його життя (бо інакше чого ж би мого відвідувача аж сюди занесло?), знає, бачить, як мені залежить на цьому, і комизиться розповісти.

– Хіба людина велика в якійсь галузі? – щиро здивувався бородач.

– Я неточно висловився, я хотів спитати, через що саме ви великі? – поправився я, відчуваючи, наскільки мої поправки гірші, від усього досі виголошеного. Якби якось вплинути на нього, щоб він заговорив про мого відвідувача, бож виявляється, я просто безсилий скерувати його увагу на відвідувача, ще більше засмутився я, і то безсилий напевно ще й тому, що я, невідомо як, раптом подвоївся і не вміщаюся у власному тілі. Це відбувається дуже швидко, і того я, якому залежало довідатися бодай головні дані про мого відвідувача, вже вихлюпнуло поза мою оболонку, з якої нібито теж я говорю до бородача, а поруч із мого тіла, не заторкуючи моєї свідомости, яка ще сяк-так скріплює мої обидва розчленовані я, промовляє людина, яка мені, першоджерелу цього роздвоєння, здається такою чужою і далекою, аж я з подивом стверджую: мені рішуче байдуже, що вона виголошуватиме.

– Велика людина зовсім не через щось велика. Вона сама собою велика людина і кінець, – резюмував бородач.

– Воно ніби так, тільки кожна людина має на це свій погляд.

– О ні, ця істина незалежна від поглядів.

– Нехай, про мене. Я не затятий, та й не люблю наполягати, це не в моєму характері, зрештою, мені залежить, ні, не залежить, а я волів би вас попросити, тобто, очевидно, мені на тому залежить, навіть дуже залежить, ви не гнівайтеся, мені зараз якось