Читати книгу - "Зелений дім"

річ, пожартував. Нарешті ти не обманюєш нас, сестрице.

— Я тобі не сестриця, — кричить Дикунка. — Я повія й дурнувата.

— Тільки б тебе отець Гарсія не почув, бо рознервується, — попереджає доктор Севальйос, прикладаючи палець до вуст. — А що з тим непереможним, хлопці. Чому ви з ним уже не ходите?

— Ми побилися, докторе, — відповідає Мавпа. — І заборонили йому з’являтися в Мангачерії.

— Це мерзотник, докторе, — додає Хосе. — Падлюка. Хіба ви не чули, як він низько впав? Навіть сидів у в’язниці за злодійство.

— Але ж раніше ви були з ним нерозлучні і всій П’юрі не давали спокою, — зауважує доктор Севальйос.

— Річ у тім, що він не мантач, — пояснює Мавпа. — Поганий товариш, докторе.

— Треба домовитися з яким-небудь священиком, — нагадує Анхеліка Мерседес. — Щодо панахиди й поминок.

— Можна попросити когось із Салезіанського коледжу, доньє Анхеліко, — каже Мавпа. — Хочете, я піду з вами? Там є один симпатичний священик, навіть з хлопчаками грає у футбол, його звати отець Доменіко.

— У футбол він, може, й грає, але по-іспанському двох слів не зв’яже, — чується невиразне хрипіння з-під шарфа. — Отець Доменіко — нічого не скажеш, добре пожартували.

— Слово за вами, отче, — промовляє Анхеліка Мерседес. — Ми хочемо лише, щоб панахида була така, як бог заповів. Кого ж нам тоді запросити?

— Я прийду. — Отець Гарсія робить нетерплячий жест. — Адже те бабисько просило, щоб прийшов саме я. Навіщо стільки балачок.

— Так, отче, — радісно вигукує Дикунка. — Сеньйора Чунга хотіла, щоб це були ви.

Згорблений і похмурий, отець Гарсія прямує до дверей, човгаючи ногами по підлозі. Доктор Севальйос витягає гаманець.

— Цього ще бракувало, — зупиняє його Анхеліка Мерседес. — Сьогодні я пригощаю вас безкоштовно, бо ви зробили мені приємність, привівши отця.

— Дякую, кумо, — каже доктор Севальйос. — Але все-таки візьми мій внесок на поминки. Ну, тоді до вечора, я теж прийду.

Дикунка й Анхеліка Мерседес проводжають доктора Севальйоса до дверей, цілують руку отцю Гарсії, повертаються назад. Тримаючись попід руки, отець Гарсія й доктор Севальйос ідуть по залитому сонцем передмістю серед віслюків, навантажених хмизом і дзбанами, серед кудлатих собак і замурзаних хлопчаків, які кричать дзвінкими голосами: палій, палій, палій! Отець Гарсія не звертає на них уваги, він насилу тягне ноги, похиливши голову на груди, кахикаючи та хриплячи. Дійшовши до прямої вулички, вони змушені притулитися до стіни, щоб їх не розтоптав натовп чоловіків та жінок, які супроводжують старе таксі. Повітря весь час розтинають хрипкі звуки клаксона. З халуп виходять люди і приєднуються до натовпу, деякі жінки вже починають голосити, інші підносять до неба схрещені пальці. Перед отцем Гарсією й доктором Севальйосом затримується хлопчак. Якусь хвилину він стоїть непорушно, дивлячись повз них приголомшеними очима, — арфіст умер, — потім тягне за рукав доктора Севальйоса, — його везуть у таксі, разом з арфою, — і біжить далі. Нарешті натовп проходить. Отець Гарсія й доктор Севальйос, ступаючи маленькими стомленими кроками, дістаються до алеї Санчеса Серро.

— Я прийду за вами, — каже доктор Севальйос. — Разом підемо на панахиду. Спробуйте поспати хоч вісім годин.

— Гаразд, гаразд, — хрипить отець Гарсія. — Годі вже тих ваших добрих порад.

«Вáрварство й цивілізація» у творчості Маріо Варгаса Льоси

«Відтворити дійсність — це найкращий, на мій погляд, спосіб змусити людей пізнати й усвідомити себе, свою могутність і свою нікчемність, свою обмеженість і свою мудрість», — так писав про мистецтво роману відомий перуанський письменник Маріо Варгас Льоса. Поклавши собі за взірець бальзаківську «Людську комедію», він створює романи з перуанського життя, в яких аналізує життя найрізноманітніших суспільних верств, заглиблюючись при цьому і в історію Перу, і торкаючись проблем суто сучасних.

Можливо, бажання дорівнятися до Бальзака (сам Льоса підкреслював, що ніхто не дав такої анатомії людського життя, як Бальзак, і називав його й Флобера своїми літературними вчителями) на сьогодні сприймається як трохи наївне, однак не можна не відзначити і великого таланту письменника, і привнесення ним у розвиток романної форми неповторного власного слова.

Не випадково Хуліо Кортасар так високо оцінив часово-просторову структуру роману Льоси «Зелений Дім», вказуючи на визначальну рису індивідуального стилю письменника, тобто на його здатність до багатоплощинного, об'ємного зображення подій, крізь які видно читачеві життя всієї країни.

Світова громадськість одразу ж звернула увагу на ще молодого письменника (нар. 1936), який вже першим своїм романом «Місто й пси» (1962) ввійшов у авангард латиноамериканських письменників, що на кінець 60-х — початок 70-х років XX ст. змусили світ заговорити про вибух латиноамериканської літератури, яка й досі є однією з найцікавіших на світовій літературній ниві.

Ті, на кого рівнявся Льоса, майже всі були старші від нього. Саме вони упродовж десятиліть і творили новітню латиноамериканську літературу, дали поштовх для зростання розмаїтих літературних талантів. Це письменники різних країн «палаючого континенту», такі як кубинці Алехо Карпентьєр і Хосе Лесама Ліма, гватемалець Мігель Анхель Астуріас, колумбієць Габрієль Гарсія Маркес, аргентінці Хорхе Луїс Борхес, Ернесто Сабато й Хуліо Кортасар, бразілець Жоржі Амаду, мексіканці Хуан Рульфо й Карлос Фуентес, уругваєць Хуан Карлос Онетті, перуанець Хосе Марія Аргедас та інші.

Але прийшов молодий Варгас Льоса, який до свого першого роману написав лише збірку оповідань з життя перуанських підлітків «Вожді» (1958), і одразу ж зайняв місце поряд із старшими майстрами.

У часи реакційного режиму в Перу його роман «Місто й пси» (1963) був заборонений. Цю книгу навіть урочисто спалювали у дворі кадетського училища Леонсіо Прадо, де розгортаються події твору. Надто нищівною була критика перуанського суспільства, надто непривабливою була картина того, як формується світогляд підлітків, які згодом стають дорослими громадянами — лихими, егоїстичними, улесливими. Лише поодинокі з них витримують випробування злом, але їм уготована доля самотніх лицарів у боротьбі з несправедливістю.

У цьому романі Льоса вперше застосовує складну композиційну побудову, змушує нас замислюватись, розмірковувати і водночас напружено стежити за перебігом подій, за зміною монологів героїв. Несамохіть читач заглиблюється в химерний світ Льоси, живе усіма подіями разом із ними.

Можна сказати, що в цього письменника саме композиція твору є тим каталізатором, який змінює звичне сприйняття дійсності, змушує подивитися на неї із зовсім несподіваного боку.

Після «Міста й псів» був написаний роман «Зелений Дім» (1966), який приніс Маріо Варгасу Льосі вже світове визнання.

Одержуючи за цей роман премію Ромуло Гальєгоса, письменник сказав: «Треба, щоб суспільство знало, що література — це вогонь, що вона означає нонконформізм і повстання, що суть письменництва полягає в протесті й критиці».

1967 року Льоса напирав повість «Щенята» (укр. переклад 1978), де змальовано життя компанії підлітків, проблеми їхнього змужніння