Читати книгу - "Темний ліс"

— Вибач, я не володію жодною іншою мовою, тож доведеться обмежитися китайською кухнею.

— Цілий світ, здається, вибудуваний із цеглин-екранів, — захоплено зауважив Ло Цзі.

— О так, будь-яку гладеньку поверхню можна перетворити на екран, — відповів Да Ши, виймаючи пачку цигарок і простягаючи її Ло Цзі. — Дивися, це чи не найдешевша марка на ринку.

Тільки-но Ло Цзі взяв пачку до рук, її поверхня засвітилася анімованими зображеннями, схожими на ще один інтерфейс.

— Ну… це лише плівка на пачці, здатна відтворювати якісь зображення, — Ло Цзі роздивлявся пачку.

— Плівка? Та ця штукенція може виходити в інтернет! — Ши Цян нахилився й натиснув на один символ, що миттєво відреагував, ніби кнопка клавіатури, — й відразу всю поверхню пачки зайняв рекламний ролик.

Перед очима в Ло Цзі з'явилася стара фотографія сім'ї з трьох осіб, які сиділи у вітальні. Раптом із пачки залунав запопадливий голос:

— Пане Ло Цзі, такий вигляд мала щаслива родина у ваші часи. Ми знаємо, що у той час мати власний будинок у столиці було найзаповітнішою мрією більшості людей. Тепер Корпорація «Зелений листочок» може допомогти вам у втіленні цієї мрії. Як ви можете бачити, в цю чудову епоху дім перетворився на листок дерева, й «Зелений листочок» готовий надати для вибору будь-який тип приміщення за вашими вподобаннями й вимогами.

На екрані почалася демонстрація рекламного ролика, в якому листки один за одним додавалися до гілок гігантського дерева, потім зображення змінилося планом та інтер'єрами помешкань. Одна квартира була навіть із повністю прозорими стінами й меблями, здавалося, ніби все висить у повітрі.

— Звичайно, ми також можемо збудувати для вас традиційний дім на поверхні планети, щоб ви могли повернутися до звичної золотої доби, в затишний родинний маєток…

З'явилося зображення класичної вілли з великим газоном, але скидалося на те, що це також лише старе фото. Диктор із ролика вільно говорив класичною китайською, проте затнувся перед словом «родинний», ніби пригадував, що воно таке. Це було частиною далекого минулого, якому тут не лишилося місця.

Да Ши забрав пачку з рук Ло Цзі, дістав дві останні сигарети, запропонував одну товаришеві, зім'яв порожню пачку й кинув її на стіл. Демонстрація рекламного ролика не перервалася, лише звук вимкнувся.

— Скрізь, хоч би куди я йшов, мушу вимикати ці кляті екрани довкола себе. Жахливо дратує, — видихнув Да Ши, руками й ногами вправно вимикаючи екрани та згортаючи дисплеї на столі, під столом і на підлозі. — Але вони не можуть обійтися без цього, — він вказав на відвідувачів ресторану. — Зараз уже немає окремих комп'ютерів чи ґаджетів. Хочеш в інтернет — тисни на будь-яку гладеньку поверхню. Існують моделі взуття й одягу з доступом до мережі. Віриш чи ні, але я бачив навіть туалетний папір, із якого можна спілкуватися онлайн.

Ло Цзі дістав серветку з коробки на столі й, дякувати небесам, це був звичайний папір без доступу до інтернету. Але активувалася сама коробка, на поверхні якої негайно з'явилося зображення прегарної дівчини, що взялася вихваляти якийсь пластир, вочевидь знаючи про сьогоднішні пригоди Ло Цзі й розуміючи, що він міг отримати забої чи подряпини.

— Боже ти мій, — Ло Цзі швидко заходився запихати серветку назад у коробку.

— Оце вже справжня інформаційна ера, а не той примітив, який ми з тобою пам'ятаємо, — посміхнувся Да Ши.

Поки чекали на замовлення, Ло Цзі розпитав Да Ши про його життя. Він почувався трохи ніяково, бо поцікавився цим лише зараз, але пригадав події дня й відчув себе механічно заведеною іграшкою, змушеною рухатися вперед проти власної волі. І лише коли заведення скінчилося, з'явилось трохи вільного часу.

— Вони дозволили мені піти у відставку, що не так уже й погано, — просто відповів Да Ши.

— Бюро громадської безпеки[65], чи де там ти працював? Воно ще існує?

— Існує. Бюро так і залишилося без змін, але я звільнився звідти ще до гібернації. Останнє місце моєї служби тепер входить до складу Азійського космічного флоту. Тобі ж відомо, що флоти нині — як супердержави у наш час, тож тут я іноземець. — Він видихнув чималу хмару білого диму й уважно спостерігав, як вона підіймається до стелі, ніби розмірковував над розв'язанням складної проблеми.

— Класичні країни минулого зараз уже не мають того значення, що мали раніше… Світ невпинно змінюється — на краще чи на гірше, але це так. Да Ши, добре що ми з тобою вміємо непогано пристосовуватися. Хоч би що трапилося, будемо на коні.

— Слухай-но, старий, я не такий гнучкий і відкритий до змін у певних сенсах, як ти. І не такий непохитний. Якби мені на долю випали твої випробування, точно з'їхав би з глузду.

Ло Цзі взяв пожмакану пачку з-під цигарок і заходився її розправляти. На його подив, поверхня пачки й далі крутила ролик «Зеленого листочка», хоча зображення трохи зблідло. Зважившись, він сказав:

— У статусі рятівника людства чи вигнанця я завжди був сконцентрований на використанні наявних ресурсів, щоб жити якомога щасливіше. Ти можеш думати, що я останній егоїст, але, щиро кажучи, ця моя риса мені подобається найбільше. Хочеш дізнатися мою думку? Да Ши, ти надто опікуєшся своєю місією і до всього ставишся надто відповідально. Облиш це, чуєш? Поглянь довкола: кому й нащо ми здалися в ці часи? Запам'ятай: carpe diem, quam minimum credula postero — ось наш дороговказ до кінця життя.

— Угу-м, був би я таким — тобі зараз уже можна було б не хвилюватися з приводу наповнення шлунка, — відповів Да Ши, тицьнувши сигаретою в попільничку, в якій відразу запустився рекламний ролик сигарет.

Ло Цзі зрозумів, що його думку неправильно витлумачили:

— О ні, Да Ши, я не те хотів сказати! Твоя увага й турбота про мене вартують багато. Без тебе я точно загину. Скільки разів ти врятував мені життя сьогодні: один, два, три? Два з половиною, точно.

— Кажеш, я нікого не можу покинути напризволяще? Це моя доля — рятувати тебе з халеп? — невдоволено пробурмотів Да Ши, озираючись, мабуть, шукаючи, де тут купити ще сигарет. Повернувшись знову до столу, він нахилився до Ло Цзі: — Але ж, друже мій, певний час ти й справді вважався месією.

— Ця ноша не до снаги нікому, тож не дивно, що я втратив здоровий