Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

були заборонені, темні праці, про які більшість людей при здоровому глузді навіть і не чула, а якщо й чула, то лишень у вигляді уривчастих, вимовлених пошепки фраз; страхітливі зібрання давніх таємниць і формул, які плин часу доніс із доби юності людства, і з тих прадавніх билинних днів, коли на землі ще не було людини. Блейк і сам читав такі твори: латинський виклад жахливого Некрономікона, лиховісну Liber Ivonis[184], одіозні Культи вампірів графа д’Ерлета, Невимовні культи фон Юнтца і диявольські De Vermis Mysteriis старого Людвіґа Пріна. Але були і книги, про які він знав лише з чиїхось слів або взагалі не чув — Пнакотикські рукописи, Книга Дзяна[185], а також напівзотлілий фоліант, списаний геть незрозумілими знаками, хоча траплялися у ньому і символи та діаграми, які міг би з трепетом упізнати будь-який адепт окультних наук. Тепер Блейк переконався, що місцеві перекази і чутки не обманювали. Це місце колись було обителлю зла — давнішого за рід людський і безмежнішого за відомий Всесвіт.

У допотопному столі знайшовся записник у шкіряній палітурці, заповнений дивними шифрованими записами. Рукописний текст був набором традиційних символів, якими нині послуговуються в астрономії, а в давнину використовували в алхімії, астрології та інших сумнівних науках: знаки сонця, місяця, планет, конфігурацій та зодіакальних сузір’їв, що щільними рядами стояли на кожній сторінці. Весь цей загадковий текст був поділений на параграфи та розділи, а це могло означати, що кожен символ відповідає певній літері алфавіту.

Сподіваючись розгадати криптограму пізніше, Блейк поклав записник у кишеню. Багато які з книг на полицях манили його, він відчув спокусу трохи згодом позичити деякі з них і дивувався, як вони могли так довго простояти недоторканими. Невже він став першим, кому пощастило пересилити всеосяжний гнітючий страх, що добрих шістдесят років віднаджував непроханих гостей?

Ретельно обстеживши перший поверх, ступаючи по товстому шару пилу на підлозі моторошного нефу, Блейк проклав собі дорогу до вестибюля, в якому раніше помітив двері та сходи, що мали вести до чорної вежі та дзвіниці, знайомих йому давно, хоча й оддалік. Зійти нагору було непростою справою — він задихався через пилюку, що укривала все пухкою ковдрою, та й павуки зробили все можливе, щоб заткати цей і без того вузький прохід. Високі дерев’яні сходинки закручувалися спіраллю, і Блейк раз у раз проходив повз запорошене вікно із запаморочливим міським краєвидом далеко внизу. Хоча з першого поверху він і не помітив ніяких мотузок, а все ж сподівався побачити дзвін або й кілька дзвонів на вершині башти, чиї вузькі, захищені стулками стрілчасті вікна так часто вивчав у бінокль, але тут на нього чекало розчарування, бо діставшись горішньої сходинки, він опинився у залі, де не було жодного натяку на дзвони, а сама башта, цілком очевидно, мала зовсім інше призначення.

Квадратне приміщення зі стороною п’ятнадцять футів тьмяно освітлювали чотири стрілчасті вікна — по одному на кожній стіні, засклені і прикриті щільними дерев’яними стулками. Віконниці доповнювали цупкі темні ширми, добряче вже зотлілі. Посеред запорошеної підлоги стояв чудернацький кам’яний постамент близько чотирьох футів заввишки і двох у діаметрі, зусібіч покритий химерними грубо вирізьбленими та геть незнайомими ієрогліфами. На постаменті лежала металева скринька дивної асиметричної форми. Її кришка на завісах була відкинута, а всередині щось лежало — під багаторічним шаром пилу воно здавалося чи то якимось яйцем, чи то сферичним предметом неправильної форми чотирьох дюймів у діаметрі. Навколо постаменту нерівним колом розташувалися сім готичних крісел із високими прямими спинками, яких майже не зачепив час, а позад них уздовж обшитих темними дошками стін височіло сім величезних постатей з пофарбованого чорним і добряче вже облупленого гіпсу, які найбільше нагадували загадкових кам’яних бовванів з таємничого острова Пасхи. В одному з кутів затягнутої павутинням зали до стіни було прикріплено драбину, що вела до закритої ляди і далі — у шпиль без єдиного вікна.

Коли очі Блейка звикли до тьмяного світла, він помітив на дивній скриньці з жовтавого металу чудернацькі барельєфи. Наблизившись, він заходився змітати пил руками і носовичком і тільки після цього розгледів на стінках різьблення у вигляді якихось невідомих почвар; вони хоч і видавалися певною мірою схожих на живих тварюк, але не мали собі подібних серед відомих форм земного життя. Чотиридюймовий сфероїд у скриньці виявився майже чорним, із червоними прожилками, багатогранником з безліччю неправильної форми граней — це був або незвичайний кристал, або штучний об’єкт, виточений із ретельно відшліфованого мінералу. Камінь не торкався дна, його оперізувала металева стрічка, за яку до нього кріпилося сім незвичайних на вигляд горизонтальних розтяжок — від каменя до верхнього краю внутрішньої стінки. Зблизька цей камінь просто зачарував Блейка. Він не міг відвести від нього очей і, дивлячись на його сяючі грані, немов бачив крізь них серпанок напівсформованих чудесних світів. Перед його очима попливли краєвиди небесних тіл із величними кам’яними баштами, інших планет з могутніми горами без жодних ознак життя і ще більш віддалених просторів Всесвіту, де про присутність свідомості й волі свідчили лиш слабкі відголоски у похмурій пітьмі.

Одвівши погляд, Блейк помітив купку пороху в дальньому кутку, прямо біля драбини, що вела до ляди. Він не розумів, що саме привернуло його увагу, але щось у її обрисах наче подавало підсвідомості якийсь потаємний сигнал. Він рушив уперед, розводячи руками пасма павутиння, і йому дедалі яснішою ставала моторошна правда. Змахнувши носовичком пил, Блейк нарешті відкрив таємницю і задихнувся від неймовірного вибуху почуттів. То був людський скелет, і пролежав він тут доволі довго. Одяг на ньому зотлів, але з вигляду ґудзиків і залишків тканини можна було зробити висновок, що колись це був сірий чоловічий костюм. Були й інші предмети одягу: взуття, металеві застібки, великі запонки, старомодна шпилька для краватки, репортерське посвідчення з назвою старої «Провіденс Телеграм» і напівзотлілий шкіряний записник. Блейк уважно його оглянув і виявив кілька банкнот старого зразка, целулоїдний рекламний календарик на 1893 рік, кілька візитівок на ім’я Едвіна М. Ліллібриджа, та ще змережений олівцем аркуш паперу.

Записи були вкрай загадковими, тож він дуже уважно їх прочитав при тьмяному світлі, що проникало з вікна у західній частині приміщення. Безладний текст складався з таких речень:

«Проф. Енох Бовен повернувся з Єгипту у травні 1844 — купив стару церкву Вільної Волі в липні — його археологічні твори і дослідження у галузі окультизму добре відомі».

«Д-р Драун з 4-ї Баптистської у проповіді 29 груд. 1844 застерігає щодо Зоряної Мудрості».

«Громада 97 на кінець ’45».

«1846 — троє зникли — перша згадка про Осяйний Дельтоедр[186]».

«Семеро зникли 1848 — почалися розмови про жертвоприношення з кров’ю».

«Розслідування 1853 року ні до чого не привело — розповіді про звуки».

«Отець О’Меллі розповів про поклоніння дияволу за допомогою скриньки, знайденої у великих єгипетських руїнах, — каже, можна прикликати щось таке, чого не може існувати при денному світлі. Від слабкого світла ховається, при яскравому світлі тікає геть. Потім доводиться прикликати знову. Ймовірно, дізнався про це з передсмертної сповіді Френсіса Кс. Фіні, який долучився до Зоряної Мудрості у 49-му. Ці люди кажуть, що Осяйний Дельтоедр показував їм небо та інші світи і що Той, Хто Чаїться у Темряві якось розкриває їм