Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

«Історія Орріна Б. Едді 1857. Вони прикликають, дивлячись у кристал, і спілкуються своєю таємною мовою».

«200 або більше у парафії 1863, за винятком чоловіків на фронті».

«Натовп ірландців учинив погром у церкві 1869 року після зникнення Патріка Ріґана».

«Натяки у статті у Дж. від 14 березня 72-го, але про це не говорять».

«Шестеро зникли 1876-го — таємний комітет звернувся до мера Дойла».

«На лют. 1877-го заплановано акцію — церкву закрили у квітні».

«Банда — «Хлопці з Федерал-Гілл» — у травні погрожує Д-ру і членам парафіяльного правління».

«181 людина покинула місто до кінця 77-го — імен не названо».

«Близько 1880 заговорили про привидів — спробувати перевірити, чи правда, що з 1877 ніхто не заходив до церкви».

«Попросити у Леніґена світлини церкви, зроблені 1851…»

Вклавши аркуш у записник і сховавши його у кишеню піджака, Блейк придивився до скелета серед пороху. Зміст записів він цілком зрозумів, у нього вже не лишалося сумнівів, що цей чоловік сорок два роки тому прийшов до покинутої церкви у гонитві за сенсацією для своєї газети, на що ніхто, крім нього, не зважився б. Можливо, про його плани нікому не було відомо — хто зна? Але ж він не повернувся до редакції. Може, він здолав притлумлений страх, але той раптово повернувся, і чоловік помер від раптового серцевого нападу? Блейк нахилився над білими кістками і помітив, що вони дуже дивні на вигляд. Деякі були потрощені, а деякі на кінцях незрозумілим чином витончилися. Решта була якогось дивного жовтавого кольору з невиразними ознаками обвуглення. Обвугленими були і рештки одягу. Череп виглядав особливо дивно — весь у жовтавих плямах з випаленим отвором на тімені, наче якась сильнодіюча кислота проїла у товстій кістці отвір. Що сталося зі скелетом за чотири минулі десятиліття, Блейк не міг навіть уявити.

Мимохіть Роберт перевів погляд на камінь, і під його незбагненним впливом у його голові постало туманне видіння. Він побачив у сутанах із каптурами постаті, які навіть не були схожі на людські, і неоглядну пустелю, поцятковану високими, аж до небес, різьбленими кам’яними монолітами. Бачив вежі та стіни у чорних безоднях морських глибин і коловерті просторів, де клапті чорного туману клубочились на тлі холодного пурпурового сяйва. А позад усього цього він побачив провалля пітьми, в якій тверді й напівтверді форми можна було відрізнити лише за брижами на поверхні, а невидимі потужні сили, здавалось, упорядковували цей безмежний хаос і берегли розгадку усіх парадоксів і таємниць відомих нам світів.

Несподівано чари розвіяла хвиля незрозумілого панічного страху. У Блейка перехопило подих, і, вловивши пильний погляд якогось безтілесного прибульця, він відвернувся від каменя. Блейк відчув себе у полоні якоїсь сутності, чогось незрозумілого — не того, що зачаїлося в камені, але того, що пронизувало його поглядом крізь камінь, якоїсь істоти, здатної невідступно його переслідувати, не маючи потреби навіть дивитися. Відверто кажучи, самé це місце починало недобре впливати на його нерви, чого цілком можна було сподіватися після настільки лиховісної знахідки. До того ж денне світло почало згасати і, позаяк Блейк не мав при собі ніякого джерела освітлення, було зрозуміло, що йому от‑от доведеться піти звідси.

І ось тоді, у густому присмерку, Блейк наче помітив слабкий проблиск сяйва з химерного гранчастого каменя. Він спробував відвести очі, але якась невидима потужна сила знову притягувала його погляд. Може, то слабке радіоактивне фосфоресціювання? І що там було сказано у записах померлого про Осяйний Дельтоедр? І що ж це, врешті-решт, за таке покинуте лігво всесвітнього зла? Що тут коїлося і що може дотепер чаїтися у тінях, відлякуючи навіть птахів? Тепер йому здавалося, що звідкілясь дуже зблизька тягне смородом, звідки саме — незрозуміло. Блейк ухопився за кришку скриньки, яка так довго лишалася відкритою, і різко опустив. Вона легко повернулася на хитромудрих завісах і щільно закрилася над тепер уже чітко видимим сяйвом каменя.

Від гучного металічного клацання угорі наче щось заворушилося, і з-поза опущеної ляди, з вічного мороку шпиля долинуло тихе шарудіння. Без жодного сумніву, то були пацюки, єдині живі створіння, які виявляли свою присутність у цьому проклятому місці, відколи Блейк переступив поріг церкви. Хай там як, а той шерех неабияк його настрахав, і тепер він, не тямлячи себе, кинувся вниз гвинтовими сходами, швидко проминув страшний неф, склепінчастий підвал, вибіг у вечірній присмерк порожньої площі і мчав уздовж моторошних провулків і бульварів Федерал-Гілл, аж поки опинився на людних вулицях центральної частини міста і знайомих брукованих хідниках університетського містечка.

Наступними днями Блейк нікому нічого не розповідав про свою експедицію. Натомість він читав книжки, вивчав підшивки газет за багато років і гарячково намагався розгадати криптограму зі шкіряного записника, знайденого ним серед павутиння ризниці. Як одразу зрозумів Блейк, шифр був не з простих, і після тривалих досліджень він переконався, що записи було зроблено не англійською, латиною, грецькою, французькою, іспанською, італійською і не німецькою мовами. Вочевидь, знадобиться уся його неабияка ерудиція.

Щовечора його охоплювало давнішнє бажання дивитися на захід, де серед наїжачених дахів далекого і майже примарного світу височів давній чорний шпиль, але тепер звичне видовище викликало у Блейка страх. Він знав, який диявольський спадок, які підступи воно приховує, і це знання породжувало в його уяві нові химерні видіння. Поверталися перелітні птахи, і, спостерігаючи за їх ширянням у вечірньому небі, він уявляв, як вони намагаються облітати похмуру самотню вежу. Варто пташиній зграї підлетіти ближче, думав Блейк, як птахи у паніці кидаються врозтіч і сполохано кричать — нечутно звідси через завелику відстань.

У червні в щоденнику Блейка з’явився запис про перемогу над криптограмою. Як він виявив, текст було написано темною мовою акло[187] — нею послуговувалися деякі лихі стародавні культи, відомі йому з давніх досліджень. Дивно, але у щоденнику не було жодного слова про зміст розшифрованого Блейком тексту, хоча й видно — результат його неабияк стривожив і налякав. Там є згадка про якогось Того, Хто Чаїться у Темряві, який пробудився під час споглядання Осяйного Дельтоедра, і божевільні домисли про темні безодні хаосу, з яких він прибув. Про цю істоту мовиться як про таку, що володіє усіма знаннями світу і прагне страшних жертв. Деякі записи Блейка свідчать про його побоювання, щоб та істота, яку, йому здавалося, він прикликав, не вирвалася, хоча при цьому він зауважує, що світло вуличних ліхтарів створює для нього нездоланну перешкоду.

Він часто згадує про Осяйний Дельтоедр, нерідко називаючи його вікном у простір і час, і простежує його історію від створення на темному Юґґоті і до того, як Древні принесли його на Землю. Подібні до морських лілей мешканці Антарктики зберігали його в незвичайній скриньці, потім у руїнах їхніх поселень камінь знайшли змієлюди Валузії, а по багатьох віках у Лемурії в нього зазирнули перші людиноподібні істоти. Він перетинав незнані моря і дивовижні землі, тонув разом із Атлантидою, аж поки його не знайшов у своїх сітях мінойський[188] рибалка і не продав темнолицим купцям з похмурого Кему. Фараон Нефрен-Ка звів навколо нього храм із криптою без жодного вікна, а потім його ім’я було збито з усіх монументів і стерто з усіх записів. Камінь лежав під уламками лиховісного святилища, яке вщент зруйнували жерці й новий фараон, аж поки лопата котрогось із копачів