Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

95
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 149
Перейти на сторінку:

-Він має рацію, - заговорив Данило дивлячись на спину Ґранда. – Ти повинна легітимувати владу.  

Марія нічого не відповіла. Лишень подумала: “Любий, невже ти так хочеш зустрічатися не з принцесою, а з Імператрицею?”. Вона знову сіла у своє крісло й увімкнула робочий стіл: 

-Залиш мене саму. 

-Як скажеш, - сказав Данило, і вийшов з кабінету.  

Імператриця думала над словами Ґранда. Він дійсно говорив вірні речі.   

Марія різко встала й вийшла з кабінету. Її хода була швидкою, наче легенький вітерець. Давид здивовано глянув на Імператрицю, яка мчала на вихід. За нею попрямувала охорона, а за ними й сам секретар.  

Імператриця мчала коридорами до головного кабінету. Вона не була там з моменту початку повстання. Дівчина зайшла у кімнату очікувань і стояла вже біля дверей до кабінету, як тут її наздогнав Давид: 

-Що ви робите? – стурбовано запитав хлопець. 

-Я хочу зайти туди.  

-Це  небезпечно. Не підходьте до вікон. Імпермени чекатимуть тут. 

-Можна не ставитися до мене як до дитини? – сказала Марія й одразу увійшла до кабінету. 

Кімната ніяк не змінилася з тих днів. Імператриця повільними кроками йшла до головного столу. Вона підійшла до нього, торкаючись його тоненькими пальцями. Її погляд одразу впав на панорамне вікно, з якого виднілися хмарочоси столиці, що купалися в полудневій сахарській спеці. В кабінеті панувала мертва тиша, навіть кроки дівчини не було чутно.  

Марія пішла до спальні. У ній досі лежали речі Ромула. Вона лягла на постіль і пустила сльозу. Їй згадувалися моменти з братом. Марії не давало спокій те, що невідомо до кінця чи живий Ромул, чи мертвий. Ця загадка не дозволяла впадати в безнадію, але водночас з’їдала її з середини.  

Вона почула якийсь стукіт. Їй здалося, наче хтось вдарився об ногу у кабінеті. Дівчина різко вийшла зі спальні, оглянулася, але нікого не побачила. Тут таки знову почувся стукіт. Звуки йшли з малого столу, над яким висіла карта Галактичного Союзу. Вона швидкою ходою попрямувала туди, але її погляд одразу впав на підлогу, де саме порався робот-прибиральник. Це він бився об стіл під час своєї роботи.  

Марія ближче підійшла до карти. Вона виглядала великою й красивою.  

-Це все твоє. 

Почувся якийсь знайомий голос. Вона обернулася, але нікого не було: 

-Збережи це у своїх долонях. 

Імператриця знову обернулася, але нікого не було.  

-Ти мене шукаєш? – озвався Данило, якого не видно через шафу. 

-Що ти ту  робиш? 

-Чув, що ти переполох вчинила в Офісі. Думав піти заспокоїти.  

-Як бачиш все добре. 

-Так, - підходячи до дівчини мовив Данило, аби її обійняти. – Зроби це… 

-Важко усвідомити, що зараз на моєму місті міг бути Ромул. 

-Ти не можеш усвідомити того, що  тепер ти Імператриця, а не він. 

-А якщо він повернеться… 

-Він зробив свій вибір. Навіть якщо Ромул повернеться, претендувати на твоє місце не буде. А якщо зараз відмовиться, то що скажеш: «Пробач, брате, не змогла зберегти династію?». Завтра попри всі ризики ти офіційно станеш імператрицею.  

-Офіційно монарх стає Імператором після коронації. 

-То формальність, сама знаєш. Ти не мусиш робити помилок. І завтрашній день вже стане історичним.  

“Відколи ти став таки знавце?” 

-Скажи чесно, все вже за мене вирішили? 

-То була ідея Лейвера. Ґранд взявся тебе переконати.  

-І ти все це знав? 

-Ні, дізнався від Давида. Він саме сказав, що завтра на 10:00 запланована твоя поїздка до Парламенту. Всім присутнім повідомлять про звичайне засідання, однак то буде офіційне проголошення. Мене лишень попросили спокійно тобі пояснити, бо тільки я можу заспокоїти твій норов,- сказав Данило й поцілував Марію в губи. 

-Ти розумієш, що потім ти від мене не втечеш...  

-Я це знаю. Як ти й казала: коли все закінчиться. Коли все закінчиться ти коронуєшся, а тоді ми одружимося. 

Вона подивилася на його зіниці, які з кожної миті ставали більшими: 

-Мені подобається, що ти кажеш це з такою впевненістю. 

-Брехати Імператриці про свої наміри погана ідея. 

Марія торкнулася долонями до його щічок: 

-Як же я тебе люблю. Одне дякую Ґрандові - за те, що звів нас з тобою. 

-Якби не він, то хтозна як склалися наші долі. 

-Йди до мене, мій васале. Твоя Імператриця жадає тебе, - дівчина піддалася почуттям і пристрасно почала цілувати хлопця. 

 

1 ... 115 116 117 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Імператор, Кирило Легович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Імператор, Кирило Легович"