Читати книгу - "Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933"

що дев’ять десятих їхніх повноважень слід повернути національним республікам. Див. у Двенадцатый съезд РКП(б). 17–25 апреля 1923 г. Стенографический отчет. Москва : Политиздат, 1968. С. 573.

289

У Леніна йдеться про «федерацію», але Автор ототожнює «автономію» і «федерацію», тобто поняття, які для більшовиків ще з дореволюційних часів засадниче різнилися. І якщо формальне визнання необхідності федерації було для більшовиків вимушеним кроком, то національно-культурну автономію як метод вирішення національного питання вони пропонували задовго до революції. — Прим. наук. ред.

290

«Федерація є перехідною формою до повної єдності трудящих різних націй. Федерація вже на практиці показала свою доцільність як у ставленні РСФРР до інших радянських республік (угорської, фінської, латвійської в минулому, азербайджанської, української в теперішньому), так і всередині РСФРР до національностей, які раніше не мали ані державного існування, ані автономії (наприклад, Башкирська та Татарська автономні республіки в РСФРР, створені в 1919 та 1920 роках». Див. у : Ленин, В. И. Тезисы ко II Конгрессу Коммунистического Интернационала. ПСС. Т. 41. С. 164.

291

Скрипник, М. Статті й промови з національного питання. Мюнхен: Сучасність, 1974. С. 21.

292

Кошелівець, Іван. Микола Скрипник. Мюнхен : Сучасність, 1972. С. 86–87.

293

Микола Попов не був на той час секретарем ЦК КП(б)У, однак справді працював у Секретаріаті ЦК КП(б)У. — Прим. наук. ред.

294

Dmytryshyn. Moscow and the Ukraine. 1919–1953. Pp. 57–60.

295

Текст резолюції в: Двенадцатый съезд РКП(б). 17–25 апреля 1925 г. Стенографический отчет. Москва: Политиздат, 1968. С. 57–60.

296

Там само. С. 573.

297

Часто помилково вказувалося, що укапісти були останніми легальними опонентами більшовиків в УСРР. Проте була і Єврейська комуністична робітнича партія (Поалей-Ціон), що мала дозвіл на легальне існування як небільшовицька політична організація до 1928 року. Детальнішу інформацію про цю групу див. у: Gurevitz, Baruch. National Communism in the Soviet Union, 1918–1928. Pittsburg, 1980. Pp. 42–64; 94–109.

298

У праці Христюка, на яку посилається Автор, говориться про те, що Організаційний комітет — справа рук харківського осередку УСДРП. Названа газета — теж харківська. — Прим. наук. ред.

299

Христюк, Павло. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917–1920 рр.: [у 4 т.]. Укр. соціол. ін-т. [Відень], 1922. Т. 4. С. 49–56, 69–73; Чирко, В. А. Крах ідеології та політики націоналістичної партії укапістів. Український історичний журнал. 1968. № 12. С. 24–27.

300

Створений на початку квітня 1919 р. у м. Сквирі Всеукрревком очолив Антін Драгомирецький, а Юрію Мазуренку доручалося військове командування. — Прим. наук. ред.

301

Текст цього ультиматуму є у: Винниченко, Володимир. Відродження нації. (історія укр. революції [марець 1917 р. — груд. 1919 р.]). Київ ; Відень : Дзвін, 1920. Ч. 3. С. 346–347.

302

Там само. Т. 3. С. 347.

303

Равич-Черкасский, Моисей. История коммунистической партии (б-ов) Украины. Харьков : Государственное издательство Украины, 1923. С. 142–143.

304

Проґрама Української Комуністичної Партії. Відень ; Київ, 1920. Окрім цієї версії, опублікованої закордонною групою УКП Винниченка, у Києві було видруковано попередню версію в друкарні «Червоного прапора». Хоча нумерація сторінок різна, текст ідентичний. — Прим. наук. ред.

305

Мається на увазі «майбутньої КП(б)У», бо КП(б)У було утворено в липні 1918 року. — Прим. наук. ред.

306

Меморандум Української Комуністичної Партії Конгресові III Комуністичного Інтернаціоналу. Відень — Київ, 1920. С. 3–17.

307

Там само. С. 18–22.

308

Там само. С. 22–23.

309

Там само. С. 33–36.

310

Куличенко, М. И. Борьба Коммунистической партии за решение национального вопроса в 1918–1920 годах. Харьков, 1963. С. 429.

311

Цю ідею Винниченко висловив у серпні 1919 року в чернетці свого незавершеного памфлету: «Тепер нам неможливо побудувати українську державність власними силами». У: Архів Володимира Винниченка, Українська академія мистецтв і наук у США, група документів 3, частина 1, 2, папка К2е, с. 3. У цьому самому документі зазначається, що «поразка більшовиків є поразкою української державності та українських трудящих».

312

Цю тезу Винниченко розвиває у своїй праці: Винниченко, В. Українська державність. Відень ; Київ, 1920. 32 с.

313

Чирко, В. А. Крах ідеології та політики націоналістичної партії укапістів. Український історичний журнал. 1968. № 12. С. 28–35. Костюк, Григорій. Володимир Винниченко та його доба : дослідження, критика, полеміка. Нью-Йорк, 1980. С. 49–50.

314

Це помилкове твердження. На ці посади Винниченко отримав призначення у вересні 1920 року. У червні тривав пошук місця для нього в управлінській системі радянської України, зокрема лунала пропозиція призначити його керівником Наркомату військових справ. Хронологію перебування Винниченка в Україні точно викладено в книзі Григорія Костюка, яку цитує Автор. — Прим. наук. ред.

315

Костюк, Григорій. Володимир Винниченко та його доба : дослідження, критика, полеміка. Нью-Йорк, 1980. С. 49–56, 210–225; Czajkowskyj, Melanie. Volodymyr Vynnychenko and His Mission to Moscow and Kharkiv. Journal of Ukrainian Graduate Studies. № 5. 1978. Pp. 6–24.

316

Архів Володимира Винниченка. Група 3. Частина 1, 2. Папка К5Ь. 2. «Недокладная записка, а письмо ЦК РКП».

317

Чирко, В. А. Крах ідеології та політики націоналістичної партії укапістів. Український історичний журнал. 1968. № 12. С. 28–35.

318

Укапістський памфлет засуджував резолюцію IV Всеукраїнського з’їзду рад саме такими термінами. Левинський, В. Єдина неділима совітська Росія? Відень ; Київ, 1921. Бібліотека «Нової Доби». № 30.

319

Цитовано в: Галаган, М. Ліквідація У.К.П. Нова Україна. 1925. № 4. С. 33–34.

320

Там само. С. 32.

321

Очолив комісію фінський комуніст Отто Куусінен. Позицію УКП викладали Антін Драгомирецький та Андрій Річицький, КП(б)У — Микола Скрипник, Олександр Шумський та Микола Попов. У триденному обговоренні взяли участь і двоє представників