Читати книгу - "Американські боги"

їх однією рукою. Він пройшов через бар і вийшов надвір. Чед Малліґан ішов слідом. Неонова вивіска бару вихоплювала дрібні сніжинки, які посипалися з неба.

— Не хочеш ні про що мені розповісти? — спитав Чед.

— Я під арештом?

Одрі вийшла на вулицю вслід за ними. Здавалося, вона от-от знову зірветься на крик. Але вона сказала тремтячим голосом:

— Він вбив двох людей, Чеде. До мене приходило ФБР. Він психопат. Якщо хочеш, я поїду з тобою до відділку.

— Пані, ви вже влаштували достатньо неприємностей, — голос Тіні звучав втомлено, і він сам це чув. — Будь ласка, залиште нас.

— Чеде! Ти чуєш! Він мені ще й погрожує! — затряслася Одрі.

— Повернися всередину, Одрі, — відказав Чед. Вона виглядала так, ніби готова була почати суперечку, але тоді міцно стулила губи, розвернулась і пішла назад у бар.

— Не хочеш якось пояснити її слова? — перепитав Чед у Тіні.

— Я ніколи нікого не вбивав.

— Я тобі вірю, — кивнув Чед. — Я певен, що ми легко владнаємо цю плутанину. Просто хтось щось переплутав. Але я маю перевірити. Ти ж не завдаси мені клопоту, Майку?

— Жодного клопоту. Це якась помилка.

— Саме так. Чому б нам не вирушити до відділку і не дати всьому раду там?

— Я під арештом? — знову перепитав Тінь.

— Ні. Якщо тобі самому цього не хочеться. Думаю, ти можеш піти зі мною до відділку просто тому, що хочеш все владнати через почуття громадянського обов’язку, і ми зробимо все можливе, щоб дати цьому раду.

Чед перевірив, чи Тінь неозброєний. Вони сіли до Малліґанової машини. Тінь знову сидів позаду і визирав назовні крізь ґрати. SOS, думав він. Рятуйте. Допоможіть. Він спробував підштовхнути Малліґанів розум так само, як одного разу підштовхнув розум поліцейського в Чикаго. Це я, твій старий друзяка Майкл Айнзель. Ти врятував моє життя. Невже це все не тупо? Чому б тобі просто не забити на цю дурницю?

— Я вирішив, що краще тебе звідти забрати. Аби якийсь придурок не вирішив, що це ти викрав Елісон Мак-Ґоверн, і мені не довелося заспокоювати натовп, що жадає твоєї крові.

— Розумно.

— То ти впевнений, що нічого не хочеш мені сказати?

— Впевнений. Нічого.

Решту дороги до Приозерського поліцейського відділку вони мовчали. Коли вони паркувалися, Чед розповів, що ця будівля належала підрозділу шерифа округу. Міська поліція тіснилася у кількох кімнатах. Округ збирався побудувати собі щось сучасніше, але поки було як було.

Вони зайшли досередини.

— Мені потрібен адвокат? — поцікавився Тінь.

— Тебе ще ні в чому не звинувачують, — відказав Чед. — Вирішуй сам. Ось, присядь.

Він штовхнув якісь двері і показав на дерев’яний стілець, попропалюваний збоку цигарками. Тінь всівся. Він почувався знесиленим. Ситуація була ідіотська. На дошці оголошень поруч із великим знаком, що забороняв куріння, висів невеличкий плакат: «У розшуку». На плакаті була фотографія Елісон Мак-Ґоверн.

У приміщенні стояв дерев’яний стіл, на якому валялися старі примірники Sports Illustrated та Newsweek. Місце на обкладинці, де була адреса доставки, хтось акуратно вирізав. Погане освітлення. Жовті стіни, які колись могли б бути білими.

Через десять хвилин Чед приніс йому скляночку дуже водянистого гарячого шоколаду з автомата і запитав:

— Що у тебе в торбі?

Тінь аж тепер зрозумів, що досі тримає пакет з «Протоколами Приозерської ради 1872-1884 років».

— Та це просто стара книжка. Там є фотографія твого діда. Чи може, прадіда.

— Он як?

Тінь погортав книгу, доки не знайшов світлини міської ради, і показав Чеду чоловіка на прізвище Малліґан. Чед усміхнувся:

— От тобі й на.

Хвилини переходили в години, а Тінь сидів і сидів. Він прочитав два випуски Sports Illustrated, тоді взявся за Newsweek. Час від часу заходив Чед, перепитував, чи не треба Тіні до вбиральні. Якось запропонував йому шматок шинки і пакетик чіпсів.

— Дякую, — Тінь узяв шинку і чіпси. — Я під арештом?

— Ну-у-у... — Чед протяжно втягнув повітря між зубів. — Скоро дізнаємося. Схоже на те, що ім’я Майк Айнзель дісталося тобі незаконно. З іншого боку, у цьому штаті дозволено називати себе як завгодно, якщо ти не змінюєш ім’я з шахрайською метою. Але це викликає підозри.

— Я можу зателефонувати?

— Місцевий дзвінок?

— На далеку відстань.

— Буде дешевше, якщо скористаєшся моєю кредиткою. Або тобі доведеться накидати четвертаків на десятку тому автомату в коридорі.

А ще ти знатимеш, подумав Тінь, за яким номером я зателефонував, і, напевне, зможеш взяти інший апарат і послухати мою розмову. Але вголос сказав:

— Звісно, це було б чудово, — вони зайшли до порожнього офісу поруч із Медовим. Там було трохи краще освітлення. Тінь попросив у Чеда набрати номер бюро ритуальних послуг в Кайро, штат Іллінойс. Чед набрав номер, передав Тіні слухавку:

— Я тебе залишу, — і вийшов.

У слухавці пролунало кілька гудків, перш ніж почувся голос:

— Бюро Ібіса і Шакала. Ми вас уважно слухаємо.

— Доброго вечора, пане Ібісе. Це Майк Айнзель. Я вам допомагав... на Різдвяні свята.

На тому кінці дроту хвильку повагались, тоді відповіли:

— А, Майку, так, звісно. Як ваші справи?

— Не дуже добре, пане Ібісе. Я втрапив у халепу. Напевно, мене ось-ось заарештують. Сподіваюся, ви бачили мого дядечка, або зможете передати йому вісточку.

— Звісно, я запитаю, де він. Заждіть, м-м-м, Майку. Дехто хоче перекинутись із вами слівцем.

Ібіс на тому кінці дроту передав комусь слухавку і грудний жіночий голос звернувся до Тіні:

— Привіт, милий. Я сумувала.

Тінь був упевнений, що ніколи раніше не чув цього голосу. Але він її знав. Знав цю жінку.

Кінчай, зашепотів хрипкуватий голос у його свідомості, в його сні. Кінчай.

— Що то за дівчисько, яке тебе цілувало, милий? Хочеш, аби я ревнувала?

— Ми просто друзі. Я думаю, вона хотіла щось усім показати. А звідки ти знаєш, що вона мене цілувала?

— В мене очі всюди, де є мій народ. Бережися, милий... — На мить запала тиша, тоді слухавку знову взяв пан Ібіс:

— Майку?

— Так?

— У нас виникла невеличка проблема з тим, щоб дістатись до вашого дядька. Здається, у нього якісь важливі переговори. Але я передам вісточку тітоньці Ненсі. Успіхів вам, — і телефон відімкнувся.

Тінь всівся і чекав, поки повернеться Чед. Він