Читати книгу - "Затемнення"

розламавши грудну клітину. Чи щось схоже.

Моє серце несамовито й гучно калатало, роблячи її мішень очевиднішою.

Десь дуже-дуже далеко, з глибини темного лісу, до нас долетіла луна вовчого завивання. Оскільки Сет пішов, перекласти, що це виття означає, було неможливо.

Білявий хлопець подивився на Вікторію краєм ока, очікуючи наказу.

Він був молодим у багатьох смислах цього слова. З блискучих темно-червоних райдужних оболонок я збагнула, що вурдалаком він став не дуже давно. Він мав бути дужим, але незграбним. Едвард знайде спосіб, як його подолати. Едвард виживе. Вікторія вказала підборіддям у бік Едварда, беззвучно віддаючи хлопцеві наказ.

— Райлі, — промовив Едвард м’яким прохальним голосом.

Білявець застиг на місці, його очі розширились від здивування.

— Вона бреше тобі, Райлі, — сказав йому Едвард. — Послухай мене. Вона бреше тобі так само, як брехала тим, хто зараз гине на галявині. Ти знаєш, що вона їм збрехала, і примусила тебе їм брехати, адже ні ти, ні вона не збираєтесь туди повернутися і допомогти їм. Невже ти гадаєш, якщо вона збрехала їм, вона не могла збрехати і тобі також?

На обличчі Райлі з’явилося збентеження.

Едвард посунувся на кілька сантиметрів убік, і хлопець автоматично повторив його рух.

— Вона не кохає тебе, Райлі, — голос Едварда був нездоланним, майже гіпнотичним. — І ніколи не кохала. А кохала вона вампіра на ім’я Джеймс, а ти для неї не більш ніж засіб для досягнення мети.

Коли він промовив ім’я Джеймса, Вікторія вищирила зуби. Вона не зводила з мене пильних очей. Райлі кинув на неї швидкий нестямний погляд.

— Райлі? — знов промовив Едвард.

Райлі автоматично перевів погляд назад на Едварда.

— Вона знає, що я вб’ю тебе, Райлі. Вона хоче, щоб ти помер, тож їй не доведеться більше вдавати кохання. Ти ж і сам це бачиш, хіба ні? Ти бачиш відразу в її очах, підозрюєш фальшиві нотки в її обіцянках. Ти мав рацію. Вона ніколи тебе не хотіла. Кожен поцілунок, кожен доторк був брехнею.

Едвард знову зрушив із місця, він посунувся на кілька сантиметрів у бік хлопця і на кілька сантиметрі геть від мене.

Погляд Вікторії сконцентрувався на відстані між нами. В неї займе менше секунди, щоб убити мене, але для цього їй потрібен крихітний шанс.

Райлі також перемістився, але цього разу набагато повільніше.

— Тобі не потрібно помирати, — пояснив Едвард, не зводячи з хлопчика очей. — Є інші способи життя, ніж той, що показала тобі вона. Не все брехня і кров, Райлі. Ти можеш піти просто зараз. Ти не повинен помирати за її брехню.

Едвард ковзнув трохи вперед і вбік. Тепер між ними була відстань близько фута. Цього разу Райлі відступив назад, вирівнюючи можливості. Вікторія нахилилась уперед, ставши навшпиньки.

— Райлі, це твій останній шанс, — прошепотів Едвард.

Обличчя Райлі було повне розпачу, коли він обернувся до Вік торії по відповідь.

— Він брехун, Райлі, — промовила вона, і я роззявила рота від здивування, почувши її голос. — Я розповідала тобі про їхні ігри з розумом. Ти ж знаєш, що я кохаю лише тебе.

Її голос не був сильним, диким, схожим на котяче шипіння, яким я уявляла його, судячи з її зовнішності. Він був м’яким і високим, ніби дзвін дитячого сопрано. Такий голос пасує білявим кучерям і рожевій жуйці. Він зовсім не поєднувався з оголеними блискучими зубами.

Щелепа Райлі напружилась, він розправив плечі. Його очі стали порожніми, більше не було збентеження, більше не було сумнівів. Взагалі думок більше не було. Він приготувався атакувати.

Здавалось, що тіло Вікторії тремтить, так сильно вона була напружена. Її пальці вже ладні були мене роздерти, лишалось тільки Едвардові відійти на кілька кроків від мене і відкрити їй шлях.

Звідкись пролунав шалений рик.

Велетенська рудувата постать пролетіла через центр галявини і завалила Райлі на землю.

— Ні! — вигукнула Вікторія, її дитячий голос перейшов на вереск розчарування.

Менш ніж за два кроки від мене величезний вовк гриз і рвав під собою білявого вурдалака. Щось біле та міцне дзвінко ляпнуло об камінь і впало до моїх ніг. Я відсунулась.

Вікторія не змарнувала жодного погляду на хлопчика, якому щойно клялась у коханні. Вона і досі не зводила очей із мене, тепер її погляд був повний такого розчарування і страшенної люті, що видавався божевільним.

— Ні, — знов промовила вона крізь зуби, коли Едвард почав рухатись на неї, блокуючи їй шлях до мене.

Райлі звівся на ноги, на вигляд потворний і виснажений, але йому вистачило сил, щоб зробити злий удар ногою Сетові в плече. Я чула, як тріснула кістка. Сет відступив, він кульгав. Райлі виставив руки вперед, готуючись до бійки, щоправда, на одній руці не вистачало шматка…

В кількох кроках від місця їхньої бійки Едвард та Вікторія танцювали.

Вони не кружляли, тому що Едвард не дозволяв їй наблизитись до мене. Вона повільно відступала назад, рухаючись із боку в бік, намагаючись знайти дірку в його захисті. Він із легкістю, ніби тінь, повторював усі її рухи, слідкував за нею з бездоганною увагою. Весь час він рухався на частку секунди раніше, прочитуючи її наміри в її ж власних думках.

Сет завдав Райлі удару збоку, і щось тріснуло з потворним різким скрипом. Ще один великий шматок зі свистом полетів до лісу. Райлі заревів від люті, а Сет відскочив назад, дивовижно легкий як на свої розміри, але Райлі все одно встиг сильно вдарити його своєю пошматованою рукою.

Вікторія вже рухалась поміж стовбурів дерев у дальньому кінці галявини. Вона була розлючена, але ноги несли її в безпечне місце, та очі досі дивилися на мене, ніби я була магнітом, що притягає її. Я бачила пекуче бажання вбити мене, воно боролося з її інстинктом самозбереження. І Едвард також це бачив.

— Вікторіє, не іди, — тихо промовив він тим самим гіпнотичним голосом. — В тебе більше не буде такого шансу.

Вона ощирила зуби і зашипіла на нього, але здавалось, вона і справді не в змозі відійти від мене далі.

— Ти зможеш утекти пізніше, — муркотів Едвард. — В тебе буде доволі часу. Адже це саме те, що ти так добре вмієш? Саме тому Джеймс і тримав тебе при собі. Дуже корисно, якщо любиш грати в смертельні ігри. Партнер із надприродним інстинктом до самозбереження. Джеймсу не варто було тебе залишати, він міг би використати твої здібності, коли ми схопили його в Феніксі.

З її вуст зірвалося гарчання.

— Це все, для чого ти була йому потрібна. Нерозумно було марнувати