Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

ближче заприятелювати з майбутнім королем і міністром, Дімут незабаром попросив дозволу відкланятися разом із нареченою. Кетря, на подив Самуса, майже не заперечувала, навіть ще раз пообіцяла ні словом не згадувати про цю зустріч у пресі, хіба колись аж на старість.

Вже прямуючи нетвердою ходою до герцогського палацу, барон констатував, що Дімут, безперечно, добре впливає на Кетрю, і висловив цілковите власне задоволення вибором нареченого колишньою пасією.

Нод умовив друга пожити у його резиденції до коронації, бо не хотів лишатися на самоті у такий складний момент. Міністр погодився, хоч і зауважив, що такі, як Кетря, могли б із цього факту висмоктати якийсь скандал.

Цієї ж ночі, десь за годину по тому, як у палаці Азборанів, нарешті, усе стихло, королева Ауранія, вислухавши доповідь нового начальника королівської таємної служби щодо нетверезих походеньок наступника з бароном у кампанії двох скандальних журналістів, вирішила максимально наблизити дату коронації. Вона квапилася швидше коронувати Нода ще й тому, що досі громадська думка залишалася прихильною до неї через співчуття внаслідок заколоту. Це давало підстави сподіватися, що зміна суверена пройде без зайвих політичних ускладнень, а самій Ауранії, попри її загальновідомі слабкості, вдасться лишити добру пам'ять про своє правління. Тож наступного дня, коли жерці Зорі назвали ряд сприятливих днів для коронації, Ауранія без вагань обрала найближчий з них — рівно за тиждень. Церемонію публічного підписання акту зречення вона вирішила провести зранку у день коронації.

Нод категорично наполіг на тому, щоб урочистості з нагоди його сходження на престол обмежити одним днем. У цьому майбутнього суверена твердо підтримав канцлер, який виходив з міркувань економії бюджету та з того, що високопоставленим бюрократам краще працювати, ніж витрачати робочий час на участь у святкуваннях. Королева також радо дала згоду на скорочення коронаційної програми. Представництво іноземних держав вирішили обмежити наявними у Аріоді послами, не запрошуючи офіційні делегації. Однак султан в останній момент таки наполіг, щоб на коронації була присутня «маленька-маленька делегація, що супроводжує дуже чемного і вихованого принца Феліма», спадкоємця престолу Архіпелагу. Тринадцятирічний Фелім саме здійснював свою першу закордонну поїздку до Гирлону, тож міг швидко дістатися Аріоду. У своїй телеграмі султан писав, що його первородному нащадку у цьому перехідному віці буде вкрай корисно побачити життя великого міста та королівського двору, відвідати Університет та музеї столиці Ланоду. Прикладаючи руку до чола і серця, султан, бачте, уповає на те, що йому не відмовлять у цьому важливому «педагогічно-виховному проханні».

Тут вже Самус як віце-канцлер у закордонних справах заявив, що султан з підступністю, притаманною дипломатії Архіпелагу, поставив ланодський двір у ситуацію, за якої відмова виглядатиме просто хамством.

— Відморозитися чи з'їхати не вийде — доведеться приймати того Феліма разом із його «маленьким почтом» на коронації, — заявив барон канцлерові, на що той лише руками розвів. Академік бо не знав, що Самус має приватну зацікавленість у добрих стосунках із султаном — крайній з південного заходу Архіпелагу острівець, названий на честь супутника Ріна Рінаєм, являв собою ідеальне місце для розташування базового табору експедиції за крегами. Баронові конче потрібно було отримати дозвіл султана на таку дислокацію — це суттєво полегшило б пошук тих криптозоологічних тварюк.

До коронації лишався один день. Щойно Нод та Самус поснідали у старовинній їдальні резиденції Азборанів, почали набігати різні відповідальні придворні особи, які мали підготувати майбутнього суверена до завтрашніх урочистостей. Першим устиг той, хто відповідав за церемоніальний одяг. Придворний аж зблід, коли почув від Нода, що він нізащо не погоджується вдягати для коронації золототкану сорочку-сакос до п'ят, що підперезується широким оксамитовим поясом. І байдуже, що у таких сорочках останні чотириста років коронувалися усі суверени до нього, навіть Ауранія. Натомість Нод заявив, що вдягне мантію прямо на свій фартовий курсантський камуфляжний однострій. Єдине, про що він просить — це віднайти берці, які пасували б до камуфляжу та водночас не дуже контрастували з мантією та короною.

Берці з мантією та короною — ще та проблема! Горанг з того нишком трохи посміявся, а придворний костюмер ні в сих, ні в тих усе ж наважився попросити показати йому той республіканський однострій. Придворний страшенно переймався, що він виявиться чимось зовсім недоладним. Однак з'ясувалося, що навпаки — камуфляжний малюнок і фасон цілком відповідали традиційним, хоча й трохи застарілим зразкам армії Королівства часів останньої війни. Костюмер відчув полегшення, збагнувши, що таки зуміє зробити з цього коронаційні шати. Він вже навіть уявляв собі тексти позитивних відгуків у пресі, де його хвалитимуть за сміливий модернізм та винахідливість, поєднані з повагою до традицій ветеранів збройних сил.

Наступними прийшли головний церемоніймейстер та ад'ютант, якого для Нода добрав новий міністр оборони віконт Аркалан Бейзан. Дізнавшись, що майбутнього суверена коронуватимуть не у сакосі чи парадному мундирі, а у польовій формі, обидва службовці щиро зраділи такій ідеї. Камуфляж нині — актуальніший однострій для головнокомандувача, бо заколот цілком міг стати початком великої війни. Вони ознайомили герцога та барона з розкладом завтрашніх урочистостей, що мали розпочатися виїздом Нода у церемоніальній кареті у супроводі ескорту легкої кавалерії. З палацу Азборанів карета мала попрямувати до гран-плацу Королівської гвардії, де Нод прийме парад гарнізону Аріода. За традицією, яка сягала часів ще Тода Першого, суверен спочатку приймав присягу війська, а корону на нього покладали, вже як на визнаного армією головнокомандувача.

Самус зауважив, що камуфляжний однострій геть неприродно виглядатиме у золоченій кареті, тож краще було б приймати парад верхи. На це Нод сказав, що його досвід верхової їзди обмежується розвагами у парку ще у школі та одним кінним туристичним походом на перших канікулах у Академії. Несподівано Самуса підтримав ад'ютант. Він сказав, що у гвардійських конюшнях є добре навчений, слухняний огир класичної темно-гнідої масті та еталонної для своєї породи гордовитої постави. А порода ця найкраща на континенті — межиморська степова. Кінь добре навчений парадній рисі, не боїться натовпу та пострілів салюту. Однак якщо король вирішить приймати парад верхи, слід бодай трохи потренуватися, і почати негайно.

Нод миттю погодився. На щастя, час для тренувань знайшовся, бо розмову із жерцями про сакральний зміст церемоніалу коронації у головному храмі Зорі призначили на пообідню пору. Ледь вислухавши пропозиції шеф-кухаря щодо меню завтрашнього державного обіду та погодивши їх усі гамузом, Нод разом із Самусом та ад'ютантом поїхали до манежу при гвардійських конюшнях. Кілька годин уроків їзди верхи минули зовсім непомітно. Обідали у гвардійській їдальні, під ретельно приховуваними зацікавленими поглядами нечисленних офіцерів за сусідніми столами. До офіційного