Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

class="p1">— Ну, інакше ти нізащо не прийшла б.

— Просто вислухай нас, — сказав Такха. — Прошу, не йди. Іншого шансу поговорити в нас не буде.

Жинь схрестила руки на грудях.

— То тепер ми ховаємося від Вейсжі за складами?

— Вейсжа вже достатньо накоїв, щоб нас знищити, — сказав Ґужубай. — Це більше, ніж очевидно. Республіка відвернулася від півдня. Цей союз треба розірвати.

Жинь придушила палке бажання закотити очі.

— А які у вас варіанти?

— Власна революція, — миттю озвався він. — Ми відкличемо підтримку Вейсжі, відділимося від Армії Дракона й повернемося до рідних провінцій.

— Це самогубство, — сказала Жинь. — Вейсжа єдиний, хто вас захищає.

— Ти навіть вимовити цього не можеш із серйозним обличчям, — сказав Чажовк. — Захищає? Нас обманювали від самого початку. Настав час облишити сподівання, що Вейсжа кине нам шматок зі свого столу. Ми повинні повернутися додому й самотужки дати відсіч муґенцям. Треба було відразу так зробити.

— І з якою ж армією? — холодно запитала Жинь.

Усе це вже обговорювали. Вейсжа ще декілька місяців тому назвав цю пропозицію блефом. Південні Воєначальники не могли повернутися додому. Без підкріплення Федерація розбила б їхні провінційні армії.

— Нам потрібно створити військо, — визнав Ґужубай. — Це буде нелегко. Але в нас є люди. Ти бачила табори. Ти знаєш, скільки нас.

— А ще я знаю, що вони непідготовлені, неозброєні й заморені голодом, — сказала вона. — Ви думаєте, вони зможуть битися з військами Федерації? Республіка — ваш єдиний шанс вижити.

— Вижити? — пхикнув Чажовк. — Та ми всі загинемо вже за тиждень. Вейсжа поставив наші життя на кін заради призахідників, а вони ніколи не прийдуть.

Жинь запнулася. На це в неї не було гарної відповіді. Вона знала, як і всі вони, що навряд чи призахідники колись визнають нікарців гідними своєї допомоги.

Але доки генерал Тарквет відкрито не заявив про відмову Консорціуму, Республіка ще мала шанс. Дезертирувати на південь було цілковитим самогубством, а надто тому, що тільки-но Жинь покине Вейсжу, її вже ніхто не захистить від Сірого товариства. Вона могла втекти з Арлона і сховатися. Могла переховуватися від призахідників тривалий час, якщо буде розумною, але врешті її однаково вистежать. І тоді вони вже не будуть милосердними. Жинь розуміла, що такі люди, як Петра, ніколи не дозволять собі так просто відступитися від викликів, кинутих їм Творцем. Вони вистежать, уб’ють або полонять кожного шамана в Імперії для подальшого вивчення. Жинь ще змогла б від них відбитися, могла б навіть протриматися якийсь час сама, вогонь проти повітряних кораблів, Фенікс проти Творця, але це протистояння було б жахливим. І вона не знала, чи пережила б його.

А якщо південні Воєначальники відколються від Республіки, тоді нікому буде захищати їх від Міліції або Федерації. Ці підрахунки були такими очевидними. Чому вони цього не розуміли?

— Облиш цю дурну надію, — спонукав її Ґужубай. — Не звертай уваги на маячню Вейсжі. Призахідники зумисне тримаються осторонь, так само, як робили це під час Макових війн.

— Про що це ви? — наполегливо запитала Жинь.

— Невже ти справді думаєш, що вони анічогісінько не знали про те, що відбувалося на цьому континенті?

— А яке це має значення?

— Вейсжа відправив до них свою дружину, — сказав Ґужубай. — Леді Сайкхажа провела Другу і Третю Макову війни в цілковитій безпеці на призахідницькому військовому кораблі. Призахідники чудово знали про те, що відбувається. Але вони не відіслали жодного мішка зерна чи ящика мечів. Ані коли горів Сінеґард, ані коли впав Кхурдалайн, ані коли муґенці спаплюжили Ґолінь Ніїс. Ось на яких союзників ти чекаєш. І Вейсжа про це знає.

— Чому ви просто не скажете, на що натякаєте? — запитала Жинь.

— Невже це справді ніколи не спадало тобі на думку? — запитав Ґужубай. — Вейсжа з призахідниками спланував цю війну задля того, щоб зайняти головну позицію і зміцнити контроль над цією країною. Вони не втручалися під час Третьої війни, бо хотіли бачити, як Імперія стікає кров’ю. І не втрутяться зараз, доки суперники Вейсжі не загинуть. Вейсжа — не справжній демократ і не поборник свого народу. Він опортуніст, який зводить собі трон на крові нікарців.

— Та ви з глузду з’їхали, — сказала Жинь. — Ні в кого не стане божевілля на таке.

— Це ти, мабуть, збожеволіла, якщо не бачиш цього! Докази просто в тебе під носом. Війська Федерації так і не дійшли до Арлона. Вейсжа нічого не втратив у тій війні.

— Він мало не втратив сина…

— А потім легко його повернув. Поглянь у вічі правді. Їнь Вейсжа — єдиний переможець Третьої Макової війни. Ти надто розумна, щоб вірити в інше.

— Не опікайте мене, — випалила Жинь. — І навіть якщо все справді так, це нічого не змінює. Я й без вас знаю, що призахідники засранці. Я досі б’юся на боці Республіки.

— Не варто битися в союзі з тими, хто заледве має нас за людей, — сказав Чажовк.

— Ну, це однаково не дає мені підстав битися за вас…

— Ти повинна битися на нашому боці, бо ти одна з нас, — сказав Ґужубай.

— Я не одна з вас.

— Ні, одна, — сказав Такха. — Ти родом із провінції Півня. Як і я.

Вона недовірливо глянула на нього.

Яке лицемірство. Він так легко відрікся від неї в Лусані, ставився до неї, як до тварини. А тепер стверджує, що вони однакові?

— Південь піде за тобою, — наполягав Ґужубай. — Ти хоч уявляєш, яка у твоїх руках сила? Ти остання спірлійка. Твоє ім’я знає весь континент. Якщо ти піднімеш меч, десятки тисяч підуть за тобою. Вони битимуться за тебе. Ти станеш їхньою богинею.

— А ще зрадницею найближчих друзів, — сказала вона. Вони просили її покинути Кітая. Неджу. — Не намагайтеся улестити мене. Це не спрацює.

— Друзів? — пхикнув Ґужубай. — Кого? Їнь Неджу? Чен Кітая? Вихідців із півночі, яким начхати на саме твоє існування? Невже ти так відчайдушно прагнеш стати такою ж, як вони, що ігноруєш решту, що стоїть на кону?

Жинь наїжачилася.

— Я не хочу бути такою, як вони.

— Ні, хочеш, — глумливо всміхнувся він. — Це все, чого ти хочеш, навіть якщо не усвідомлюєш цього. Але врешті ти південна багнюка. Ти можеш виправити свою мову, можеш відвернутися від смороду таборів біженців і вдати, що не смердиш так само, але ти ніколи не вважатимеш себе однією з них.

Годі. Співчуття Жинь випарувалося.

Невже вони й справді думали, що зможуть натиснути на неї через провінційні узи? Вона вже давно покінчила з провінцією Півня. За перші шістнадцять років її життя Тікані намагалося лише втоптати її в бруд. Вона розірвала свої узи з півднем тієї миті, коли поїхала до Сінеґарда.

Вона втекла від Фанів. Вибила собі місце в Арлоні. Вона була одним із найкращих солдатів Вейсжі. Тепер вона не повернеться. Вона просто не може повернутися.

Для неї південь означав лише знущання і страждання. Вона нічого їм не винна. І вже напевно не самогубну місію. Якщо Воєначальники хотіли позбутися життів, то могли зробити це й без неї.

Вона бачила, як Кесеґі дивився на неї, ображено, розчаровано, і воліла б, щоб їй