Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

– Тобі його зовсім не шкода?

Вона подивилася на мене зі щирим подивом:

– Шкода, ясна річ. Нікому не побажаю такої долі. А що?

– Кажуть, влада знищує нічийних демонів, – нагадала я. – П'ятдесяти монет вистачить, щоб приспати твою совість? – займатися моралізуванням не хотілося, проте слова лилися ніби самі собою. – Він же безпорадний і безневинний! – спогади вперто підкидали образ Ферна, і я ледь не гарчала, уявляючи його на місці Аруна. – Він не справжній!

Ілона перекотилася на живіт і подивилася на мене, прикриваючи очі долонею.

– А справжній також живий, – сказала несподівано. – Все розуміє, сумує за домівкою, ненавидить людей. Тільки доля в нього така – бути демоном. Йому не можна патякати про свої права або скаржитися на господаря. Як на мене, різниці між потойбічними сутностями, експериментальними істотами і мною нема. Усі ми живемо у кошмарі. То що поганого в тому, що я позбавлю когось мук і, заразом, допоможу собі вибратися з пастки?

«Окрім того, що Арун не скаржиться на страждання, – нічого», – на жаль, я розуміла: йому недовго залишилося витати на волі. Його зловлять. Якщо не Ласка, то хтось інший, бо золото – переконливий аргумент у суперечці з совістю.