Читати книгу - "Фірма"

у картатих сорочках, диких шортах і розмаїтих солом’яних брилях. І він би й засміявся з цього дурнуватого видовища, якби не нагальна ситуація, через яку було не до сміху. Тепер він слухав.

Праворуч від нього сидів Лу Лазаров, зліва — Девашер, і кожен присутній зараз дослухався до того, як ці двоє між собою перекидалися фразами.

— Вони тут. Я знаю, що вони тут, — повагом говорив Девашер, плескаючи долонями об стіл. Він ще й відчуття ритму мав.

Лазаров і собі докинув.

— Згоден. Вони тут. Двоє в легковику приїхали, один у фургоні. Ми знайшли обидві машини покинутими, з купою відбитків. Так, вони тут.

— Але ж чому в Панама-Сіті-Біч? В цьому немає сенсу, — сказав Девашер.

— Ну, по-перше, він тут уже колись бував, — відповів Лазаров. — Пам’ятаєте, на Різдво приїздив? Отже, місцевість знає, тож розраховує десь тут якийсь час переховуватися в цих дешевих мотельчиках на узбережжі. Ну, я скажу, ідея непогана. Але йому трохи не пощастило. Як для втікача, з ним занадто вже багато вантажу, такого як брат, якого всі хочуть зловити. І як жінка. І, ми припускаємо, цілий фургон із документами. От типова ментальність школяра: я тікаю й забираю з собою всіх, хто мене любить. Та ось, його брат ґвалтує дівчину, як усі думають, і — все — тепер кожен коп Алабами й Флориди вже їх розшукує. Так-так, справді не пощастило.

— А що там із його матір’ю? — запитав містер Моролто.

Лазаров з Девашером кивнули, ніби визнаючи слушність запитання видатної людини.

Лазаров:

— Ні, то просто так співпало. Вона дуже проста жінка, подає відвідувачам вафлі і ні про що не знає. Відтоді, як ми тут, ми за нею пильно стежимо.

Девашер:

— Я згоден. Контактів вони не підтримують.

Моролто кивнув, запалив сигарету.

Лазаров:

— Отже, вони тут, і якщо ми про це знаємо, то й федерали теж про них знають. Наших людей тут шість десятків, а у них — сотні. У них перевага.

— А ви впевнені, що вони тут усі троє? — запитав містер Моролто.

Девашер:

— Абсолютно. Знаємо про те, що і жінка, і в’язень в той самий вечір поселилися в готелі в Пердідо-Біч, що разом з нього поїхали, а через три години вона вже реєструвалася в «Холідей Інн», готівкою заплатила за два номери. А на орендованій нею машині знайшли його відбитки. В цьому нема сумнівів. Ми знаємо й те, що Мітч у середу орендував у Нешвілі фургон, ще в четвер перевів на свій рахунок у нешвільський банк десять наших мільйонів, а після того накивав п’ятами. Чотири години тому саме тут було знайдено фургон. Сер, вони разом.

Лазаров:

— Якщо він виїхав з Нешвіла, щойно перевів гроші, то вже би у сутінках був тут. Авто знайшли порожнім, тож вони встигли все з нього кудись вивантажити, десь усе сховати. Було це приблизно вчора ввечері, в четвер. Але ж ви розумієте, десь їм треба було й спати. І я так думаю, на ранок вони планували їхати кудись далі. Та сьогодні прокинулися, і виявилося, що їхні світлини в усіх газетах, від копів яблуку впасти ніде, ще й на дорогах патрулі. Тож вони тепер у пастці.

Девашер:

— А щоб вибратися, їм необхідна машина: її доведеться чи позичити, чи орендувати, чи вкрасти. Ніде жодних записів про оренду не виявлено; В Мобілі вона авто брала на своє ім’я, а Мітч у Нешвілі той фургон взяв на своє ім’я. Пред’являв справжнє посвідчення. Тож не такі вони вже й розумаки.

Лазаров:

— У них немає фальшивих документів — це очевидно. І якби для втечі вони й винаймали машину, то в записах були б зазначені справжні документи. Таких записів немає.

У відчаї містер Моролто махнув на них рукою.

— Гаразд, гаразд. Ясно, вони тут. Ви просто генії, хлопці. Я вами пишаюся. Що далі робимо?

Настала черга Девашера.

— ФБР крутиться під ногами. Вони контролюють процес пошуків, і нам не залишається нічого іншого, як сидіти й чекати.

— Я дзвонив до Мемфіса. До нас прямують усі досвідчені співробітники фірми. Вони добре знайомі з Мак-Діром і його дружиною, тож посилатимемо їх на пляжі, по готелях і ресторанах. Може, щось і побачать.

Девашер:

— Гадаю, вони в якому-небудь маленькому мотелі. Могли назватися вигаданими іменами. Заплатити готівкою, тож ніхто їх і не підозрює. Там і народу менше. Менша ймовірність, щось хтось зверне увагу. Вони спершу з’явилися в «Холідей Інн», та надовго там не засіли. Можу закластися, поселилися десь на пляжі в мотелі неподалік.

Лазаров:

— По-перше, ми позбудемося федералів і копів. Вони ще не знають, та скоро свої зусилля переноситимуть з міста на дороги. А тоді з самого ранку ми почнемо свій рейд по малих мотелях, заглядатимемо в кожні двері. У кожному мотелі не більше п’ятдесяти кімнат. Отже, такий заклад двоє наших можуть обійти за півгодини. Так, буде це довго, та все одно краще, ніж просто сидіти склавши руки. Може, коли поліцейські заберуться, тоді хтось із Мак-Дірів трохи розслабиться і припуститься помилки.

— Тобто, ви хочете, щоб наші люди почали обшукувати номери в готелях? — спитав Моролто.

Девашер:

— Навряд чи вдасться ввірватися в кожні двері, та варто спробувати.

Містер Моролто підвівся й окинув поглядом присутніх.

— А як щодо води? — адресував він питання Лазарову й Девашеру.

А ті втупилися поглядами одне в одного, збиті з пантелику несподіваним запитанням.

— Вода! — верескнув Моролто. — Як щодо води?

Присутні здивовано перезирнулися, а потім всі втупилися у Лазарова.

— Перепрошую, сер. Щось я не второпаю.

Моролто аж навис над Лазаровим:

— А про воду ти не думаєш, Лу? Ми ж на узбережжі, правда? З одного боку в нас є земля з дорогами, залізницями й аеропортами, а з другої — вода з кораблями. І тепер, коли дороги заблоковано, про аеропорти й залізницю нічого й говорити, куди ж вони підуть, як ви думаєте? От мені очевидно, що тепер вони спробують знайти човен і вислизнути від нас під покровом ночі. То що, хлопці, в цьому сенс ви бачите?

Усі присутні закивали головами. Девашер обізвався першим.

— Так, у цьому до дідька глибокий сенс.

— Прекрасно, — мовив містер Моролто. — Тоді де ж ваші човни?

Лазаров підхопився з місця. Повернувся до стіни й став викрикувати накази своїм підлеглим.

—