Читати книгу - "Новини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це чорт, здається, так? В слов’янській міфології...
Залом прокотився смішок, і молода жіночка, здається, сконфузилася.
— Я питаю, чи знайомі ви зі співробітником правоохоронних органів, який у деяких колах має прізвисько «Біс»?
— А! — Саша почухав потилицю.— Ні. У мене взагалі серед міліціонерів друзів нема. І людину з таким прізвиськом я не знаю.
— Підсудний Захарченко стверджує, що ви продавали наркотики Наталії Штос. Це правда?
— Ні,— коротко відповів Саша.
Прокурор замислилася.
— Є ще питання? — спитав чорнявий.
— Немає питань, ваша честь,— промовила після паузи прокурор і сіла.
Саша подивився начебто просто в зал, але я міг би заприсягтися, що дивиться він тільки на мене. Моральне спустошення накрило мене, як довга линюча хмара. Червоні штори у цьому залі акумулювали надто багато горя і пилюки. У заґратованих вікнах загубилась і здохла завелика кількість мух. Цього разу я не відчував себе готовим піднятися з місця і почати щось доводити. Всім нам — не лише мені, а й Соні Купер, Русланові Захарченку, рідним Наталії Штос, сумному чоловічкові, навіть жінкам із суддівської колегії,— всім нам конче був потрібен якийсь катарсис. Ми потребували озону. І наче в такт моїм думкам, за вікном почувся гуркіт грому — так близько і оглушливо, наче в будинок влучив артилерійський снаряд.
Адвокат Світлицька знову піднялася:
— Ваша честь, у зв’язку з новими обставинами у справі, а саме, з показами свідка Олександра Тимофєєва, що доводять не тільки те, що Руслан Захарченко не робив смертельну ін’єкцію Наталії Штос, а й те, що він навіть не був присутній у кімнаті в цей момент, сторона захисту просить визнати підсудного Руслана Захарченка невинним за звинуваченням у злочині, передбаченому частиною першою статті 115 Кримінального Кодексу України, і негайно звільнити його з-під варти!
Вимовивши це, Світлицька сіла. Сивий з чорнявим тим часом вже радились. Хвилини зо дві минули у напруженому чеканні. Нарешті судді на чомусь зійшлися. Сивий начепив окуляри і огледів зал. Потім встав, одночасно піднявся чорнявий, за ними піднялася вся суддівська колегія, скочив, наче на пружинах, секретар, а згодом увесь зал. Я чекав, що сивий негайно оголосить вирок, але він сказав наступне:
— Суд оголошує перерву до другого липня. Олександре Тимофєєв, суд просить вас тимчасово не залишати межі міста, ви можете бути знову викликані в якості свідка. На цьому судове засідання оголошується закритим. Наступне засідання відбудется післязавтра, тобто у четвер. Початок о дев’ятій нуль-нуль.
2У коридорі Саша одразу ж підійшов до мене і схопив за рукав:
— Їдьмо!
Голос у нього при цьому був такий діловий, наче ми з ним давно запланували якусь поїздку і зараз все йде за планом. І тільки-но до нас наблизилася Соня Купер, він безапеляційно повідомив:
— Дитинко, вибач, але я тебе не зможу підвезти. Нам з Данєю треба негайно у справах!
Соня натурально спитала те, що мав спитати я, але не встиг.
— Куди?
— Ми швидко повернемося,— невизначено відповів Саша.
— Сашо, куди?! — раптом несамовито вигукнула вона.
І тут я помітив, що на нас дуже уважно дивиться Світлицька. Перехопивши мій погляд, вона відвернулася і наступної хвилини вже відповідала на рукостискання когось із чоловіків у солідних піджаках, що пройшли повз мене. Вкрай знервована Соня вхопила Сашу за руку:
— Куди ти їдеш? Навіщо?
— Нам треба. І вже час,— Саша вказав на свій наручний годинник з таким виразом, наче це все пояснювало.— На нас чекають.
— Хто? — остаточно злякалася Соня.
Саша взяв її долоньки у свої руки і раптом проговорив до неї дуже ніжно:
— Сонько, ти що? Все буде добре. Нам насправді терміново треба їхати...
Вона не йняла віри. Саша ж тим часом вже змінився — заклопотано відвернувся від неї, і ми швидко рушили сходами на перший поверх. Я згадав, що маю надиктувати в редакцію новину — я ж журналіст, чи вже перестав ним бути? А може, ніколи й не був? Утім, часу на це не було. Саша рухався стрімко і впевнено; Соня дріботіла за нами, вмовляла, упрошувала майже зі сльозами, але його обличчя, таке відкрите й людяне у залі суду, зараз здавалося вкритим кригою. Він був максимально зосереджений на якійсь дуже важливій думці.
— Та зупинися, дурню! — несамовито волала Соня, не встигаючи за нами.
Зробивши зусилля, вона наздогнала нас, вчепилася йому в руку, і на певний час їй дійсно вдалося нас пригальмувати. Але ненадовго. Саша майже брутально відштовхнув дівчину, ми досягли вестибюлю, проминули пост охорони і опинилися на вулиці, яку шалено бомбардувала злива,— і вмить змокли. Соня залишилася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новини», після закриття браузера.